— Заступник лідера гільдії, здається, завжди мав проблему з останніми словами. Завжди…
Мінґі бурмотів це собі під ніс, прикривши мікрофон долонею. Його обличчя було сповнене такої розпачі, ніби він щойно втратив батьківщину. З иншого кінця слухавки долинув голос Бе Вону:
— Що? Не розчув.
— Та нічого. Я зв’яжуся з тобою після розслідування. Доповісти безпосередньо лідеру гільдії?
— Ага. І тримай мене в курсі. Сайону не кажи.
— Ти ж знаєш, що про подібні самостійні дії теж потрібно звітувати, так, заступнику лідера гільдії?
— Заплющ на це очі хоч раз. Це заради нього ж. Гаразд, розраховую на тебе!
Не дочекавшись відповіді, Бе Вону без вагань кинув слухавку, залишивши на плечах Мінґі справжню вибухівку.
Опустивши телефон, Мінґі крадькома кинув погляд у бік Ийдже. Той стояв, схрестивши руки, з ледь помітною усмішкою. Від цього по спині в Мінґі виступили сироти.
‘Я маю якось знешкодити цю бомбу, перш ніж вона вибухне!’
Він голосно зітхнув, потім трохи зсунув сонцезахисні окуляри, відкривши співрозмовнику темні кола під очима. Якби його клієнт був людиною – точно відчув би до нього співчуття.
Не давши Ийдже заговорити першому, Мінґі сказав:
— Ні.
— …
— Яким би ви не були клієнтом, та це неможливо.
— …
— Скільки б ви на мене не дивилися… справді, справді неможливо…
‘Ні. Нізащо.’
Мінґі рішуче виставив долоню вперед, наче суддя, що виносить вердикт. Однак його опонент виявився не менш наполегливим. Ийдже повільно розклав руки, а потім… несподівано ляснув долонею по руці Мінґі. Так би мовити, «дай п’ять».
Лясь...!!
— Арх…
Звісно, удар вийшов трохи надто сильним, щоб назвати це простим «дай п'ять». Рука Мінґі, що прийняла несподіваний удар, сіпнулася, мов мімоза*. Він помітно здригнувся, відчувши, як гострий біль пробіг по його плечу.
*Мімоза — це рід рослин, серед яких є види, відомі своєю чутливістю до дотику, як-от Mimosa pudica (також звана «сором’язливою рослиною» або «не чіпай мене»). При найменшому дотику її листя складається всередину — своєрідний захисний механізм. Деякі представники роду Мімоза славляться також яскравими пухнастими, ніби повітряними кулями, квітами.
Ийдже, трохи незграбно витягнув з інвентарю зілля і з винуватою посмішкою бризнув його на руку Мінґі.
— Ну чого ви так відразу відмовляєте, навіть не знаючи, що я хочу сказати?
— Бо ви хочете піти зі мною на розслідування, так? Думаєте, я не розумію? Поводитеся точнісінько, як лідер гільдії!
Різко вигукнув Мінґі, поправивши сонцезахисні окуляри, що зіслизнули на кінчик носа. Ийдже, якого зловили на гарячому, відкашлявся.
Мінґі похмуро пробурмотів.
— Враховуючи ситуацію, схоже, навіть клієнту не завадить попрацювати над зміною свого світогляду. Зрозуміло.
— Ні, кому ще тут не завадить…
— Хай там як, але ви не можете брати участи у розслідуванні, навіть якщо ви J.
— Чому?
— Бо ви мій клієнт.
Ця причина була неочікуваною. Ийдже здивовано розширив очі. Мінґі, бурмочучи собі під ніс, запхав планшет і ручку назад в інвентар.
— Ця справа стосується моєї мисливської гордости як 36-го мисливця Південної Кореї, що спеціалізується на приховуванні та проникненні, клієнте. Ви коли-небудь бачили, щоб гід тягнув клієнта в небезпечне місце?
— …
— Раз вже про це зайшла мова, поясню ще дещо.
Впевнено сказав Мінґі, витираючи руку, змочену зіллям, носовичком.
— Перш ніж кудись іти, треба хоча б базово розуміти ситуацію й заздалегідь подбати про безпеку. Я знаю, що ви дуже сильний, але покладатися лише на власну силу й бездумно лізти вперед – не варіант.
