Том 1. Розділ 32

'Піддослідні?'

Ийдже ледь помітно насупився, почувши це слово. Скільки б підозр не викликали ці дії, сам факт, що об’єктами експериментів обирали залежних, здавався дивним.

Очевидно, що викрасти або силоміць залучити пробудженого було значно складніше, ніж звичайну людину. Отже, мало бути щось таке, що можна отримати лише від них, аби виправдати всі ці зусилля. Але навіть так, це виглядало надто клопітним експериментом. Що вони хочуть цим досягти?

Сайон, спостерігаючи за замисленим обличчям Ийдже, заговорив спокійним тоном:

— Ви знаєте, чому люди пробуджуються?

— Система обирає їх, так?

Ийдже згадав день, коли система вперше проявила себе. Є такі спогади, що приносять із собою не лише зображення, а й інші відчуття: звуки, запахи чи навіть тактильні враження. Для Ийдже день розлому був саме таким — сповненим усього цього водночас.

У хаосі, де все руйнувалося й розвалювалося, він ховався серед уламків будівлі, міцно стискаючи в руках тіла своїх батьків. Їдкий запах пороху змішувався зі смородом крові. Холодні, неживі тіла. Звук кроків монстра, що лунав серед уламків.

Сайон кивнув.

— Так, правильно. Але за якими критеріями система обирає пробуджених?

Він провів пальцем по склу, і чорна кров утворила форми людини та монстра. Чорний силует чудовиська накинувся на маленьку людську фігурку.

— Система...

Над маленькою фігуркою з’явилося вікно.

— Реагує на відчайдушне бажання.

«Я хочу жити».

«Я не хочу помирати».

Маленька чорна фігурка також кинулася на монстра, не ухиляючись. Після тривалої боротьби монстр перетворився на чорну кляксу.

— Коли людина має відчайдушне бажання, система відчуває цю енергію й знаходить її.

— ...

— Це загальновідомо. Ось чому ті, хто опиняється у розломі, мають вищий шанс пробудитися, ніж інші. Адже молитва про виживання - теж форма бажання.

Ийдже мовчки спостерігав за маленькою чорною фігуркою. Сайон провів пальцем, і та розчинилася у калюжі.

— Але є ті, кого це не влаштовує.

Ийдже повільно підняв голову, зустрічаючи погляд Сайона.

— Розумієте, до чого я веду?

Система зараз – абсолютна, всемогутня сутність. Більшість людей живе, приймаючи це як належне. Але є ті, хто вважає вибір системи несправедливим. Можливо, вони вірять, що люди мають пробуджувати свої здібності самостійно.

Спостерігаючи, як серйозно змінюється вираз обличчя Ийдже, Сайон спокійно підпер підборіддя рукою.

— Думаєш, ці люди і є тим самим угрупуванням, що поширює наркотики?

— Ну, подумайте ще трохи.

У голосі Сайона з’явилась легка грайлива нотка.

— Думаєте, я розповів вам це все лише заради такого питання?

На мить Ийдже подумав, чи не варто схопити стіл і показати цьому хлопцю, як треба нормально розмовляти, але зважаючи на ситуацію він стримався. Сайон, попри свої питання, не виглядав нетерплячим, даючи Ийдже час все осмислити.

— Ти згадав про невдоволення вибором системи.

Якщо, як він підозрював, існують невідомі, які прагнуть, щоб люди пробуджували свої здібності самостійно, і поширюють наркотики з цією метою, та ще й використовують їх як приманку для збору пробуджених на експерименти...

— Вони намагаються створити штучних пробуджених?

— Саме так.

Цього разу Сайон відповів прямо. Ийдже відчув, як шкіра на його руках покривається мурашками.

Створення пробуджених, не залежних від системи, одними людськими зусиллями. На перший погляд це виглядало логічно, але інтуїція підказувала, що за цим криється щось більше.

І це були наркотики. 

Наркотики, що викликають залежність, провокують агресію, позбавляють розуму й зрештою ведуть до смерті, залишаючи від людської гідності лише руїни. Мета тих, хто годує людей наркотиками заради експериментів, не могла бути нормальною.

— Якщо вони створять штучних пробуджених, то що далі?

Що вони планують робити з такими людьми? Запитуючи це, Ийдже схрестив руки. Сайон знизав плечима.

