Кар-р!
У той самий момент, усередині розлому, величезний птерозавр, отримавши удар у горло, затріпотів крилами, а потім безвольно обм’як. Ча Відже одним легким рухом скрутив шию істоті, що нагадувала птаха, але випромінювала відразливу ауру.
Перед тим, як він потрапив в розлом, Ча Відже нудило, але після кількох боїв із монстрами самопочуття значно покращилося. Оскільки поблизу більше не відчувалося присутності ворогів, він, здається, перебив більшість істот розлому.
Акуратно склавши трупи птерозаврів у купу, він струсив пил з рук.
На щастя чи на жаль, люди, яких засмоктало в розлом, розсіяло по території. Проте завдяки цьому він міг без вагань знищити пару дюжин чудовиськ. Стоячи над мертвим птерозавром, Ча Відже задумливо потер підборіддя.
Це не схоже на особливо небезпечний розлом… Але все ж, думаю, варто перебити більшість монстрів.
Йому доводилося приховувати свою справжню силу, тому відкрито рятувати людей він на жаль не міг. Але натомість міг зробити це непрямо, просто позбувшись монстрів. Він не міг дозволити, щоб невинні люди постраждали лише через його бездіяльність.
Поправивши незручно застебнуте взуття, Ча Відже рушив уперед.
Після тривалих блукань і знищення 24 птерозаврів та трьох стад рогатих буйволів, він несподівано натрапив на напівзасипане офісне крісло без двох коліс, зламаний стіл і частково зариту у землю статую Лі Сайона.
Ча Відже насупився і доволі легко підняв його. Попри те, що це була досить товста конструкція, вона навіть не тріснула.
Викинути його чи закопати…
Кілька секунд він розмірковував, а потім вирішив лишити його тут та й все.
Хоча це було всього лише знайоме обличчя, точніше, знайомий протигаз, воно викликало дивне відчуття прихильності через постійні появи в соціальній рекламі. До того ж нещодавно Пак Хаюн почала пародіювати дивні жести Лі Сайона, що змусило Ча Відже усвідомити, наскільки сильно медіа можуть впливати на дітей.
Зрештою він витягнув статую із землі й затиснув її під пахвою. Поставивши забруднений бюст у тіні дерева, Ча Відже влаштувався у зламаному кріслі. Його тіло ледь похитувалося, але вираз обличчя залишався серйозно замисленим.
Цікаво, чи прийде рятувальна команда…
Цей розлом виник прямо посеред тимчасового реєстраційного центру в центрі міста. Логічно, що рятувальники мали б з’явитися.
Оскільки більшість монстрів він уже винищив, безпека інших людей була гарантована, і йому не довелося б власноруч закривати розлом. Тож єдине, що залишалося — це просто чекати. Разом із новеньким бюстом Лі Сайона.
Але очікування мало одну серйозну проблему.
Що ж буде з моїм рестораном?
Його ресторанчик похмільного супу мав відкритися о п’ятій годині вечора. А ще у нього була життєво важлива проблема.
Щоб отримати чистий бульйон, потрібно постійно знімати піну з супу. Якщо залишити її на поверхні на величкий проміжок часу, то це могло вплинути на смак супу. До того ж вогонь на плиті він так і не вимкнув… Що як через це станеться пожежа?! Одна лише думка про це змусила його охолонути.
Ча Відже витягнув телефон. Годинник зупинився на 15:25, у час, коли він як раз і потрапив у розлом. Оскільки електронні пристрої тут не працювали, він не міг ні зв’язатися з бабусею, ні дізнатися, котра вже година.
…Тільки не це.
Якщо все піде не так, репутація його ресторану, якою він так пишався, буде зруйнована!
Застрягши в очікуванні рятувальної команди, із загрозою для свого ресторану — та, можливо, навіть для власного серця, що ось-ось мало згоріти від тривоги, — Ча Відже нервово стукав підошвою старих кросівок о землю.
Насправді проблема полягала не тільки в тому, що йому доводиться зараз просто сидіти і чекати. Головною небезпекою для нього була сама зустріч із рятувальною командою.
Згідно з планом, який він узгодив із Со Мінґі, потрібно було мінімізувати контакти з мисливцями й повернутися під виглядом звичайного пробудженого. Але опинитися в розломі посеред Сеула, ще й у тимчасовому центрі реєстрації, було серйозним ускладненням цього плану.
Рятувальна команда, найімовірніше, складалася б із мисливців Бюро з управління розломами, Бюро з управління пробудженими та найманців гільдій, викликаних для підтримки.
А що ще гірше — його ресторан похмільного супу був улюбленим місцем мисливців. Туди заходили мисливці всіх рангів, тож якщо серед рятувальників буде хтось із його постійних клієнтів, то пиши пропало.
— Що працівник ресторану похмільного супу робить у цьому розломі?
— Ну…
Звісно, всі почнуть розпитувати. Розмова зайде про це сама собою, і врешті всі дізнаються, що він потрапив у розлом під час реєстрації як пробуджений.
Ця думка сиротами пробігла по його шкірі.
Він хотів жити тихо, але замість цього зустрічав мисливців у ресторані, натикався на Лі Сайона, розгрібав проблеми через той бісів магічний камінь… А тепер його ще й засмоктало в розлом під час реєстрації. Невдачі сипалися одна за одною. Ча Відже пригадав якесь старе забобонне повір’я.
