У серці лісу на Одеасан, у Хончхоні, провінція Канвон, під тінню дерева з’явилися темно-коричневі дерев’яні двері. Вони повільно, з моторошним скрипом відчинилися, ніби відображаючи вагання того, хто їх штовхнув.
Незабаром звідти вийшов молодий чоловік у чорній бейсболці та куртці. Його обличчя було майже повністю приховане під маскою.
Зношені кросівки злегка шурхотіли у високій траві. Оглянувши околиці й переконавшись, що навколо нікого немає, він присів навпочіпки перед дверима.
— Дякую, що відчинив двері. Завдяки тобі я швидко сюди дістався, — прозвучав дивно змінений голос.
— Д-дякую... — відповів слабким голосом Романтичний провідник, Чхве Ґойо.
Він лежав обличчям униз на підлозі тісної кімнати, де мешкав Ча Відже. Щокою він притиснувся до холодної підлоги, змушений згорнутися калачиком, немов жаба, бо місця було занадто мало. Це видовище викликало щире співчуття. Ча Відже з жалем подивився на нього.
— Може, перенести тебе в більш просторе місце?
— Більш просторе місце?.. Куди саме?
Ча Відже на мить задумався, а тоді обережно запропонував:
— На підлозі у ресторані незручно… Нумо складемо кілька столів і покладемо тебе на них?
— Не треба…
— …
— Просто перетягніть мене на траву, будь ласка…
— Ти впевнений, що все буде добре? Ми ж у горах.
— Гадаю, що зі мною все буде гаразд? Со Мінґі забере мене… Мабуть.
Його відповідь звучала не дуже переконливо. Ча Відже скептично глянув на нього, але все ж підняв і переніс під тінь дерева. Чхве Ґойо ледь помахав рукою — це був, певно, його найкращий спосіб виразити подяку.
— Бережіть себе… Коли повертатиметься додому…
— Коли я повертатимусь додому?
— …Ух.
Він так і не закінчив речення, а потім тихо схилив голову, немов востаннє зітхнув. Але невдовзі Ча Відже почув тихе, спокійне дихання — той просто заснув.
Він присів поруч, спостерігаючи за безпорадним Романтичним провідником. Минуло зовсім трохи часу, аж раптом із його тіні пролунав низький голос:
— О, Ви вже тут. Вибачте за затримку. Хвильку, будь ласка…
Голос був знайомим. Із краю тіні Ча Відже виповз Со Мінґі. Він із задоволенням подивився на сплячого Чхве Ґойо й схвально кивнув.
— Ви виконали усе за вказівками з додатка. Просто чудово.
Ча Відже дійсно трохи раніше відкрив додаток, який йому надіслав Со Мінґі. Там були не лише мапа й адреса, де знаходився один з осередків Прометея, а й докладні інструкції. У підсумку там значилося:
[Зв’яжіться з Романтичним провідником і скажіть йому прибути якнайшвидше.]
[Нехай відчинить двері за вказаною адресою.]
[Решту я візьму на себе.]
Прямі інструкції — це так чудово…
Мабуть, тому Лі Сайон так довіряв Со Мінґі. Його плани були швидкими та простими. Ча Відже зі щирим захопленням подивився на нього. Сьогодні його сонцезахисні окуляри здавалися ще більш надійними.
— А тепер, перш ніж продовжити, давайте ще раз усе переглянемо. Я коротко поясню важливі моменти та запобіжні заходи, — Со Мінґі струсив траву зі свого костюма.
Зі швидким рухом пальців щось чорне почало звиватися на землі. То була тінь. Вона прийняла прямокутну форму, і Со Мінґі провів по ній палицею, малюючи чудернацькі лінії. Незабаром тінь перетворилася на щось схоже на мапу з додатка.
— Прометей має багацько осередків. Цю інформацію надав нам Юн Бін, і під час розвідки я з’ясував, що ця точка доволі велика.
— Хіба уряд і гільдії не казали, що борються з Прометеєм? Як він зміг так розширитися? — пробурмотів Ча Відже, все ще сидячи навпочіпки.
— У цій історії є один доволі сумний момент. Якщо коротко — це все через Вас.
Ча Відже, на якого раптово звалили провину, здивовано глянув на тінь. Він стільки зусиль доклав, аби спокійно жити серед цих клятих мисливців!
— Що я зробив? Я ж тихо собі керував рестораном!
Він намагався виправдати себе, хоча був тим самим «працівником ресторану», який взяв участь у бійці за магічні камені, бійці в порту Інчоні з мисливцями, відвідав Виставку ремісництва і навіть вбив боса підземелля S+ рангу. На щастя, Со Мінґі тільки знизав на це плечима.
— Можливо, я занадто скоротив пояснення. Це не тому, що Ви зробили щось не так. Я Вас зараз ні у чому не звинувачую. Якщо говорити просто, події розвивалися ось так. А тепер — о-ось так.
Со Мінґі накреслив коло й поділив його на три частини. Незабаром усе коло заповнила тінь.
— Минулого разу я ж пояснював, пам’ятаєте? За Прометеєм вели спільне полювання уряд, гільдія Падо та гільдія Совон. Але потім…
Він узяв шматок тіні й відсунув убік, залишивши дві частини.
— Відтоді як J з’явився у рейтингу, Бюро управління пробудженими вирішило, що відстеження J важливіше, і відійшло від справи з Прометеєм. Більшість їхніх сил було спрямувано саме на пошук J.
