Ви все чули?
За мить у голові промайнуло безліч думок.
'Чи варто зробити вигляд, що нічого не знаю, й просто піти? Але погляд Сайона вже зустрівся з моїм.'
Сайон, сперся підборіддям на руку та нахабно дивився прямо на Ийдже. Ігноруючи Чонбіна, що сидів просто перед ним, Сайон поводився настільки зухвало, що Ийдже закортіло надіти на того протигаз навиворіт, щоб той нічого не бачив.
Цього разу Ийдже вторгнувся у простір, який був відокремлений за допомогою артефакту, тому він сам був небажаним гостем. Якщо він проявить необережність, то може привернути увагу Чонбіна.
На щастя, у нього була непогана відмовка... хеджан-ґук! Ийдже, який забув про нього, підслуховуючи цікаву розмову, насправді був всього лише працівником у ресторані. А отже, його обов'язок – обслуговувати цих двох проблемних клієнтів.
Повільно підвівшись, Ийдже спостерігав за реакцією Чонбіна. Він підняв обидва середні пальці в бік Сайона й беззвучно промовив:
"Йди до біса."
Потім він спокійно розвернувся й попрямував на кухню. Позаду почувся тихий сміх. А за ним – здивований голос Чонбіна:
— Щось сталося?
— Ні, нічого. Можливо є ще незареєстровані люди?
— Зважаючи на те, що скоро відбудеться аукціон спорядження Хон Єсона, кілька людей могли б потрапити в країну. Але жоден досвідчений мисливець не влаштував би таку метушню. Вони б прийшли й пішли тихо.
Чонбін відповідав впевнено. Здавалося, він вважав, що винуватець цього інциденту – якийсь аматор, новачок, що нещодавно пробудився й нічого не тямить. Ийдже, якого раптом охрестили «аматором, новачком і дурнем», відчув себе несправедливо звинувачений. У часи активності J, інформація не поширювалася так швидко. Ледачий голос припустив ще одну можливість:
— Кілька місяців тому пробудилася новий S-клас. Як щодо неї?
'Тут і так є вже троє S-класів, і ще одна з'явилася? Чому в такій маленькій країні багацько S-класів? Невже Корея не може обійтися без ще одного?'
Після короткої паузи Чонбін відповів із тінню суму:
— Та людина усе ще неповнолітня й, певно, не має часу на такі речі. Вона взагалі не бойова мисливиця.
— А, точно. Вона ж учениця старшої школи.
— Так. Вона готується до вступного іспиту. Вірогідно, їй легше вивчить зайвий розділ з підручника, ніж лізти в розлом.
— Ну... якщо ти так вважаєш.
Ийдже уважно слухав, накладаючи миски з готовим хеджан-ґуком на тацю. У ньому почала зароджуватися тривога.
Чи Сайон розкаже про нього?
Якщо він визнає, що власник магічного каменя – це та сама незареєстрована особа, з якою він зустрівся. І якщо він скаже, що ця особа – Ийдже
Чи не втратить він це спокійне життя, яке ледве вдалося здобути?
Його пальці стиснули тацю міцніше. У цей момент Сайон заговорив повільно.
— Я все ще не знайшов його.
Пролунала коротка відповідь. Ийдже із дивованими очима глянув на залу. Голос Чонбіна пролунав із ноткою розчарування.
— Якщо навіть ти його не знайшов...
— Що ж... це може бути пастка від якихось ворожих осіб.
— Цього теж не можна виключати.
Чонбін кивнув, погоджуючись, а Сайон недбало вказав підборіддям кудись убік.
— Якщо розмову закінчено, як щодо того, щоб розібратися з цим спочатку?
— Гаразд. Продовжувати розмову... тут не дуже доречно.
Під звук клацання пальців Ийдже вийшов із кухні з тацею. Побачивши, як мисливці кидають на них погляди та перешіптуються, він зрозумів – артефакт припинив діяти. Ийдже наблизився спокійним кроком і поставив миски на стіл.
— Два хеджан-ґука.
— О, дякую.
Чонбін чемно подякував і взяв ложку. Ийдже кинув погляд на Сайона. Той робив вигляд, ніби Ийдже для нього зовсім не існує.
***
— Дякую за їжу.
— ...Так, дякую.
'Якщо поїв, то йди собі.'
