Том 1. Розділ 25

Переклад непрофесіональний, можуть бути помилки, тому, якщо помічаєте – пишіть.

Всі новини з перекладом можна глянути у тг каналi: Silarobdh
-----------------------------


Ганібі, п'ятий номер у рейтингу мисливців Південної Кореї та рекламна модель фарби СуС для мисливців (виготовленої з продуктів підземель), дарувала фансервіс, демонструючи своє сяюче волосся у ресторані з супом від похмілля.

Коли Ийдже, наче справжній шанувальник, захоплено відреагував, інші мисливці, застиглі від несподіванки, теж почали аплодувати. Ганібі зняла свою грізну ауру і ввічливо вклонилася.

— Вибачте, що налякала вас. Я не хотіла так раптово увірватися.

— Все гаразд.

— Ні, справді, вибачте. Трохи втратила контроль...

Вона голосно сміялася разом із Ийдже, але її елегантна усмішка не завадила мисливцям пришвидшити темп їжі. Серед брязкоту посуду пролунав знайомий голос.

— Хто припаркував мотоцикл ось так?

Усі погляди звернулися до новоприбулого – Вону, який, моргаючи, тримав мотоцикл Ганібі над головою. Ганібі ахнула.

— Ти що, здурів? Негайно постав його!

— Ганібі? Що ти тут робиш?

— Спершу постав мій мотоцикл.

— Твій? Треба паркувати нормально. Заблокувала весь вхід.

Вону пробурчав, обережно поставивши мотоцикл на землю. Ганібі, яка масажувала скроні, різко підняла голову.

— Гей, Щит. Ти сам прийшов? Де Лі Сайон?

Здобувши прізвисько «Щит», уособлення мужності, Вону аж здригнувся.

— Скільки разів казати, не називай мене мисливським іменем. Використовуй справжнє.

— Де Лі Сайон? Ви ж разом прийшли?

— Га? Сайон? Не знаю. А чому ти його шукаєш?

Вону запитав розгублено. Замість відповіді Ганібі почала оглядати ресторан. Спостерігати за розмовою мисливців із топ-10 було рідкісною можливістю, тож усі уважно слухали. Але коли Ганібі різко поглянула на них, усі одразу зробили вигляд, що зайняті.

У цей момент ресторан заповнив грім шлункового бурчання. Потираючи живіт, Вону зітхнув.

— Мені теж цікаво, але давай спершу замовимо.

— ...Добре. Я й сама маю трохи охолонути.

Ганібі обмахувала себе рукою, поки двоє мисливців, які щойно доїли суп, кинули 30 тисяч вон на стіл і поспіхом пішли. Вону вправно підняв ганчірку і махнув Ийдже.

— Я приберу і сяду. Один суп із додатковим перцем чон'ян. Ганібі, а ти що будеш?

— Що тут у вас є?

— Суп від похмілля.

— ...Тільки суп?

— Так. Але він смачний.

Вону усміхнувся на всі зуби і підняв великий палець. Ганібі, зітхнувши і продовжуючи масажувати скроні, здалася.

— Гаразд. І мені суп.

— Чудово.

Вону показав знак V, а Ийдже відповів жестом «окей», наповнюючи миску кімчі та редьки. Він швидко накрив на стіл, і Вону, який навіть приніс власну ложку, потер долоні.

— Ну, розповідай. Чому шукаєш Сайона? Що він знову зробив?

Ганібі ще раз озирнулася і махнула Вону, щоб той нахилився ближче. Коли він прислухався, вона, прикривши рот руками, прошепотіла:

— Ти знаєш про той магічний камінь, що виставили на томатному ринку?

Звісно, Ийдже почув усе. Знову цей магічний камінь! Кожен, хто заходив, тільки про нього й говорив. Ийдже нервово помішував бульйон у казані. Вону відповів шепотом.:

— Так, чув.

— Мені він конче потрібен.

— Га? Аж так?

— Якщо я його дістану, Хон Єсон викує для мене зброю. Мені дуже потрібна зброя S-класу.

— О, точно. У тебе ж вона зламалася.

— Так. І скоро оновлення рейтингу. Якщо віддам камінь Хон Єсону, замовлю власну зброю S-класу й обійду Ґюґю в рейтингу. Ідеальний план.

Ґюґю був мисливцем, який займав позицію перед нею. У кожного були великі амбіції, навіть у ресторані з супом від похмілля. Ийдже подумки поклявся вдарити Хон Єсона, якщо колись його зустріне. До слова, Єсон досі постійно публікував у соцмережах, як йому потрібні той магічні камені.

