J бездумно глянув на Юн Біна. Той ніяково потер ніс, а потім поглянув на J у відповідь. Кінчики його темного волосся завилися і були все ще трохи вологими.
— Ви щойно з душу? — кивнув у його бік Юн Бін.
— Ах, так.
J торкнувся ледь завитих пасм. Хоч він і намагався висушити своє волосся раніше, але воно залишилося все таким же вологим.
— Забагато крові було. Не міг же я сісти у гелікоптер у такому вигляді.
— …Тобто знову кудись вирушаєте. Куди цього разу?
— Кажуть, у Чонджу з’явилося підземелля.
— Нелегко ж приходиться. Вам би хоч трохи відпочити.
У його голосі відчувалися знайомі нотки тривоги та невдоволення. J тихо хихикнув через такий знайомий тон. Юн Бін, який роз’їжджав країною не менше за нього, точно не був у тій позиції, щоб так говорити.
— Рук не вистачає, тож нічого з цим не поробиш. А ти сьогодні нікуди не збираєшся? — спокійно запитав J.
— Ні. Наразі ні. Тільки допити лишилися, — Юн Бін торкнувся навушника. — Хоча, якщо надійде виклик, доведеться йти.
Ледь він закінчив говорити, як у J голосно задзвенів годинник. Судячи з шуму вітру та гвинтів, гелікоптер уже чекав на даху. Обличчя Юн Біна швидко потемніло.
— …Кажуть, слова мають силу… Вибачте.
— Не варто. Гелікоптер уже тут, тому я піду краще. Бережи себе.
J пройшов повз Юн Біна та попрямував угору по сходах. Не зводячи погляду з його спини, Юн Бін раптом поспішно гукнув:
— Зачекайте, J!
J визирнув з-за поруччя сходів. Юн Бін щось шукав у кишенях, але його голос раптово перекрив крик звідкись із коридору.
— Гей! Швидко приведіть мисливця Юн Біна сюди!
— Що йому передати?
— Скажи, що затриманий мисливець влаштував безлад чи щось таке!
— …
— Ха… Схоже, ми обидва по вуха у справах, — J байдуже махнув рукою і зник угорі сходів.
Залишившись один, Юн Бін стиснув у руці те, що дістав. З тихим хрускотом протеїновий батончик зламався навпіл. Галас у коридорі ставав дедалі гучнішим.
Ха… Він глибоко зітхнув і натиснув на навушник.
— Так, я чув про порушення громадського спокою. Уже йду.
Юн Бін підняв погляд на сходи, що тягнулися вгору, і невдовзі рушив вниз.
Гр-р-рх… Гігантське тіло зі свистом повалилося на землю.
Гуп!
Земля здригнулася. J з байдужістю спостерігав за цим і невдовзі струсив кров зі свого списа, прибравши його в інвентар.
Підземелля у Чонджу вдалося зачистити швидше, ніж він очікував. Оскільки воно з’явилося у глухій гірській місцевості, цивільних рятувати не довелося, а сам по собі його рівень не був таким і високим. Ба більше, підземелля саме по собі виявилося доволі маленьким.
J розгублено глянув на велетенського птаха, який був босом тутешнього підземелля, і мимоволі задумався.
Мисливці, які відповідають за цю ділянку, могли впоратися так-то самі.
Раніше, коли J спустився з гори й наблизився до входу в підземелля, там уже зібралося кілька мисливців. Перебинтовані то тут, то там, вони стояли з цигарками у руках і про щось сперечалися.
Чому вони не заходять?
J, ховаючись за деревом, із цікавістю спостерігав за ними. Один із мисливців підвищив голос, перейшовши ледь не на крив.
— Та біс би вас всіх побрав! Я ж звернувся до Бюро управління пробудженими! J сюди вже їде! Нам не треба заходити!
— Що? Навіщо було кликати J? Ми й самі можемо впоратися з цим підземеллям…
— Ти довбень чи прикидаєшся? Якщо J один раз махне списом, то підземелля раз-два і буде зачищено! Навіщо нам ризикувати життям, борючись із босом? У тебе що, про запас сім життів є?
— …
— Рука Синміна ще навіть не загоїлась. Трясця, йому мало не зробили ампутацію. Я не хочу знову бачити щось подібне. І взагалі, кожен має робити те, що йому судилося.
Мисливець, що грубо вичитував іншого, видихнув сіру хмарку. Цигарковий дим здійнявся у повітря і майже одразу розчинився у ночі.
— Які б ми не були сильні, нам не зрівнятися з героєм. Потім ще подякуєш.
Хрусь.
Під чиїмись кроками зламалася гілка. Усі мисливці, що до цього моменту сперечалися, одночасно повернули голови у бік звуку. З-за дерева, не вагаючись, вийшов J. Побачивши знайому чорну маску і бойову форму, вони враз зблідли. Повітря навколо стало важким.
