На схилі гори Оде, в місті Хончхон, провінція Канвон, під тінню дерева з’явились темно-коричневі дубові двері. Вони повільно відчинилися з моторошним скрипом, ніби передавши нерішучість того, хто їх відчиняв.
Невдовзі звідти вийшов юнак у чорній бейсболці та куртці. Обличчя, закрите маскою, майже повністю ховалося під кепкою.
Його зношені кросівки ступали по зарослій травою стежинці. Оглянувши територію та переконавшись, що навколо немає нікого, юнак присів навпочіпки перед дверима, й заговорив дивно зміненим голосом:
— Дякую, що відчинив. Завдяки тобі я дістався сюди куди швидше.
— Нема… за що…
Пролунала виснажена відповідь Романтичного Відкривача Чве Ґойо. Він лежав обличчям донизу на підлозі маленької кімнати, в якій жив Ча Ийдже, припавший щокою до підлоги. Місця для дорослого чоловіка було зовсім мало, тож він згорнувся клубочком, мов жаба. Жалюгідне видовище.
Ийдже з жалем подивився на нього.
— Може, перенести тебе у більш просторе місце?
— Більш просторе… це куди?
Трохи подумавши, Ийдже обережно запитав:
— На підлозі в ресторані незручно… А якщо зсунути столи, й покласти тебе зверху?
— Не варто…
— …
— Просто перетягніть мене на траву, будь ласка…
— Ти певен, що можна залишатися тут? Ми ж посеред гір.
— Я… думаю, все буде гаразд? Со Мінґі-нім забере мене… мабуть.
Відповідь не звучала переконливо. Ча Ийдже недовірливо глянув на Чве Ґойо, тоді обережно підняв його й поклав у тіні дерева. Чве Ґойо слабко махнув рукою – здається, це був його максимум вдячности.
— Бережіть себе… Коли підете додому…
— Коли піду додому?
— …Уґх.
Він навіть не встиг договорити – лише безсило опустив голову, випустивши останній, жалюгідний подих. Здавалось, ніби він помер, та за мить пролунало уривчате, хрипке дихання.
Ча Ийдже присів поруч, уважно спостерігаючи за непритомним Романтичним Відкривачем. Через деякий час із тіні Ийдже раптом пролунав низький голос:
— О, ви вже тут. Перепрошую за затримку. Хвильку, будь ласка…
Знайомий голос. З краю тіні Ийдже виповз Со Мінґі. Він кинув задоволений погляд на Романтичного Відкривача, який голосно хропів на траві, й мовив:
— Ви все зробили правильно, згідно з інструкцією у вкладенні. Відмінно.
Разом з маскою Коко приніс вкладення, надіслане Со Мінґі. Воно містило не лише адресу та карту відділення «Прометея», а й докладну інструкцію, як туди дістатися. Її можна було підсумувати у трьох рядках:
[Зв’яжіться з Романтичним Відкривачем і скажіть йому, щоб негайно прийшов.]
[Попросіть його відчинити двері.]
[Решту я візьму на себе.]
‘Чудова інструкція…’
Ийдже подумав, що саме тому Лі Сайон довіряв Со Мінґі всі справи. План, який той запропонував, був напрочуд швидким і зручним. Ийдже із захопленням в очах глянув на Мінґі. Чомусь сьогодні його сонцезахисні окуляри здавалися ще надійнішими, ніж зазвичай.
Со Мінґі обтрусив зі свого костюма траву.
— Отже… Перш ніж рухатися далі, виділимо хвилинку, аби розглянути та прояснити деякі моменти. Я коротко розповім про інформацію та запобіжні заходи, які вам потрібно знати.
Він клацнув пальцями, і щось чорне почало звиватися та збиратись на землі. То була тінь.
Вона змістилася, витягнулася в прямокутник і Со Мінґі почав водити по ній палицею. За мить тінь набула подобу мапи з вкладення.
— «Прометей» має відділення скрізь. Але конкретно про це інформацію надав мені Чонбін. Дослідивши, я виявив, що воно доволі велике.
Присівши, Ийдже пробурмотів:
— Але ж уряд і гільдії казали, що вони усувають «Прометея». Як воно взагалі може бути таким великим?
— Гм, тут сумна історія. Якщо коротко – через вас.
Ийдже, якого раптом звинуватили, розгублено втупився в тінь. Скільки зусиль він доклав, щоб спокійно жити серед мисливців!
— А я що зробив? Просто тихенько собі продавав хеджан-ґук.
Самопроголошений робітник ресторану з супом, що вже встиг пережити інцидент з магічним каменем, битву з мисливцями у порту Інчхона, відвідування виставки майстра й навіть перемогу над володарем підземелля рангу S+, ретельно намагався довести свою невинність. На щастя, Со Мінґі лише знизав плечима.
— Можливо, я надто стисло все пояснив. Ви не зробили нічого поганого. Я не звинувачую вас. Просто, якщо коротко, то так склалося… Ось і все.
Со Мінґі намалював гілкою коло, та розділив його рівно на три частини. Невдовзі те заполонилося тінями.
— Я ж пояснював це минулого разу? Переслідування «Прометея» було спільною операцією уряду, гільдії Падо та гільдії Севон. Однак.
Він відщипнув частину тіні й відсунув її вбік, залишивши дві частини.
