Розсувні двері безшумно відчинилися, і, щойно постать увійшла, атмосфера, що перед цим була розслабленою, миттєво напружиласч. Мисливці, які щойно неквапливо їли рис, застигли з ложками на півдорозі до рота, а один із них, який мало не вдавився, зумів придушити кашель лише завдяки силі волі.
Згорблена постать зупинилася на порозі, немов оцінюючи ситуацію. Запанувала майже абсолютна тиша, у якій навіть дихання не було чутно.
Першим тишу порушив той, хто стояв біля входу.
— Дивно.
Лі Сайон зухвало всміхнувся, швидко крокуючи через залу.
— Що це тут робить держслужбовець?
Чонбін спокійно відповів:
— Щоб поїсти, звісно ж. Не очікував побачити тебе тут, Сайоне.
— Гм… виглядаєш досить безтурботним.
— Ха-ха, зовсім ні. Навіть без твоїх витівок, урядовці завжди мають що робити.
Попри явну колючість слів, Сайон лише хмикнув і попрямував до кутку зали. Мисливець, який щойно сидів за тим столом і їв суп, зойкнув, кинув гроші на стіл та подався геть.
'Прокляття, ці покидьки відлякують клієнтів' — Ийдже з відчаєм поглянув на інших мисливців, які вже почали корпатися на місцях, намагаючись непомітно підвестися, поки один із них вже біг геть. Втім, двоє небажаних гостей продовжували свою розмову.
— У будь-якому разі, раз ми вже зустрілися… Сайоне, я маю дещо розповісти.
— ...
— Це не те, що варто обговорювати в подібному місці. Може, ти нарешті почнеш відповідати на наші офіційні запити?
— Один хеджан-ґук.
Цілковите ігнорування. Проте Чонбін, анітрохи не виказуючи роздратування, спокійно продовжив говорити.
— Навіть коли приходжу до гільдії, тебе ніколи там не буває. На наші офіційні запити відповідають, що лідер гільдії зайнятий. Також я чув, що ти часто відвідуєш це місце. Тож я вирішив перевірити, і ти дійсно тут.
— Побільше кімчі.
— О, мені теж один хеджан-ґук.
— ...
Ийдже, записуючи замовлення, роздратовано глянув на гостей.
'Якщо збираєтесь з’ясовувати стосунки, робіть це за дверима. Не втягайте працівника в це’ – Він притиснув ручку до скроні, напружена атмосфера викликала у нього головний біль.
Озирнувшись навколо, Чонбін продовжив:
— І ще директорка сказала, що ти маєш понести відповідальність за свою останню витівку.
— ... — Цього разу Сайон, який досі ігнорув слова Чонбіна, кивнув.
— О, і… одну хвилинку.
Чонбін витягнув зі свого інвентаря круглий артефакт, схожий на вату. Натиснувши на нього великим пальцем, він створив навколо них жовтий бар’єр, який приховав їхні постаті. Повітря, яке до того було важким і напруженим, раптом стало легшим. Мисливці, що стримували дихання, спостерігаючи за двома, з полегшенням видихнули.
— Ого, він навіть використовує артефактом для просторової ізоляції. Напевно, це якась дуже важлива розмова.
— Гей, несправедливо залишати нас у незнанні.
— Та ти що, влізти в це – собі дорожче. Нумо просто поїмо й підемо.
— Вони ж не почнуть тут битися, правда?
— Навряд чи, тут ж є цивільні.
— Але я б не здивувався, якби Лі Сайон таке утнув.
'Припиніть казати такі жахливі речі'. — Ийдже міцно заплющив очі.
Він знав, що Чонбін не з тих, хто створює проблеми, але коли йдеться про Сайона, могло статися все, що завгодно. Він зовсім не хотів, щоб його ресторан потрапив у новини як місце битви між мисливцем найвищого класу та національним героєм.
Ийдже крутив у руках ручку, клацаючи нею. Хоча артефакт для просторової ізоляції зазвичай використовують для приватних розмов, у них є один критичний недолік: пробуджений, клас якого вищий за ранг артифакту, може легко бачити крізь нього.
Артефакт Чонбіна, вірогідно, був приблизно рівня А. Він думав, що не було жодної причини використовувати артефакт вищого рангу у цьому скромному ресторані. Коли Ийдже повільно розплющив очі, бар’єр, який він бачив раніше, зник, і цих двох було чудово видно.
'Бінго'. — Ийдже зрадів і, удаючи, що нічого не відбулося, підійшов ближче, щоб чистити часник.
— Сайон, ти ж шукав незареєстровану особу, чи не так? Навіть базу даних перевернув догори дриґом.
— …
— Ця незареєстрована особа, мабуть, досить сильна. Враховуючи, що він заблокував твою атаку...
