Том 1. Розділ 30

Переклад непрофесіональний, можуть бути помилки, тому, якщо помічаєте – пишіть.

 

Всі новини з перекладом можна глянути у тг каналі: Silarobdh
————————


'…Чому?'

Ийдже застиг на місці, ошелешений видом темної постаті, яка самовільно проникла в чуже приміщення. 

'Як цей покидьок зміг відкрити замкнені двері й чому сидів посеред залу, наче влаштував акцію протесту?'

Мисливець номер один, точніше, колишній номер один, вдавався до всіляких злочинів — від перешкоджання бізнесу до незаконного проникнення. Постать у протигазі, сидячи, схрестивши ноги, повільно повернула голову до Ийдже. Його моторошний голос пролунав низько, ніби з самого пекла:

— Добре спалося?

Попри начебто дружнє запитання, голос видавався крижаним і непривітним. Будити когось посеред ночі, аби спитати, як той спав, — він, схоже, давно втратив розум. Не відповідаючи, Ийдже зустрів питанням на питання:

— Що ти тут робиш?

Це було цілком логічне запитання, але аура незнайомця в протигазі стала ще більш зловісною. Здавалося, він намагався заспокоїтися, роблячи глибокі вдохи, проте його фіолетові очі за лінзами блищали так, що здавалось, вони прорізають повітря.

— Що я тут роблю?

— …

— Це ви маєте мені пояснити.

'Може, він щось дізнався? З огляду на його минулі дії та здібності до збору інформації, це було не так уже й малоймовірно.' – Ийдже повільно стиснув кулак, готуючись почути наступні слова.

— Чому ви не зв’язувалися зі мною?

— …

— Я чекав два тижні, чорт забирай.

Ийдже відчув себе зовсім спустошеним.

'То ось про що йдеться?'

Судячи з тієї напруги, що випромінювала його аура, Ийдже здогадався, що Сайон був або розлючений, або ображений, наче дитина, яку не запросили на щось цікаве.

Хоча таке думати було трохи нечемно, правда полягала в тому, що Ийдже просто…

'Я забув.'

Він зовсім забув, що мав відповісти на бізнес-пропозицію Сайону.

Звісно, у Ийдже були свої причини. Проблема полягала в тому, що їх нікому не можна було розповісти. У будь-якому разі, якби він чесно сказав, що забув, угода розвалилася б. Тож Ийдже вигадував найкращу відмовку, яку тільки міг.

— Ну, я був зайнятий.

— Ха.

Сайон скептично фиркнув, але Ийдже продовжував вперто:

— І я думав над цим.

— О, ви навіть думали, так?

Сайон саркастично відповів, підперши підборіддя рукою, ніби кидаючи виклик продовжити. Ийдже відчув раптове бажання добряче тріснути його по голові.

'Чому ж у нього такий нестерпний характер?'

У ту ж мить у голову Ийдже раптом прийшла думка.

'А, може…

Тому що я зайняв його перше місце?'

Хоча цей нахаба в протигазі здавався спокійним, він займав перший ранг шість років поспіль. А втратити цю позицію за одну ніч через когось, кого вважали мертвим, напевно, було справжнім ударом.

Погляд Ийдже став співчутливим. Сайон сердито буркнув:

— Чого ви так на мене дивитеся?

— Ні, просто… тримайся.

— Знущаєтесь?

— Знущаюся? Я щирий, як ніколи.

— Аргх, байдуже. Я навіть в рекламі через вас знявся, а ви залишив мене чекати два тижні. Знаєте, що ви справжній козел?

Сайон роздратовано махнув рукою. Але Ийдже теж мав претензії до тієї соціальної реклами.

Так звана соціальна реклама, яку Сайон нібито зняв через нього, завдавала моральної шкоди мисливцям, які дивилися телевізор. Ийдже склав руки на грудях.

— І що це за реклама? Чому ти раптом її зняв?

— Бо вас подобаються лише ті, хто знімає рекламу. А що ще я міг зробити?

— Що за ніснісенітниця.

— Чонбін, Ганібі…

Ийдже ледве встигав за нелогічними думками Сайона.

Єдине, що було спільного між Чонбіном і Ганібі, – це те, що обох він хотів заборонити у своєму ресторані. Про що ж думав Сайон, роблячи такі дивні речі?

Сайон кивнув у бік плакату з автографом Ганібі, написаним від руки.

— Це вам подобається?

— Ганібі просто подарувала це мені.

— А автограф Чонбіна?

— Він надіслав поштою.

— Та продайте це на томатному ринку і не мучтеся!

Ийдже зціпив зуби й, не відповідаючи, пішов до кулера з водою. Очі Сайона вперто стежили за кожним його рухом.

Не витримавши напруженого погляду, Ийдже обернувся й запитав:

— Що?

Сайон злегка кивнув підборіддям у бік його ніг.

— Ваші ноги.

— А що з ними?

— Завжди ходите босоніж?

О, точно. Тільки тепер Ийдже глянув униз на свої босі ноги. Він вийшов босоніж, щоб безшумно влаштувати засідку, але втратив усі свої бойові настрої, побачивши Сайона, який безтурботно сидів у залі.

Ворушачи пальцями на ногах, Ийдже незворушно відповів:

— Це навмисно. Щоб прокинутися.

