Том 1. Розділ 23

— Я хочу вас, хьоне.

Їхні погляди зустрілися, і Ийдже змусив свої губи викриватися в поспішці.

'Що? Невідомий? Ніхто не знає, що я існую?'

Він пригадав комікси, де його зобразили карикатурно, й документальні фільми, які бачив краєм ока. Не може бути, щоб він був невідомим, ця людина…

— Талановита особистість, яка ніде не належить і нікому не відома. Чим менше людей знає, тим краще.

— …

— Занадто багато вимагаю?

Сайон неспішно наблизився, ніби змія, що пробирається крізь траву, він обійшов Ийдже.

— Я вже був готовий припинити пошуки, як раптом ви знайшлися.

— …

— Немов це доля.

— Ти віриш у долю?

— Раніше не вірив у таку нісенітницю, але тепер задумуюсь, чи не варто почати.

Раптом Сайон опинився за спиною Ийдже, трохи нахилившись до нього.

— Я дізнався дещо про вас.

Чорні пальці м'яко торкнулися плеча Ийдже, а їхній власник прошепотів:

— Середня школа, в якій ви навчалися, і навіть район біля вашого дому – усе було поглинуто розломом. Жодних слідів… Батьки загинули в день розлому. Немає родичів, яких можна було б знайти… Жодних робочих контрактів, банківських записів, ваш перший телефон зареєстрований лише кілька місяців тому. До цього – порожнеча.

— …

— Власниця цього ресторану й її племінниця – зовсім не ваші родичі, чи не так? Вони незнайомці.

Ийдже мовчав. Сайон продовжував, не зупиняючись.

— Абсолютно нічого.

Що ж, це природно. Поки він існував як J, він жив лише як J, не як Ча Ийдже. Жодних слідів, які міг би знайти Сайон. Той глибоко зітхнув.

— Спершу я планував домовитися, виконуючи будь-які ваші умови. Але…

— …

— Схоже, єдине, що зараз має для вас значення – ця ресторан.

Голос, спокійний і майже лагідний, підступив до самого вуха Ийдже. Той мимоволі затамував подих.

— Чого ти хочеш?

Хоче?

Не існіє людей, які нічого не бажають.

Коли він закриває очі, перед ним постають крики й благання, відчайдушні руки, що хапають за ноги, намагаючись вижити. Смердючий запах крові, слизьке відчуття, коли він викопував з тіл хоч щось живе… усе це накочується хвилями.

Ийдже хотів би повернути тіла, залишені в розломі західного моря. Хоч він утік і сховався тут, його бажання було справжнім. Він хотів повернути їх туди, де їм належить бути. Виконати останній обов’язок того, хто вижив. Бо те місце… надто самотнє.

Але він знав, що це неможливо.

Тож він міг лише сказати, що йому нічого не треба.

— Нічого.

— …Справді?

Ийдже коротко відповів, і Сайон повільно кліпнув, а потім ледь усміхнувся.

— Тоді я запропоную щось.

Він дістав планшет просто з повітря й поклав перед Ийдже. На екрані було фото гостровидого чоловіка в окулярах. Сайон простягнув руку через плече Ийдже й повільно провів пальцем по екрану. З’явився чоловік із довгим білим волоссям, зав’язаним у хвіст, у лікарському халаті.

— Знаєте про Нам Вуджіна? Він лікар класу А.

Ийдже пригадав, що бачив це ім’я, коли шукав інформацію про Сайона.

— Наразі 6-те місце в Південній Кореї, Нам Вуджін, лідер гільдії Севон. Єдиний цілитель класу А в країні. До пробудження працював ортопедом у університетській лікарні, викликаючи питання, чи впливають попередні навички на здібності після пробудження…

Щось подібне згадалося. Коли ця інформація виринула в пам’яті, він кивнув, і Сайон усміхнувся.

— А як щодо того, щоб Нам Вуджін вилікував ногу бабусі?

— Що?

— Я чув, що у неї проблеми з ногою.

Від здібностей літати на 2 см над землею до можливості піднімати цілу будівлю — з дня розлому з’явилося безліч надприродних сил. Але серед пробуджених лише одиниці володіли лікувальними здібностями. Коли Ийдже був J, в Америці був лише один цілитель рівня B.

А в Південній Кореї – тільки один цілитель рівня А. Звичайні люди навіть не могли б наблизитися до такої особи. Ийдже коротко засміявся.

— Цілитель рівня А, який лікує просту людину? Це абсурд.

— Гільдія Севон співпрацює з нашою, тому я можу попросити його вилікувати одну людину. До пробудження він був ортопедом, тому може впоратися з загальними медичними випадками.

— …

— Що скажете?

Це була дуже спокуслива пропозиція. Але Ийдже не був наївним, щоб приймати солодкі обіцянки, не замислюючись. Усі ці угоди й умови — лише зовнішня оболонка, а не суть.

— Лі Сайоне.

— Так, хьоне

— Чому ти це робиш?