— Щось про запобігання апокаліпсису, здається.

— Апокаліпсис?

— Я не слухав їхні дурниці уважно.

Слово «апокаліпсис» нагадало про людей, які після дня розлому кричали про кінець світу. Але це було 11 років тому. У наші дні, коли розлом можна передбачити з точністю до хвилини, ще могли залишитися такі фанатики?

Схоже, Сайон справді не надто цікавився цією темою, оскільки його вираз обличчя залишався байдужим.

— У будь-якому разі, зараз від вас нічого не потрібно.

Він прибрав кинджал і порожню пляшку від святого напою у свій інвентар. Потім підвівся, поправляючи одяг, ніби збирався йти.

— Спершу зареєструйтеся як пробуджений. Завтра пришлю когось до вас.

— Добре. О, ще одне.

Ийдже кивнув на обгорілий стіл.

— Подбай про стіл, перш ніж підеш.

— …

Не можна ж було садити клієнтів за стіл, який розтопився від отрути. Фіолетові очі Сайона пронизали Ийдже поглядом, мовби питаючи: «Серйозно?». Але той лише наполегливо показував пальцем на стіл із виразом обличчя, який говорив: «Чого ти чекаєш?»

Кажуть, гарні люди залишають після себе гарні речі, але з таким характером, як у Сайона, йому хоча б слід відповідати своєму вродливому обличчю. Урешті-решт, бурмочучи собі під ніс, Сайон прибрав пошкоджений стіл до свого інвентаря й пішов.

Після того, як він пішов, у ресторані похмільного супу знову закипіло життя: клієнти збиралися на ранковий сніданок перед роботою. Серед них був і Бе Вону.

Гучно позіхаючи, він з’явився на своєму другому робочому місці - у ресторані. Вону зупинився біля входу, кліпаючи очима. Щось було не так.

— Гей, здається, тут один стіл зник?

— Га? Справді!

Інший мисливець, проходячи повз, озирнувся й кивнув, підтверджуючи пильність Вону.

— Тепер зрозуміло, чому виглядає трохи пусто. Гей, а де стіл, що стояв тут?

— …

'Очі гострі лише на такі дрібниці. Якби вони завжди були такими уважними...'

Мисливці могли довго ламати голову, коли це було потрібно, зате миттєво помічали якісь дурниці. Дивлячись на порожнє місце в центрі ресторану, Ийдже зітхнув і відповів:

— Ніжки стола ніби от-от зламаються… тож я прибрав його на деякий час.

Робота в ресторані похмільного супу неабияк загострює майстерність брехні. Але мисливці, помітивши його зітхання, запідозрили, що тут щось недобре. Один із них обережно запитав:

— Це якийсь покидьок-мисливець стіл зламав?

Так, колишній №1 рейтингу. Хоча Ийдже не відповів, його сумне обличчя було красномовніше за слова. Розлючений мисливець мало не грюкнув по столу, але в останній момент ударив себе по стегну, не бажаючи опускатися до рівня того «покидька-мисливця».

— Чорт забирай, оце і є проблема зловживань мисливців у суспільстві!

— Хто це зробив? Вони взагалі розуміють, наскільки крихкі ці столи?

— І так місць мало, тепер ще менше стало!

— Скажіть хоч ініціали, а далі ми вже самі розберемося!

Шквал критики обрушився на того, хто осмілився порушити спокій у їхньому улюбленому ресторану. І, як завжди, найголоснішим був Вону.

'А ви спробуйте розібратися з Лі Сайоном...

Замість відповіді він би просто залишив від вас кістки.’

Смуток Ийдже ще більше зріс. Сподівання Вону підняти йому настрій лише погіршували ситуацію. Особливо сьогодні, коли він уже встиг відкашляти кров, його вигляд був блідим, а настрій - удвічі гіршим.

Мисливці, помітивши це, почали його втішати.

— Не переймайся, працівнику.

— Ми попросимо ремісника з гільдії зробити міцний стіл.

— Та годі, замінимо всі столи й стільці разом. Скинемося грошима.

Їхня турбота про ресторан була зворушливою. Або ж це був страх перед ще жорсткішою конкуренцією за місця. Ийдже посміхнувся й відмовився від їхніх щедрих пропозицій.

— Ха-ха… Не варто, все нормально.