— Могли хоча б капці вдягнути.

Сайон виглядав трохи незадоволеним. Хто ж змусив його посеред ночі ходити босоніж?

— Якщо ви думали над угодою два тижні, то маєте відповідь?

— Так.

— …

— Я згоден, але маю кілька умов.

— Чекайте.

Сайон дістав зі свого інвентаря довгий пристрій, схожий на паличку. На ньому був екран, кілька кнопок і в кінці сяяв синій магічний камінь. Це був магічний камінь-записувач. Саме за ним Ийдже так відчайдушно полював.

— Потрібно все зафіксувати. Це буде вигідно і вам, і мені.

— А якщо запис потрапить у чужі руки?

— Я використаю його лише для підготовки контракту, а потім одразу знищу.

Сайон підняв у рукавичці руку, натякаючи, що зможе розплавити пристрій, як звичайну ложку. Для нього це було одноразове знаряддя.

Натиснувши кнопку, він активував записувач, і камінь засяяв синім світлом.

— Починайте.

Його голос був спокійним, ніби це для нього було звичною справою. Ийдже кивнув і підняв палець.

— Ніякої роботи в години роботи ресторану. Що б ти не просив, це має бути з 23:00 до 5:00, коли ресторан зачинений.

— Ага.

Після короткої паузи Сайон без вагань погодився.

— Добре. Далі?

— Допоможи мені зареєструватися мисливцем.

— Хіба я вам не казав раніше? - Сайон, поплескуючи долонею по руці, трохи нахилив голову. — Мені потрібен хтось непомітний.

— Знаю. Просто слухай.

Ийдже не планував повертатися до активної діяльності, але ситуація змінилася після того, як стало відомо, що J вижив. Потрібно було створити абсолютно нову особистість, не пов’язану з J.

— Від тебе залежить, як ми зможемо маневрувати. Якщо я зареєструюсь як слабкий новачок, до мене не буде уваги.

Роздуми Сайона зайняли кілька секунд. Він повільно потер щоку маски.

— Тобто, хочете приховати свої справжні здібності?

— Так.

— Ще щось?

— Допоможи моїй бабусі з лікуванням.

— Ми вже це обговорювали. Що ще?

— Більше нічого.

— Добре.

Сайон усміхнувся і вимкнув записувач. Сяйво каменю поступово згасло.

— Тепер моя черга.

Він дістав з інвентаря маленький кинджал і простягнув його Ийдже. Лезо прикрашав візерунок із золотого лаврового листя.

[Лаврова Гілка Контракту (S)]

[Використовуючи цей кинжал, можна укласти незламний контракт]

[На того, хто порушить контракт, ляже прокляття]

– Мені допомогти вам?

'Яка дурна і груба пропозиція. Він це серйозно?' – Ийдже не міг приховати здивування, дивлячись на Сайона.

— Звісно я зроблю це сам, навіщо тобі різати мені руку?

— Деякі люди ріжуть себе у дивних місцях. Дехто навіть порізав собі стегно, коли я сказав порізати долоню...

Ийдже прищурився, недовірливо дивлячить на нього. Невже він справді вважав, що Ийдже здатний на таку дурість? Чи існують такі люди взагалі? Ті, що завдають собі шкоди під час укладання контрактів?

Хоча Ийдже це видалось абсурдним, обличчя Сайона було серйозним, він лише знизав плечима.

— Якщо це зроблю я, крові буде менше. Це ефективніше.

Ця "ефективність" могла довести когось до лікарні. Незважаючи на свої "дбайливі" пояснення, Сайон наполегливо пропонував свою допомогу, навіть коли Ийдже вже впевнено тримав кинджал.

— Не хвилюйся, я вмію різати. Болітиме не сильно, лише трохи.

— Та все ж, якщо я це зроблю, вам буде легше.

Ийдже вирішив швидше закінчити цю розмову. Впевнено змінюючи хват на кинджалі, він запитав:

— Скільки крові потрібно.

— Лише трохи.

Без вагань Ийдже прорізав тонку лінію на своїй долоні, дозволяючи червоній крові повільно стікати вниз. Взявши кинджал, Сайон несподівано запитав:

— У вас є протиотрута? Або артефакт для детоксикації?

'Якби ж то.'

Ийдже лише оглянув свій скромний ресторанчик. Хоча він і мав здатність до детоксикації, відкривати всі карти перед такою підозрілою особою він не збирався.

Сайон поклав на стіл маленький флакон із густою рідиною фіолетового кольору. Рідина виглядала липкою, а її поверхня іноді покривалася бульбашками, як у казані відьми.

— Це моя особиста протиотрута.

— Особиста?

— Не хочу, щоб ви померли під час укладення контракту. Випийте це зараз.

Скептично оглянувши флакон, Ийдже нарешті проковтнув рідину. На диво, вона була зовсім не такою огидною, як виглядала.

Тепер, тримаючи кинджал, Сайон мовив:

— У мене лише одна умова.

Не вагаючись, він розрізав свою долоню. З великої рани почала капати темна рідина, яка ледь нагадувала кров.

— Ніколи не зраджуйте мене.

Його холодний голос лунав, наче вирок. Темна рідина, падаючи на стіл, обпікала його поверхню, залишаючи чорні, обвуглені сліди.