— Після того як J з’явився в рейтингу, бюро управління пробудженими вирішило, що відстеження J – пріоритетніше, і відійшли від справи «Прометея». Більшість своїх сил вони спрямували на пошуки J.
Ча Ийдже, якого воскресили проти його волі й силоміць втягнули в канал мисливців, тримав язик за зубами. Хто б міг подумати, що повернення до життя й примусове втягнення в той канал спричинить такий ефект метелика? Він розумів, що його шукатимуть, але не очікував, що настільки наполегливо.
Палиця торкнулася двох залишених частин. Одна з них перетворилася на маленьку людину, що імітувала перенесення товару.
— Нічого страшного, якби шукав лише уряд. Але й гільдія Падо зосередила всі свої сили на відстеженні й перешкоджанні. Оскільки саме Падо найактивніше переслідували «Прометея», шанс було втрачено… і вони цим скористалися.
У поясненні прозвучало дивне слово. Ийдже, який досі мовчки слухав, різко підвів голову.
— Перешкоджанні? …Тобто гільдія Падо теж шукала мене?
— Ой… це взагалі-то мало бути конфіденційно.
Со Мінґі обмовився, але виглядав не надто збентеженим.
— Але, думаю… раз це вже вирішена справа, можна й сказати. Падо теж активно вас шукали. І навіть влаштовували диверсії, аби перешкодити бюро управління пробудженими вас знайти.
— …Навіщо?
Навіщо гільдія Падо шукала J? І, судячи з усього, діяли вони самостійно, а не у співпраці з бюро. Хіба Падо не з’явилися вже після того, як J зайшов у розлом?
Наче розуміючи сумніви Ийдже, Мінґі невимушено відповів:
— Як і завжди – наказ лідера гільдії. Що ж іще? Ми й самі точної причини не знаємо.
— …
— Скажуть стрибати – стрибнемо. Як би там не було…
У голові Ийдже виникло безліч запитань про Лі Сайона, але діловий тон Со Мінґі швидко перервав його роздуми.
— Щоб потрапити всередину, потрібна сертифікована ключ-картка. Більшість приміщень вимагає автентифікацію. Безпека там досить сувора.
Його серйозний голос змусив Ийдже отямитися. Ключ-картка. Напевно, кожен дослідник має свою. Він потер підборіддя, й уточнив:
— Рівень доступу залежить від рангу?
— О, чудове запитання. Так, щоб дістатися до основної частини відділення, потрібна картка старшого дослідника.
— Гаразд…
Пробурмотів Ийдже, розглядаючи карту тіней.
— Отже, заходимо, б’ємо всіх, хто схожий на дослідників і збираємо їхні картки? По одній…
— …
Попри правильний висновок, відповіді не було. Коли Ийдже підвів очі, то побачив, як Со Мінґі дивиться на нього з виразом обличчя, схожим на картину Мунка «Крик». Шок його був настільки очевидним, що Ийдже просто втупився на нього.
— …Чи ні?
— …Категорично ні.
Со Мінґі похмуро бурмотів, витягнувши щось із кишені й простягнувши Ийдже. Це була пластикова картка з кількома плямами крови. На ній – фото чоловіка в окулярах. Ийдже шанобливо взяв картку обома руками. Сонцезахисні окуляри Со Мінґі блиснули.
— Довіряйте мені більше! Думаєте, я не підготувався? Я ж Со Мінґі! Спеціяліст із проникнень та маскування, тридцять шостий у рейтингу Південної Кореї!
— Так, так, щиро дякую.
Мисливець номер один у країні вклонився тридцять шостому номеру. Со Мінґі глибоко зітхнув, і провів рукою по волоссю.
— Поки відкладімо це. А тепер нумо уточнимо вашу мету. Що саме ви хочете знайти чи підтвердити?
— …
— Чітка мета заощадить час.
Ийдже повозився з ключ-карткою в руках, і відповів:
— Спершу хочу перевірити список піддослідних і з’ясувати, які саме експерименти тут проводяться.
— У списку навряд чи буде та людина, яку ви шукаєте.
— Знаю. Але якщо я почну звідси, й поступово просуватимусь…
Повітря заколивалося. Різка енергія завирувала навколо. Со Мінґі мимоволі зробив крок назад. Гілки дерев безжально затремтіли.
Ийдже сховав ключ-картку до кишені, й додав:
— Можливо, натраплю на якусь зачіпку.
— …
— На зовсім крихітну. Але мені і її вистачить.
— …Гаразд. У такому разі…
Со Мінґі вказав углиб лісу.
— Якщо підете цією стежкою – знайдете вхід. Я трохи розчистив дерева, що закривали його, тож… Просто йдіть прямо.
Коли Ийдже кивнув, Со Мінґі скривив губи — він виглядав дещо зніяковіло.
— …Там усередині може бути трохи безладно.
***
Біп. Коли Ча Ийдже підніс ключ-картку до сканера, двері відчинились. Хлюп-хлюп. Пошарпані кросівки ступали просто по калюжі. Крізь щілини маски просочувався солодкувато-гіркий запах. У темному просторому приміщенні було моторошно тихо. Ийдже озирнувся, й важко зітхнув.
— Ти ж казав, тут може бути невеликий безлад…
Намацавши кнопку на стіні, він натиснув її – і приміщення осяяло світлом. Він побачив…
— Це вже не просто безлад.
Лабораторію, залиту кров’ю. На підлозі лежали трупи, й з кожного отвору на їхніх обличчях текла темно-червона кров.
