Ча Ийдже засунув руки в кишені та озирнувся. Схоже, він опинився в якомусь дослідницькому центрі. Приміщення, в яке він зайшов, було вестибюлем, що з'єднував вхід із коридором. І вже від самого вестибюля довкола лежали мертві тіла.
Білі лабораторні халати були так просякнуті темно-червоною кров’ю, що розпізнати їх початковий колір було майже неможливо. Ийдже підвів очі до стелі. Яскраве біле світло зловісно мерехтіло. У приміщенні панувала мертва тиша – не було чутно ані дихання, ані серцебиття. Білосніжні стіни і червона кров.
— Я не хочу помирати!
Пролунав чийся відчайдушний крик. Голову пронизав різкий біль. Ийдже за звичкою прикусив язика. Гостра хвиля болю пройшлася всім тілом, повернувши його до тями. Не варто гаяти час.
Ийдже глянув на труп, що притулився обличчям до стіни. Поглянувши на вертикальні подряпини від нігтів на стіні, можна було здогадатися, що залишили їх через нестерпний біль.
Перевернувши тіло, він побачив залите кров’ю обличчя з широко розплющеними очима. Чорні крижані очі оглянули труп з голови до п'ят. Спочатку він подумав, що це Со Мінґі їх убив. Але…
‘Особливих поранень немає…’
Він ніколи не бачив Со Мінґі в бою, але вбити стількох людей, не завдавши їм травм, було неможливо без якихось виняткових здібностей. Він назвався фахівцем із переховувань та проникнень, а не вбивств.
Ран не було, але крови – аномально багато. Здавалося, трупи блювали власною кров’ю. А цей темно-червоний відтінок…
Здавався моторошно знайомим. Ийдже мимоволі торкнувся своєї шиї.
Так. Ці симптоми нагадували йому ті, які він мав, коли його отруїв Лі Сайон. І той солодкавий аромат, що витає у повітрі, теж був йому знайомий. Саме він завжди лоскотав його ніс, коли поруч знаходився Лі Сайон.
Со Мінґі, вочевидь, знав, про чиюсь присутність усередині. Та попри це лише коротко сказав:
«Усередині може бути невеликий безлад.»
Ймовірно, це означало, що та людина не становить загрози для Ийдже.
Ча Ийдже тихо засміявся, після чого торкнувся шиї трупа й уважно оглянув його обличчя. Шкіра була ще теплою, трупне заклякання ще не почалося – отже, смерть настала зовсім нещодавно.
‘Він ще має бути десь усередині.’
Він зможе зустрітися з ним, якщо піде далі. Ийдже рушив вперед, залишивши на підлозі криваві сліди від підошов.
«Прометея» переслідували гільдії Падо й Севон, а також бюро управління пробудженими. І Лі Сайон – колишній піддослідний «Прометея».
Ймовірно, саме він і влаштував тут цей безлад, безжально розправившись із дослідниками.
‘Через ненависть до «Прометея»?’
Йдучи довгим коридором, минаючи тіла й калюжі крови, Ийдже все більше занурювався в думки про Лі Сайона.
Со Мінґі твердо заявив, що ніхто не пережив експерименти «Прометея». Натомість Нам Уджін стверджував, що Лі Сайон був колишнім піддослідним. Один із них помилявся.
‘Судячи з побаченого… Здається, Нам Уджін казав правду…’
Звичайна образа не змусила б когось вбити всіх до останнього.
Раптом крізь напіввідчинені двері прорвалося яскраве світло. Ийдже обережно зазирнув усередину, ледь висунувши голову. Схоже, це була кімната моніторингу з кількома великими екранами у ній. На них – зображення порожніх приміщень, схожих на тюремні камери.
Тут теж панував безлад: підлога й стіни були понівечені слідами боротьби, залишеними дослідниками від болю. Та попри хаос, речі й документи на столах лежали напрочуд охайно – так, ніби хтось усе навмисно приготував для когось.
Ийдже схопив синю папку. На обкладинці було написано:
[Запис експерименту №707]
— …
Він обережно розгорнув файл, і почав уважно читати сторінки — одну за одною. Об’єктом дослідження був №707 – людина, врятована після потрапляння до розлому. Дослідники вводили йому підсилювальні препарати, переливали кров пробуджених, пересаджували плоть монстрів і проводили численні експерименти. Та…
[Невдача.]
[Невдача.]
[Невдача.]
[Невдача.]
[Невдача.]
— …
На останній сторінці було зазначено про рішення позбутися суб’єкту через недоцільність досліджень. Останній рядок документа був таким:
[Зберігаймо вдячність у серцях до всіх, хто пожертвував собою заради запобігання кінцю.]
Ийдже несвідомо стиснув кулак. Зціпив зуби. З хрускотом пластикова папка зім’ялася в його руці, мов папірець. Викрали уцілілого, який ледь живим вибрався з розлому, перетворили його на піддослідного, а потім просто позбутися, коли зазнали невдачі.
Тривога знову наростала всередині. Він ухопив иншу папку, й поспіхом переглянув її вміст.
Зберігаймо вдячність у серцях до всіх, хто пожертвував собою заради запобігання кінцю. Невдача, невдача, утилізація й кінець. Зберігаймо вдячність у серцях до всіх, хто пожертвував собою заради запобігання кінцю. Невдача, невдача, утилізація, кінець. Невдача, невдача, невдача… кінець. Вдячність. Кінець.