Вону кивнув із сумнівом.

— Ну, це зрозуміло. Але чому тобі потрібен Сайон?

— Бо цей божевільний перекрив усі джерела інформації!

Бах!

Ганібі з силою вдарила кулаком по столу. На щастя, Вону встиг перехопити її руку своєю долонею, рятуючи меблі. Побачивши це, Ийдже за стійкою підняв великий палець догори в знак схвалення.

'Чудово, тепер мисливці ще й майно захищають.'

Ийдже додав у суп Вону ще одну соковитий шматок кістки. Ганібі, хоч і досі зла, трохи заспокоїлася.

— Стіл не зламався?

— Ні, я врятував.

— Дякую. У будь-якому разі, ще кілька днів тому інформація було доступна.

Її довга тирада зводилася до наступного: магічний камінь, виставлений на томатному ринку продавцем під ніком EZ, який раптово зник. Зазвичай це викликало б лише цікавість, але обіцянка Хон Єсона створити зброю підняла ставки.

Зброя від Хон Єсона! Неперевершений предмет вартістю сотні мільйонів. Мисливці, прагнучи швидкої наживи, кинулися шукати EZ, і Ганібі, яка нещодавно втратила свою улюблену зброю, приєдналася до них під псевдонімом. Вони утворили команду, що збирала і аналізувала будь-які дані.

Ганібі роздратовано перебирала своє золоте волосся.

— Ми навіть покращували фото магічного каменя, шукали тіні, аналізували модель телефону, порівнювали газету на задньому плані, щоб визначити видання. Розбирали зображення на нанорівні, досліджуючи кожен піксель.

'...Аж так?'

Ийдже, слухаючи це мовчки, відчув, як по спині стікає холодний піт. Рівень одержимості мисливців лякав. Навіть Вону виглядав збентеженим.

— ...Аж так?

Він повторив думки Ийдже. Ганібі тяжко зітхнула і впала головою на стіл. Вону знову встиг підтримати її, рятуючи стіл. Ийдже вирішив, що варто дати Вону додаткову порцію рису безкоштовно.

— Але кілька днів тому всі розмови раптово припинилися. Неможливо, що всі одночасно пішли в підземелля! Команда відмовилася від пошуків. Я запитала, що сталося.

— І?

— Вони сказали, що їм написала юридична команда гільдії Падо, щоб вони припинили шукати EZ.

— Що? Наша гільдія?

Вону виглядав по-справжньому шокованим. Ганібі, розпатлана, похмуро пробурмотіла:

— Це все, що вони сказали. Мов їм роти позатикали. Але якщо це не ти, то це точно Сайон.

— Можливо...

— І він майже ні з ким не контактує. Тому мені треба спитати напряму.

Ийдже хотів підслухати більше інформації, але бульйон ось-ось мав закипіти. Він швидко виніс дві миски гарячого супу з рисом, кімчі, редькою та порізаним перцем чон'ян на таці.

У цей момент Ганібі лежала на столі, а Вону дивився у порожнечу.

— Ваш суп.

— О, дякую... почекайте, але ми не замовляли рис.

Вону здивовано поглянув на Ийдже. Той відповів байдуже:

— Це за рахунок закладу.

Розгублений вираз Вону змінився на вдячний. Ганібі різко підняла голову, але Ийдже вже повертався на кухню.

У ресторані знову запанувала тиша. Невелика послуга повернула спокій. Отак просто. Ийдже швидко закінчив із посудом і взявся за замовлення гостей.

Пізніше Вону махнув рукою у бік стійки:

— Гей, робітнику! Рахунок, будь ласка!

— Звісно. Дев'яносто тисяч вон.

Після оплати і повернення картки Ганібі несподівано дістала щось скручене.

— Що це?

— Розгорни.

Ийдже обережно розгорнув і побачив плакат Ганібі з великим автографом у кутку. Це була б цінна річ для її шанувальників. Вираз обличчя Ийдже на мить став дивним.

'Навіщо вона мені це дає?

І звідки вона його дістала?'

У момент свого ефектного входу плаката точно не було. Ганібі гордо усміхнулася і прокашлялася.

— Я бачила, що в інших тут висять підписані плакати.

— О, так.

— Це подарунок. Повісте і мій теж.

Ийдже ошалешено дивився на Ганібі, але згадав, що не повинен показувати своїх емоцій. Тож він лише широко усміхнувся.