Ча Відже, якого колись силоміць воскресили й затягли на Мисливський канал, вирішив все ж промовчати. Хто б міг подумати, що його вимушене повернення до життя викличе такий «ефект метелика»? Він знав, що його шукатимуть, але не очікував, що настільки завзято.
Тим часом палиця торкнулася двох інших тіней. Одна з них набула форми маленької фігури, що нагадувала людину, яка переносить вантажі.
— Якби це стосувалося лише уряду, нічого страшного б не сталося. Але гільдія Падо також зосередила свої сили на пошуках і… Зриванні операцій. А оскільки саме ми були найзапеклішими переслідувачами Прометея, то й упустили слушний момент.
У його поясненні прозвучало дивне словосполучення. Ча Відже, який до цього спокійно слухав, раптом різко підняв голову.
— Зриванні операцій?… Ти маєш на увазі, що гільдія Падо теж шукала мене?
— Йой, а ось це мало залишитися конфіденційним, — Со Мінґі, обмовившись, виглядав не надто збентеженим. — Але що було — загуло, тож нічого страшного. Гільдія Падо теж активно Вас шукала. Вони навіть проводили диверсії, щоб бюро Вас не знайшло.
— …Навіщо?
Чому гільдія Падо шукала J? І чому робила це окремо від Бюро управління пробудженими? Адже гільдія Падо утворилася вже після того, як J потрапив у Західний розлом.
— Ну, як завжди — накази лідера гільдії. Що ще? Ми теж не знаємо точної причини, — Со Мінґі відповів дещо байдуже, ніби помітивши сумніви Ча Відже.
— …
— Скажуть стрибати — ми стрибнемо. Але гаразд, не про це зараз.
У Ча Відже виникло безліч запитань з приводу Лі Сайона, але діловий тон Со Мінґі перервав його думки.
— Щоб дослідити приміщення, потрібна спеціальна ключ-карта. Більшість зон вимагають автентифікації. Охорона там досить серйозна як-не-як.
Його серйозний тон повернув Ча Відже до реальності. Ключ-карта. Вона має бути у дослідників. Погладжуючи підборіддя, він запитав:
— Рівень доступу залежить від рангу?
— О, а ось це дуже хороше запитання. Так, для входу в основну частину центру потрібна ключ-карта старшого дослідника.
— Добре… — пробурмотів Ча Відже, уважно розглядаючи мапу з тіні.
— Тобто заходимо, лупцюємо всіх, хто виглядає як дослідник, і забираємо їхні карти? Одного за одним…
— …
Попри правильну відповідь, натомість він так нічого і не почув. Коли Ча Відже підняв погляд, Со Мінґі дивився на нього з виразом жаху на обличчі — ніби картина Мунка «Крик» у мить ожила. Шок був настільки очевидним, що навіть Ча Відже, не надто схильний до емпатії, цього разу все зрозумів без слів.
— …Не те?
— …Абсолютно ні.
Со Мінґі похмуро зітхнув і дістав щось із кишені, після чого простягнув йому. Це була пластикова карта з кількома плямами крові. На ній було фото чоловіка в окулярах. Ча Відже вельми шанобливо забрав карту обома руками. Сонцезахисні окуляри Со Мінґі блиснули.
— Вам варто мені більше довіряти! Чи думаєте, я не підготував би такі речі? Я — Со Мінґі! Спеціаліст з проникнення та стелсу, 36-й у рейтингу Південної Кореї!
— О, так-так. Дуже тобі дякую.
Найкращий мисливець Південної Кореї вклонився 36-му номеру. Все ще трохи роздратований, Со Мінґі глибоко видихнув і провів рукою по волоссю.
— Але залишмо це. Давайте уточнимо кінцеву мету. Що саме Ви хочете знайти чи підтвердити у цьому місці?
— …
— Чітка ціль допоможе зекономити час.
Ча Відже покрутив у руках ключ-карту й нарешті відповів:
— Спочатку я хочу перевірити список піддослідних і дізнатися, які експерименти тут проводилися.
— У списку піддослідних, швидше за все, не буде того, кого Ви шукаєте.
— Я знаю. Але якщо я принаймні почну з цього…
Повітря навколо завирувало. Різка енергія наповнила простір, змушуючи дерева затремтіти. Со Мінґі мимоволі відступив. Гілки дерев затряслися над ними. Ча Відже поклав карту в кишеню й тихо додав:
— Я зможу знайти хоча б якусь зачіпку.
— …
— Навіть найменшу. Цього буде достатньо.
— …Добре. У такому разі… — Со Мінґі вказав углиб лісу. — Якщо йти цією стежкою прямо, знайдете вхід. Я прибрав кілька дерев, що його закривали… Тож Вам залишиться тільки зайти.
Коли Ча Відже кивнув, Со Мінґі скривив губи, виглядаючи трохи зніяковілим.
— …Всередині може бути трохи безладно.
Біп. Двері відчинилися, варто було Ча Відже піднести до сканера ключ-карту. Хлюп, хлюп. Його зношені кросівки ступили у калюжу. Крізь щілини маски пробивався рибний, солодкуватий запах. Просторе приміщення було моторошно тихим. Ча Відже озирнувся й глибоко зітхнув.
— Ти казав, що тут може бути трохи безладно…
Провівши рукою вздовж стіни, він натиснув на кнопку, і просторе приміщення залило світло. Те, що постало перед ним, було…
— Це значно гірше за простий безлад.
Лабораторія була цілком і повністю залита кров’ю. На підлозі лежали трупи, і з них сочилась темно-червона кров.