Бах!
Стіл розколовся навпіл від його удару. Плечі, які досі тремтіли, поволі заспокоїлися. Ийдже вже хотів ляснути себе по щоці, та зупинився, коли відчув холод маски на шкірі.
Це було сумнівно від самого початку. Навіщо «Прометей» намагається штучно створити пробуджених? Невже вони настільки глибоко озлоблені на те, що не обрані системою?
Якби саме це бажання їх об'єднувало, вони б не становили такої загрози. Адже ті, що об'єднується заради егоїстичного бажання, за іронією долі, через нього й розпадаються.
Але вони були далекими від цього бажання. Вони щиро вірили, що намагаються запобігти апокаліпсису. Мов фанатики, вважали, що невеликі жертви – неминучі. Вони ані вчені, ані дослідники. Просто група божевільних фанатиків.
Штучно створювати пробуджених, щоби запобігти апокаліпсису? Що за дурість…
Раптом почувся слабкий стогін. Ийдже різко підвів голову. З-за дверей з одного блоку моніторингової кімнати пролунав людський голос. Досі не було жодних ознак виживших. Ийдже поспішно відчинив двері.
— Уґх, аах!
Усередині, тремтячи, сидів чоловік у білому халаті. Він почав битися головою об стіну, затуливши рота обома руками.
— Будь ласка, врятуйте мене… врятуйте… будь ласка, врятуйте…
‘Звідки він раптом узявся?’
Запитань було безліч, але тіло Ийдже мимоволі кинулося на допомогу. Він хотів перевірити стан чоловіка, з’ясувати, чи здатен той тверезо розмовляти…
Та вже за мить Ча Ийдже відсмикнув простягнуту руку. Картка на шиї чоловіка свідчила: він – частина дослідницької групи.
‘Він з «Прометея»’
Зберігаймо вдячність у серцях до всіх, хто пожертвував собою заради запобігання кінцю. Невдача, невдача, невдача й кінець…
Ийдже, засунувши руки в кишені джинсів, трохи нахилився вперед, щоб уважніше розгледіти дослідника. Той, зрозумівши, що людина перед ним не становить загрози, поступово припинив битися головою об стіну. Примружившись, він побачив чорну маску – та повністю заполонила його погляд.
Очі чоловіка спалахнули радістю.
— Ц-ця маска… Ви ж J, так? Це ви, J, чи не так? Я чув, що ви живі… Як ви сюди потрапили? Ні, ні!
Чоловік поповз до нього на колінах, і вчепився в ногу Ийдже. Його руки жалюгідно тремтіли.
— Врятуйте мене, будь ласка, врятуйте мене. Будь ласка, врятуйте мене. Божевільний розгромив дослідницький центр, і повбивав невинних людей…!
— …
Ийдже мовчав. Чоловік тривожно прикусив губу, а потім різко підвів голову. Погляд, раніше сповнений радости, набув дивного відтінку.
— Я… я стільки хотів вам сказати, J. Я… я ваш великий шанувальник. Хотів запитати, як це – знаходитись всередині розлому західного моря. Ми дізналися… що він був найближчим до кінця, тому всі, всі…
— Що? Про що ти…
У ту ж мить очі Ийдже широко розплющилися.
— Аааа! Арґх!
Дослідник схопився за горло, й закричав. Його рвало кров’ю. Густою, темно-червоною. Він простягнув тремтячу руку.
— Будь ласка… J… врятуйте… врятуйте мене…
— Ні.
Туп… туп… – із темряви наближалися кроки. Млявий голос прошепотів:
— Ти не ті слова сказав.
— Врятуйте мене… врятуйте…
— Принаймні «Вибачте, я був неправий».
— Вибачте… я… кх…
Дослідник, що досі корчився й дряпав підлогу, поступово завмер. Замість останніх слів з його вуст вирвалося лише булькотіння – тіло безсило опустилось на підлогу. Із темряви пролунав лінивий голос:
— Я вбив їх усіх… але дехто виявився живим.
— ….
— Вибач за це… Ти в порядку?
З пітьми висунулася рука з почорнілими кінчиками пальців. Коли вона торкнулася голови дослідника, тіло, розчиняючись, почало перетворюватись на чорну рідину із… моторошним звуком.
— Схоже, Хон Єсон додав до твоєї маски функцію протигаза. Пощастило.
За мить тіло обернулося на чорну калюжу, яка врешті зникла у тій самій руці. Після цього та знову зникла у темряві.
Ийдже коротко відповів:
— Ти не ті слова сказав. «Я навмисно залишив його живим. Лише його.»
— …
Із темряви долинув смішок. Голос, переплетений із ледь чутним сміхом, прошепотів:
— Швидко вловлюєш суть подібних речей. Инших – ні.
— …
— Ну, це так. Я думав, тобі буде цікаво, хьоне.
— …
— Хоча тепер здається, що дарма лишив його живим. До останнього верз дурниці.
Із темряви виступили чорні черевики.
— Отже… ти зайшов аж так далеко.
Довге чорне пальто спадало до середини литок. Рука в кишені, розкуйовджене кучеряве волосся, а під ним – блискучі, пильні очі. Довгі вії повільно кліпали. Пухкі губи розтулилися.
— Знайшов те, що шукав?
Фіолетові очі звузилися.
— J.
Немов усміхаючись.
