Переклад непрофесіональний, можуть бути помилки, тому, якщо помічаєте – пишіть.
Всі новини з перекладом можна глянути у тґк: Silarobdh
-----------------------------
Ганібі, п'ятий номер у рейтингу мисливців Південної Кореї та модель реклами фарби СуС спеціально для мисливців (виготовленої з продуктів підземель), дарувала фансервіс, демонструючи своє сяюче волосся у ресторані з супом від похмілля.
Коли Ийдже, наче справжній шанувальник, захоплено відреагував, інші мисливці, які застиглі від несподіванки, теж почали аплодувати. Ганібі розсіяла ту грізну ауру і ввічливо вклонилася.
— Вибачте, що налякала вас. Я не хотіла так раптово вриватися.
— Все нормально.
— Ні, справді, вибачте. Трохи втратила контроль...
Вона голосно сміялася разом із Ийдже, але її елегантна усмішка не завадила мисливцям пришвидшити темп їжі. Серед брязкоту посуду пролунав знайомий голос.
— Хто припаркував мотоцикл ось так?
Усі погляди звернулися до нового гостя – Вону, який, кліпаючи, тримав мотоцикл Ганібі над головою. Вона обурилася:
— Ти що, здурів? Негайно постав його!
— Ганібі? Що ти тут робиш?
— Спершу постав мій мотоцикл.
— Твій? Треба паркувати нормально. Заблокувала весь вхід.
Вону буркнув, обережно поставивши мотоцикл на землю. Ганібі, яка масажувала собі скроні, різко підняла голову.
— Гей, щите. Ти прийшов один? Де Лі Сайон?
Почувши своє мисливське прізвисько «щит», уособлення мужності, Вону аж здригнувся.
— Скільки разів казати, не називай мене так. Використовуй справжнє ім'я.
— Де Лі Сайон? Ви ж разом прийшли?
— Га? Сайон? Він не зі мною. А чому його шукаєш?
Вону запитав розгублено. Замість відповіді Ганібі почала оглядати ресторан. Спостерігати за розмовою мисливців із топ-10 було рідкісною можливістю, тож усі уважно слухали. Але коли Ганібі різко поглянула на них, усі одразу зробили вигляд, що зайняті.
У цей момент ресторан заповнив звук бурчання шлунку. Потираючи живіт, Вону зітхнув.
— Мені досі цікаво, але давай спершу поїмо.
— ...Добре. Я й сама маю трохи охолонути.
Ганібі обмахувала себе рукою, водночас двоє мисливців, які щойно доїли суп, кинули 30 тисяч вон на стіл і поспіхом пішли. Вону вправно підняв ганчірку і махнув Ийдже.
— Я приберу цей стіл і ми сядемо. Один суп із додатковим перцем чон'ян. Ганібі, а ти що будеш?
— А що тут є?
— Суп від похмілля.
— ...Лише суп?
— Так. Але він смачний.
Вону усміхнувся і підняв великий палець догори. Ганібі, зітхнувши і продовжуючи масажувати скроні, здалася.
— Гаразд. Тоді і мені суп.
— Чудово.
Вону показав знак V пальцями, а Ийдже відповів жестом «окей», наповнюючи миску кімчі та редьки. Він швидко накрив на стіл, і Вону, який навіть приніс власну ложку, потер долоні.
— Ну, розповідай. Чому шукаєш Сайона? Що він знову зробив?
Ганібі ще раз озирнулася і махнула Вону, щоб той нахилився ближче. Коли він прислухався, вона, прикривши рот руками, прошепотіла:
— Ти чув про той магічний камінь, що виставили на томатному ринку?
Звісно, Ийдже все одно чув усе. Знову цей магічний камінь! Кожен, хто заходив, тільки про нього й говорив. Ийдже нервово помішував бульйон у кастрюлі. Вону відповів шепотом:
— Так, чув.
— Мені він конче потрібен.
— Га? Аж так?
— Якщо я його дістану, Хон Єсон зробить для мене зброю. А мені дуже потрібна зброя S-класу.
— О, точно. У тебе ж вона зламалася.
— Так. І скоро оновлення рейтингу. Якщо віддам камінь Хон Єсону, замовлю особисту зброю S-класу й обійду Ґюґю в рейтингу. Ідеальний план.
Ґюґю був мисливцем, який займав позицію перед нею. У кожного були великі амбіції, навіть у ресторані з супом від похмілля. Ийдже подумки поклявся вдарити Хон Єсона, якщо колись його зустріне. До речі, Єсон досі регулярно публікував у соцмережах пости, в яких писав, наскільки йому потрібний той магічний камень.