Ийдже стримав це буркотіння, спостерігаючи, як інші мисливці залишають ресторан. Рахуючи гроші в касі, він почув голос Чонбіна, який, розглядаючи автографи на стіні, та запитав:
— Це підписи ваших постійних клієнтів?
— Га? О, так.
— Гм...
Більшість підписів належали тим, хто відвідував заклад майже щодня, тож їх дійсно можна було назвати постійними клієнтами. Ийдже кивнув, і Чонбін усміхнувся:
— Ха-ха, цікаво, скільки разів мені треба прийти, щоб і мій підпис тут з'явився? Виглядає так, ніби доведеться часто заходити.
'Ні, тільки не це.’
‘Не повертайся.’
‘Ніколи.'
Чонбін говорив це, як ввічливу дрібницю, але Ийдже щиро молився, щоб той більше не приходив. Він провів його поглядом, а коли повернув голову, побачив, що Сайон теж зник, як завжди, без жодного звуку. Лише коли ці двоє S-класів залишили ресторан, до нього повернулися спокій і тиша.
Настав вечір, коли Ийдже нарешті закінчував день. Він стояв біля раковини в рожевих гумових рукавичках, наповнюючи її водою. Звуки води заспокоювали, аж поки він не почув щось інше – ледь чутний звук. Це було настільки тихо, що навіть його гострий слух ледве вловив звук:
Тук, тук, тук.
Звук повторювався ритмічно. Вимкнувши воду, Ийдже озирнувся.
Пальці в рукавицях постукували по скляних дверях.
Якби це був фільм жахів або катастрофи категорії «B», хтось обов'язково закричав би. Але Ийдже не збирався кричати. Для нього це виглядало як черговий клієнт, який вирішив потурбувати у позаробочий час. Тому він просто крикнув, щоб голос пролунав через двері:
— Ми зачинені!
Протигаз нахилив голову й коротко відповів:
— Нам треба поговорити.
— Я сказав, що ми зачинені.
— Краще вислухайте мене, якщо не хочете побачити Чонбіна тут ще раз завтра.
На ці напівзагрозливі слова Ийдже пішов до дверей і схопив ручку в рукавичці. Тепер, коли вони залишилися наодинці, йому нічого було приховувати. Його очі палали, коли він поглянув на протигаз.
— Це був ти? Ти привів сюди Чонбіна?
Байдужий голос пролунав крізь щілину дверей:
— Чому одразу я?
— ...
— Якщо подумати, це ви його сюди привели.
— Я чітко чув, як ти казав, що когось шукаєш.
Коли Ийдже відповів із розгубленим виразом обличчя, Сайон зауважив:
— Якби ви не кинули ту “бомбу” на томатному ринку, він би сюди не прийшов.
— Що? До чого тут я і той томатний ринок?
Протигаз втупився в Ийдже через скло.
— Не розумієте серйозності ситуації?
— Не розумію, про що ти.
Ийдже вирішив вдавати далі, що нічого не розуміє. Чорні рукавички перестали стукати.
— Добре. Продовжуйте робити вигляд, що нічого не знаєте. Це ваша стратегія, так?
— ...
— Якщо не відчинете двері, мені що, їх розплавити?
— Спробуй. Я відразу подзвоню в поліцію.
— Чому ви продовжуєте шукати Чонбіна? Є ж я, прямо перед вами.
Це прозвучало, як тонка погроза, натякаючи, що він може повернути Чонбіна сюди хоч зараз. Зрештою, Ийдже відчинив двері. Він не міг дозволити, щоб Чонбін повернувся.
Сайон зайшов, зняв протигаз і недбало поправив волосся назад.
— Вони продовжуватимуть приходити. Такі типи як він.
Сайон, який щойно назвав Чонбіна, третього в рейтингу мисливців S-класу в Кореї, «такими типами», кинув у рот м'ятну цукерку. Сайон мав моторошний талант вимовляти жахливі речі з абсолютною байдужістю. Ийдже здригнуся.
— Не кажи таких жахливих речей.
— А чому ви виставили це на томатний ринок? Треба було виставити на «Світ секонд-хенду» або «Громовий ринок».
Сайон продовжував своє невдоволене бурчання, яке виглядало як порада, поки зручно сидів на стільці.
— Із усіх можливих ринків ви обрали саме томатний, де вказується регіон, і спричинили цей хаос.
— Я ж сказав, це був не я.