'Незареєстрована особа, яка змогла заблокувати атаку Сайона...' — Хоча конкретного імені не називали, Ийдже точно знав, про кого йшлося. — 'Цей хлопець перевернув усю базу даних, аби знайти мене? Не дивно, що він тоді так просто відпустив…' — Холод пробіг по його шиї.
— Знайшов цю людину?
Ийдже затамував подих. На мить йому здалося, що фіолетові очі крізь маску дивилися прямо на нього, позаду плечей Чонбіна. Але перш ніж він встиг розібратися, чи це лише його уява, пролунала відповідь.
— Ні.
— Справді?
Чонбін пильно дивився в приховане за маскою обличчя, ніби намагаючись щось розгледіти. Сайон, роздратований таким пильним поглядом, сперся підборіддям на руку й холодно запитав:
— Хіба ти не збирався щось розказати?
— …
— Просто скажи вже, дратуєш.
Деякий час вони мовчки дивилися один на одного. Але невдовзі Чонбін підняв руки, демонструючи програш.
— Добре-добре.
Сайон не виказував жодної реакції, але було зрозуміло, що він слухає. Чонбін дістав телефон, кілька разів натиснув на екран, а потім показав фото Сайону.
— Ти ж чув про той магічний камінь рангу А+, який нещодавно з’явився на томатному ринку, правда? Якщо ні, то варто зав’язати з гільдією.
'Зав’язати з гілдією, кажеш…' — Ийдже відчув, як усе це дедалі більше його дратує. Здавалося, ситуація заплутується все сильніше. Можливо, він був набагато популярніше, ніж вважав.
— І ти знаєш, що Хон Єсон зараз перебуває у Джірісані, виготовляючи спорядження, так? Звісно, знаєш. Ти ж сам відновив йому там інтернет.
— Ага, і що?
— А знаєш, що Хон Єсон влаштував істерику, вимагаючи магічний камінь?
— Напевно, так і було.
— Отже, я вважаю, що незареєстрована особа, яку ти шукаєш, – це власник того магічного каменя.
'Дідько, цей хлопець надто кмітливий.' — Ийдже спокійно продовжував чистити часник, удаючи, що нічого не чує.
Сайон скривив губи в посмішці. Його голос, який до цього звучав різко, несподівано став напрочуд м’яким.
— Це дуже сміливий висновок. — Тон його був далекий від привітності.
Чонбін заховав телефон у кишеню і продовжив:
— Якщо хтось може роздобути магічний камінь такого рівня, то, ймовірно, входить у сотню найкращих. А такі люди зазвичай користуються мисливським ринком. Це надійне місце для угод з високими цінами, де забезпечується конфіденційність як продавця, так і покупця.
— …
— Якщо комісії й податки їх не влаштовують, завжди є чорний ринок. Не надто етично обговорювати це як державному службовцю, але це спосіб владнати справу тихо і без зайвого розголосу. Є чимало інших методів.
Рука в рукавичці Сайона почала неквапливо стукати пальцями по столу.
— Тож чому цей магічний камінь було виставлено на томатному ринку? Та ще й за таку сміховинну ціну? – Продовжив Чонбін.
— …
— Найімовірніше, продавець не зміг скористатися мисливським ринком через відсутність реєстрації. Саме тому й виклав його на томатну. Отже, є два варіанти: або це звичайна людина, або аматорний пробуджений. Проте ймовірність того, що звичайна людина володітиме таким магічним каменем… майже нульова.
'Аматор.' — Це слово вразило серце колишнього номер один, J, немов гострий ніж. Ийдже прискорив темп, очищуючи часник. Шурхіт лушпиння слугував музичним фоном, поки Сайон ставив запитання:
— І що?
— Це звужує пошуки до одного варіанту. Власник магічного каменю – незареєствована особа.
— Зрозуміло…
— А той, хто здатен роздобути магічний камінь такого рівня, – це саме та людина, яку ти шукаєш.
Міркування Чонбіна були напрочуд точними. Випускник поліцейської академії, який багато часу провів у світі мисливців, він зараз довів свою інтуїцію до майже абсолютної гостроти. Якби не ці слова, усе могло б обернутися катастрофою. Ийдже відчув, що тепер мусить бути більш обережнішим.
Тук, тук, тук.
Чорні рукавички все ще відбивали ритм по столу. І коли погляд Ийдже мимоволі зупинився на пальцях Сайона, вони повільно почали рухатися, виводячи слова, які, здавалося, палали у того в очах, ніби написані у повільному танці.
Ви.
Все.
Чули?
Куточки рота Ийдже сіпнулися. Він подивився на Сайона. Його рука, що механічно чистила часник, затремтіла. Він так нервував, що навіть не міг сказати, чи активна досі його здібність.
Вираз обличчя, що проглядався крізь протигаз, був чітким.
Сайон усміхався.