— …
J повільно підійшов до входу в підземелля. Хтось нервово ковтнув. Однак він навіть не глянув у їхній бік і, нічого не сказавши, просто пішов уперед.
Рятувати людей — це те, що я маю робити.
У цьому не було сумнівів. Але коли його самопожертву сприймали як належне… Це було те, від чого він не міг не втомитися.
Дз-з-з…
Простір навколо ледь вібрував, і за спиною J відкрився прохід. Добре, що це досі відволікало його від неприємних думок. Він бездумно дивився на мерехтливий портал. Проте щоразу, варто було тривожним думкам заволодіти його розумом, вони вже не мали ні кінця, ні краю.
У цьому світі ніщо не є певним…
Він заплющив очі. Перед його очима постали мисливці, повністю перев’язані бинтами. Мисливці, які тримали зброю у зламаних руках. Вони також виглядали виснаженими.
Але ж мені не обов’язково щоразу втручатися…
Він так і не встиг закінчити думку.
J різко зняв маску і голосно ляснув себе по щоках. Обличчя обпекло гарячим болем. У світлі порталу з’явилося його юне, все ще хлопʼче, але сповнене холодом обличчя. Він порився в кишені й витягнув зім’яту пачку цигарок.
Засунув швидко одну до рота і клацнув дешевою запальничкою. Прикуривши, він глибоко затягнувся. Але лише на мить.
Кхе-кхе!
J закашлявся так, що його плечі мимоволі здригнулися, а сльози набігли на очі. Коли напад кашлю вщух, запала тиша. Цигарки, які він курив всього лише кілька разів, здавалися такими чужими. Але таким самим було і повітря підземель, у які він заходив мало не щодня.
— …Ха.
Здається, до цього він ніколи не зможе звикнути.
Після підземелля у Чонджу йому надійшов виклик про появу розлому у районі Манґвон. Це був розлом поглинаючого типу, всередині якого опинилися усі навколишні будівлі.
Слухаючи нудний брифінг, J заплющив очі. Все ж було набагато краще чимось займатися, ніж зациклюватися на зайвих, нікому не потрібних думках.
Коли гелікоптер наблизився до місця призначення, він поступово знизився. J без вагань вистрибнув. Гуп. Земля під його ногами здригнулася.
Поруч з розломом тягнулася справжнісінька порожнеча. Але варто було підійти ближче, як звідусіль почулися людські голоси. Крики, метушня, зойки.
— J!
— J прибув!
— Ох, дякувати небесам…
Зітхання полегшення та вдячності змішалися у повітрі. J примружив очі. Навколо розлому було надто багато людей.
Невже рятувальна команда досі не зайшла всередину?
До нього швидкл підбіг мисливець.
— Дозвольте доповісти, J!
— Кажи.
— Рятувальна команда увійшла до розлому, але всередині він повністю заповнений отрутою… Вони майже одразу вийшли. Ситуація дуже серйозна.
— …Отрута?
— Так! Ми не змогли просунутися далеко, всі…
J повільно озирнувся. Трохи осторонь від розлому стояв білий намет. Під ним на землі лежали мисливці — їхні тіла почорніли, а самі вони не припиняли стогнати від болю.
Один із них, заривши обличчя у відро, блював густою темно-червоною кров’ю. Інший, притискаючи почорнілу, роз’їдену руку, кричав від болю.
Повний хаос.
— У розломі, мабуть, не залишилося живих. Отрута занадто сильна навіть для мисливців… Варто якнайшвидше розібратися з босом, — тихо промовив мисливець.
— …
— Ось, візьміть протиотруту. Вона не найкраща, але…
Мисливець дістав кілька флаконів із фіолетовою рідиною, але J на це лише похитав головою.
— Візьму лише половину. Решту використайте для лікування постраждалих.
Усередині розлому. J рідко про щось шкодував, але зараз…
…Треба було взяти все ж всю протиотруту, що вони мали.
Він скривився. Повітря було важке і дуже різке. Всередині все виглядало немов зовсім інший світ. Зруйновані будівлі повністю розчинилися у чорній отруті. Гігантські саламандри та жаби вилуплювали очі з чорного болота й хлестали довгими язиками. J швидко оцінив ситуацію.
Якщо всередині все так… То навряд чи хтось міг вижити.
Ні, цього просто не могло бути. Він щільніше закріпив на обличчі маску. Його тіло могло витримати більшу частину отрут. Але коли отрута оточує з усіх боків, він теж не міг бути певним, чи зможе вибратися звідси живим.
Вже зараз з кожним подихом його тіло ставало все важчим. Газ, що здіймався з болота, був надто небезпечним. Довго залишатися тут було б дурістю навіть з його боку.
Треба якомога швидше знайти боса.
Але, як і бувало завжди, нічого не пішло по його плану. Щойно J збирався зістрибнути, як в останню мить все ж повільно заплющив очі. Його органи чуття загострилися. Монстри. Велетенський бос. І раптом…
Він вловив ледве чутний стукіт серця.
J широко розплющив очі.