— Добре, нехай буде так. Ненормальний, який виклав магічний камінь на томатний ринок.
— Слідкуй за словами. Можливо, він просто не знав, куди краще.
— Усі мисливці, яких я знаю, нещодавно встановили томатний ринок. Багато хто тепер намагається відстежити власника того каменя.
— ...
— Це ж майже як подарунок. І ви виклали це на томатний ринок із підтвердженням місця. Схоже, ви самі захотіли прорекламувати свою адресу.
— ...Можливо, тепер ця людина про це шкодує.
— Справді? Вона зовсім так не виглядає.
Сайон навіть і не думав зупинятися. Ба більше, здавалось, він навіть трохи розлютився. Але оскільки це було однозначно через Ийдже, той не міг сказати Сайону замовкнути.
Ще кілька хвилин тому Ийдже придумував тисячі способів, як позбутися непроханого гостя, але тепер передумав
Наразі єдиною людиною, яка знала, що Ийдже приховує свою силу, був Сайон. Іншими словами, тільки Сайон міг допомогти зберегти його спокійне життя. Якщо уже все пішло шкереберть, чому б не скористатися інформаційною перевагою найкращого мисливця? Зрештою, цей хлопець був видатним мисливцем.
Ийдже схрестив руки і, незвично ввічливо, звернувся до Сайона:
— Лі Сайоне-нім.
— Що це з вами? Звідки раптом така ввічливість? Ви ж з'їли принаймні на п'ять тисяч більше страв, ніж я.
Його здатність тримати образу була вражаючою. Ийдже передумав говорити ввічливо.
— Замовкни. Слухай, мені потрібна порада.
— Гм...
— Мій друг зробив серйозну помилку...
Сайон, дивлячись на нього серйозним виразом обличчя, слухав. Чи він справді уважний, чи лише прикидається, Ийдже сказати не міг. Але продовжив говорити.
— Він гадкине мав, що це буде така велика помилка.
— Ага.
— І він не думав, що все так загостриться.
— Бідолаха.
Сайон висловив співчуття таким тоном, що звучало зовсім нещиро.
— До речі, хьоне, а у вас взагалі є друзі?
— Гей! Що ти маєш на увазі?
Коли Ийдже стиснув кулак у повітрі, Сайон, усміхаючись, удавано закрив рот на замок. Потім склав руки, сперся на них підборіддям і із сяючими очима, наповненими цікавістю й хитрістю, ніби перед ним була якась цікава іграшка, дивився на нього.
Хоча все це було відвертою брехнею, Сайон, здавалося, погоджувався підіграти. Ийдже, не гаючи часу, продовжив:
— Схоже, помилка була серйознішою, ніж він думав. Тепер навколо нього купа людей.
— От лихо.
— Але цей друг хоче все виправити якомога тихіше. Щоб ніхто не дізнався.
— Чому?
Їхні погляди зустрілися. Дивлячись на хитре обличчя Сайона, Ийдже відповів:
— Бо він хоче жити спокійно.
— А...
— ...
— Хоче жити спокійно, кажете.
Після короткої паузи Сайон з тріском розкусив цукерку і тихо засміявся.
— Це мені дуже подобається.
Сайон мовчки підвівся, склав руки за спиною. Його тінь здавалася настільки довгою, що здавалося, ніби вона ось-ось поглине Ийдже. Тихий голос Сайона, схожий на шепіт закляття, проник у вуха Ийдже:
— Нумо укладемо угоду.
— ...
— Я приберу безлад, який ви вчинили.
Розмова поступово змістилася з «друга» на самого Ийдже, але той не став його виправляти.
— Це не буде безкоштовно.
— Звісно. Угода так угода.
— Що ти хочеш?
Ийдже дивився на Сайона, намагаючись вгадати його вимоги. Можливо, той попросить допомоги у справі, підтримки в рейдах чи навіть вступу до його гільдії.
Але враховуючи його хитре обличчя, умови могли бути такими ж хитрими та потенційно жахливими. У найгіршому разі він міг би попросити когось убити. Тоді Ийдже довелося б відмовитися і шукати інший вихід.
Проте пропозиція Сайона виявилася несподіваною. Він підняв один палець і промовив:
— Людина, якої ніхто не знає.
— ...
— Людина, чиє існування нікому невідоме.
Сайон усміхнувся ангельською усмішкою.
— Я хочу вас, хьоне.