— …

Ийдже обернувся й зустрівся з фіалковими очима Сайона. Той уважно дивився на нього. Не відводячи погляду, Ийдже криво посміхнувся.

— Чому ти так стараєшся, копаєш, шукаєш мої слабкі місця і пропонуєш такі вигідні умови?

— …

— Збираєшся викрити мене як пробудженого, якщо я відмовлюсь?

— …

— Чого ти хочеш?

— Що ж…

Очі Сайона, позбавлені сміху, пробіглися по обличчю Ийдже. Відповідь була швидкою, всупереч очікуванню.

— Я думав про це.

— …

— Але простий шантаж був би поганим кроком, і...

— …

— Я дійшов висновку, що ви не з тих, хто реагує на такі методи.

— Принаймні це розумне судження.

— Дякую за комплімент. До речі, щодо вашого питання.

Настала коротка пауза. Сайон спокійно запитав:

— Пам’ятаєте хлопця, якого ви вдарили черпаком тоді?

Звісно, він пам’ятав. Якби не той хлопець, він би зараз не сидів тут, розмовляючи з Сайоном. Ийдже кивнув, і Сайон, провівши пальцем по планшету, продовжив:

— Кілька років тому почав циркулювати дивний препарат.

— …

— Звичайні наркотики зазвичай не впливають на пробуджених… але цей викликав аномальні реакції.

— Наприклад?

— Підвищена агресія, залежність. А ще…

Його довгі пальці змахнули по екрану, і з’явилося фото. Знівечене тіло з чорними шипами, що стирчали з нього, схоже на засохле дерево. Колись це була людина, тепер щось інше. Ийдже вже бачив таке раніше.

— Фізична мутація.

Він пригадав слова Сайона під час їхньої першої зустрічі.

Хлопець, якого той тоді бив, був пробудженим, залежним від цього препарату. А створіння на фото нагадувала монстра більше, ніж та людина. Дивлячись на неприродно викривлене тіло, Ийдже пробурмотів:

— Просто прийнявши препарат, можна перетворитися на це?

— …У тому й проблема.

Сайон вимкнув екран планшета.

— Загалом, я шукаю тих, хто поширює цей препарат. Але…

— …

— Люди на кшталт мене чи членів моєї гільдії занадто відомі… Якщо ми копнемо глибше, вони це помітять і зникнуть.

Гільдія Падо була невеликою, але складалася з відомих мисливців. Кожен їхній рух був би помітний.

— І ми не можемо просто послати кого завгодро. Вони або загинуть, або самі стануть залежними.

'Талановита особистість, яка ніде не належить і нікому не відома...' —Ийдже розумів, що умови Сайона ідеально підходили йому. Але—

— Тоді чому?

— Що чому?

— Чому ти переслідуєш їх?

'Заради пробуджених? Ні. Щоб захистити Південну Корею? Смішно. Щоб уберегти звичайних людей? Неможливо.'

Ийдже відчував, що Сайон діяв тільки заради власних інтересів.

— …

Сайон, помовчавши, приклав палець до своїх губ.

— Це секрет.

— Гей.

— Я скажу, якщо ви погодитесь.

— …

— І так, ця розмова про препарат конфіденційна. Розповісте – і вас знову навідає Чонбін.

'Цей хлопець тільки що зв’язав мене своїм секретом.' — Вираз обличчя Ийдже став крижаним. А от Сайон виглядав повністю задоволеним.

Сайон прибрав планшет у свій інвентар і кілька разів легко стиснув плече Ийдже. Той роздратовано відмахнувся, але Сайон лише голосно засміявся, не виказуючи ні краплі образи. Коли Ийдже піднявся зі свого місця, він змахнув рукою, ніби відганяючи небажаного гостя.

— Йди вже. Мені треба зачинятися.

— Звісно.

Сайон вдяганув свій протигаз. Тепер він знову виглядав, як підозрілий незнайомець у масці. Несподівано він простягнув руку вперед.

'Що це, він хоче потиснути руку?' — Ийдже недовірливо поглянув на нього, але пальці в рукавичці трохи заворушилися.

— Телефон.

— Навіщо?

— Щоб дати вам свій номер.

— Мені він не потрібен.

— Мій номер – це цінність, між іншим.

— Продам його на томатному ринку.

— Тоді ми часто бачитимемось, правда ж?

Загрозливо, але водночас і не зовсім, Сайон засміявся, ніби йому все це приносило неабияке задоволення. Незважаючи на жарти, руку він не прибирав, і Ийдже нарешті передав йому телефон. Навіть якщо він і планував відмовитися від угоди, варто було залишити хоча б одну останню можливість на випадок несподіваних сутацій.

Сайон швидко ввів свій номер і без зайвих слів покинув приміщення.

Залишившись один, Ийдже відкрив додаток із контактами.

Спочатку в його телефонній книзі було лише два номери: домашній телефон бабусі та Пак Ха Ін і мобільний номер Ха Ін. Інші номери йому просто не були потрібні.

Але тепер це змінилося. Під двома знайомими записами з’явився новий.

[Сайон]