Вону кивнув.
— Ну, це зрозуміло. Але чому тобі потрібен Сайон?
— Бо цей божевільний перекрив усі джерела інформації!
Бах!
Ганібі розлючено вдарила кулаком по столу. На щастя, Вону встиг перехопити її руку своєю долонею, рятуючи стіл. Побачивши це, Ийдже за стійкою підняв великий палець догори в знак схвалення.
'Чудово, мисливці й майно вміють захистити.'
Ийдже додав у суп Вону ще одний соковитий шматок м'яса. Ганібі, хоч і була досі зла, трохи заспокоїлася.
— Стіл не зламався?
— Ні, я встиг його врятувати.
— Дякую. У будь-якому разі, ще кілька днів тому інформація було доступна.
Її довга тирада зводилася до наступного: магічний камінь, виставлений на томатному ринку продавцем під ніком EZ, який раптово зник. Це могло би викликати лише цікавість, але обіцянка Хон Єсона створити зброю підняла ставки.
Зброя від самого Хон Єсона! Неперевершений предмет вартістю сотні мільйонів. Мисливці, прагнучи її, кинулися шукати EZ, і Ганібі, яка нещодавно втратила свою улюблену зброю, приєдналася до них під псевдонімом. Вони утворили команду, що збирала і аналізувала будь-які дані.
Ганібі роздратовано перебирала своє золоте волосся.
— Ми навіть покращували фото магічного каменю, шукали тіні, аналізували модель телефону, порівнювали газету на задньому плані, щоб визначити видання. Розбирали зображення на нанорівні, досліджуючи кожен піксель.
'...Аж так?'
Ийдже, слухаючи це мовчки, відчув, як по спині стікає холодний піт. Рівень одержимості мисливців лякав. Навіть Вону виглядав збентеженим.
— ...Аж так?
Він повторив думки Ийдже. Ганібі тяжко зітхнула і впала головою на стіл. Вону знову встиг підтримати її, рятуючи стіл. Ийдже вирішив, що варто дати Вону додаткову порцію рису безкоштовно.
— Але кілька днів тому всі розмови раптово припинилися. Неможливо, щоб всі одночасно пішли в підземелля! Команда відмовилася від пошуків. Я запитала, що сталося.
— І?
— Вони сказали, що їм написала юридична команда гільдії Падо, щоб вони припинили шукати EZ.
— Що? Наша гільдія?
Вону виглядав по-справжньому шокованим. Ганібі, розпатлана, похмуро пробурмотіла:
— Це все, що вони сказали. Мов їм роти позатикали. Але якщо це не ти, то це точно Сайон.
— Можливо...
— І він майже ні з ким не контактує. Тому мені треба спитати прямо в нього.
Ийдже хотів підслухати більше інформації, але бульйон ось-ось мав закипіти. Він швидко виніс дві миски гарячого супу разом з рисом, кімчі, редькою та порізаним перцем чон'ян на таці.
У цей момент Ганібі лежала на столі, а Вону дивився у порожнечу.
— Ваш суп.
— О, дякую... почекайте, ми не замовляли рис.
Вону здивовано поглянув на Ийдже. Той відповів байдуже:
— Це за рахунок закладу.
Розгублений вираз облмччя Вону змінився на вдячний. Ганібі різко підняла голову, але Ийдже вже повертався на кухню.
У ресторані знову запанувала тиша. Невелика послуга повернула спокій. Отак просто. Ийдже швидко закінчив із посудом і взявся за замовлення гостей.
Пізніше Вону махнув рукою у бік прилавку:
— Гей, робітнику! Рахунок, будь ласка!
— Звісно. Дев'яносто тисяч вон.
Після оплати і повернення картки, Ганібі несподівано дістала щось скручене.
— Що це?
— Розгорніть.
Ийдже обережно розгорнув і побачив плакат Ганібі з великим автографом у кутку. Це була б цінна річ для її шанувальників. Вираз обличчя Ийдже на мить став дивним.
'Навіщо вона мені це дає?’
'І звідки вона це дістала?'
У момент свого ефектного входу плаката точно не було. Ганібі гордо усміхнулася і прокашлялася.
— Я бачила, що тут висять підписані плакати.
— О, так.
— Це подарунок. Повісте і мій теж.
Ийдже ошалешено дивився на неї, але згадав, що не повинен показувати своїх емоцій. Тож він лише широко усміхнувся.