— Бляха… Це, що, самдже?
(Самдже — трирічний період невдач згідно з корейським віруванням.)
Запитати у Некстбі, чи це так, він не міг, бо перебував наразі у розломі. Його життя й так було безладним, але останні кілька тижнів усе летіло у самісіньку прірву. Десь явно щось пішло не так. Як тільки він вибереться, обов’язково посипе сіллю межі ресторану.
Забобони забобонами, а спокійне життя потрібно було рятувати.
Навіть якщо воно вже наполовину зруйноване завдяки магічному каменю та Лі Сайону, навіть якщо доведеться повісити табличку «Ми все ще тихо працюємо», він мав захистити те, що залишилося. Ча Відже підвівся й хруснув шиєю.
Час скласти план.
Рятувальники прийдуть шукати потерпілих, але вони не прийдуть конкретно за ним. Тому краще взагалі не розраховувати на рятувальну команду. На мить перед очима промайнули обличчя Со Мінґі та Лі Сайона, але він одразу їх відкинув.
Вони не прийдуть.
У таких ситуаціях не можна плекати навіть найменшу надію. Потрібно очікувати найгіршого та планувати наперед, щоб у разі чого зберігати спокій, коли щось іде не за планом. Цей урок Ча Відже засвоїв вже давненько. Він глибоко видихнув, провів долонями по обличчю та почав креслити щось носком кросівка на землі.
План:
- Щоб закрити розлом, потрібно знищити його ядро.
Рятувальники зазвичай спершу евакуюють людей, а вже потім займаються ядром. А це означало, що він запізниться до відкриття ресторану.
- Отже, поки вони будуть зайняті порятунком інших, він тихо вислизне й сам знищить ядро.
Ідеально.
Ча Відже витер малюнок на землі носком кросівка. Пошук розсіяних по розлому людей займе у рятувальників деякий час. Якщо після закриття розлому спитають, де він був, можна буде просто сказати:
Ховався.
Знищити ядро якомога швидше, втекти та встигнути до відкриття ресторану. Переконавшись у правильності плану, Ча Відже витягнув з кишені худі віяло з Буддою, яке прихопив із бардачка вантажівки Со Мінґі.
Якщо битимуся голіруч і забрудню одяг, то точно не встигну відчинити ресторан вчасно.
Тож варто використати все, що тільки є під рукою. Ча Відже заплющив очі.
— Буддо, довіряю тобі…
<Око спостерігача!>
Коли він розплющив очі, вони засвітилися блакитним світлом. На рівній поверхні розлому спалахнули полум’яні відмітки. Монстрів майже не залишилося. Людські силуети були розкидані по різних частинах розлому. Виходить, що всі ховалися у чагарниках, кущах і, мабуть, навіть під корінням дерев. Переконавшись у їхній безпеці, Ча Відже перевів погляд у центр розлому. Там палахкотіло велике зелене полум'я.
Ось де він.
<Тиха хода!>
Білий вітер закрутився навколо його ніг, заглушаючи будь-які звуки. Ча Відже стрімко рушив уперед, безшумно наближаючись до центру розлома.
***
Мисливиця А-рангу Ян Хеджін із Бюро управління розломами стояла перед тим, що колись було тимчасовим реєстраційним центром Ґванджіна. Темні кола під очима лише підкреслювали її втомлений вираз обличчя.
Від контейнера лишилися лише руїни, а у небі сяяв портал розлому. Вранці, коли вона виходила на роботу, їй здалося, що цей день точно має бути спокійним. Але ось що буває, коли кажеш, що все буде добре…
Це ж треба було так наврочити.
Її флуоресцентна жилетка з написом «Охорона» сумно майоріла на зимовому вітрі. Втягнувши носом холодне повітря, Ян Хеджін підпалила цигарку.
— От трясця… Ну чому саме тут мав з’явитися розлом? Фортуна не на нашому боці сьогодні.
Поруч стояв мисливець В-рангу, який стискав між пальців світлові мерехтливі жезли. Він похмуро втупився у портал.
— Ну, більшість з тих, хто потрапив у розлом, — пробуджені, тож у нас є ще трохи часу…
— Часу, кажеш? Більшість із них — чиновники або низькорівневі новачки, які навіть битися не вміють!
— Сонбе! Сонбе!
Їхню розмову перервав схвильований новачок, що жваво біг до них. Ян Хеджін видихнула дим від цигарки, навіть не повертаючи до нього голову.
— Ти повернувся? Скільки журналістів вже приїхало?
— Ох… Десь шестеро! І, мабуть, ще прибудуть.
— Нічого не вдієш. А що там із підкріпленням? Чула, що Бюро з управління пробудженими теж мало прибути.
— Е-е… Власне, саме про це я й хотів доповісти! — новачок розгублено випростався і випалив на одному диханні: — Л-Лі Сайон тут! Він хоче увійти у розлом!
Цигарка Ян Хеджін завмерла на півдорозі до губ. Вона не сказала ані слова. Але навіть попри це, новачок стояв напружено, немов струна. На обличчі Ян Хеджін відбивалося ще більше здивування, ніж на схвильованому обличчі її підлеглого.
Чи не занадто я навантажую цього бідолаху?
Вона на мить замислилася і втупилась поглядом у новачка, розслаблено тримаючи цигарку між пальців.