‘Усвідомлення ситуації? Заходи безпеки?’
Ийдже, який за все своє життя не переймався подібним, втупився в Мінґі.
У свій час він одним махом оцінював ситуацію, гарантував безпеку і миттєво вирішував проблеми, щойно брався до справи. Навіщо так все ускладнювати?
Його слова звучали як повчання діда, але Ийдже вирішив промовчати. Навіть у нього вистачало глузду не випробовувати терпіння Мінґі – зазвичай незворушного, але який зараз явно був на межі зриву.
Тим часом Мінґі швидко затараторив, немов читав реп:
— Навіть якщо досі ви цим не турбувалися, відтепер мусите почати. Чому? Тому що гільдія Падо і я спершу оцінюватимемо ситуацію та гарантуватимемо безпеку.
— Але… — обережно почав Ийдже, проте Мінґі лише твердо похитав головою:
— Хочете сперечатись – звертайтеся безпосередньо до лідера гільдії. Він зі мною цілком згоден.
‘Цей хлопець?’ — Ийдже закотив очі.
Звісно, він не знав всього про Сайона. Але з того, що встиг помітити, той радше втручався в справи особисто, ніж передавав їх иншим.
Ийдже на мить замовк, вагаючись, та цю павзу заповнив Мінґі, спокійно промовивши:
— Лідер гільдії теж колись кардинально змінив свій світогляд. Спочатку, після розвідки, він узагалі не давав мені жодних завдань, тож мені довелося його суворо провчити.
Забудьте. Проблема не в цьому. Просто Мінґі сам викопав собі яму.
Ийдже глянув на нього з тінню співчуття: той, схоже, вже добряче в ній засів. На щастя чи на жаль, Мінґі, здається, був цілком задоволений своєю промовою.
— Ви ж щойно чули, як мені дали завдання, так? Використовуйте мене бодай наполовину так само як це робить лідер гільдії.
— А… гаразд.
Телефон у руці Мінґі коротко задзвонив. Поглянувши на екран, він вклонився Ийдже.
— Адреса надійшла. До зустрічі.
— А, зачекайте хвильку.
Ийдже, який на мить занурився у роздуми, гукнув його.
Мінґі, який уже майже зник у тіні під стільцем, підняв голову.
— Так, кажіть.
— Після розслідування зв’яжіться зі мною. Уся інформація про «Прометея», включно з адресою.
Мінґі кинув короткий погляд на Ийдже та зітхнув:
— Потай від лідера Гільдії?
Ийдже всміхнувся.
— Так.
Ледь помітно кивнувши, Мінґі безшумно зник у тіні. У маленькому ресторані знову запанувала тиша. І щоразу, коли він опинявся сам у такій тиші, щось важке осідало в нього на душі.
Ийдже зчепив пальці, й підніс їх до губ.
— Ха…
Він розумів, що шукати сліди того, хто, ймовірно, давно мертвий, – марна справа. Та все ж не міг не спробувати.
Бо та дитина…
Він грубо провів долонею по обличчю, й натиснув на пульт. Нерівномірний гул телевізора давав певне відчуття комфорту.
Він вийшов з ресторану з кількома пакетами сміття в руках. У повітрі ще залишався ледь чутний запах цигарок – хтось тут курив. Він підвів голову, й подивився на сіре небо.
***
Клац. Вогник старої пластикової зеленої запальнички слабко мерехтів. За її тремтливим світлом небо було затягнуте густими хмарами.
Юнак трохи поспостерігав за вогником, та без вагань заховав запальничку назад у кишеню. Його пальці ковзнули по пачці цигарок, але він її не вийняв – надто багато людей у будівлі.
А де люди – там і шум. Часом просто нестерпний.
— …!
Загострені після пробудження відчуття були одночасно даром і прокляттям. Иноді вони змушували чути те, чого він волів би не чути. Юнак вдав, що не помічає звуків, що заповнюють його вуха, і, витягнувши ногу, ступив на кілька сходинок униз. Він сидів посередині старих вуличних сходів.
Бюро управління пробудженими, створене поспіхом для боротьби зі злочинцями, що отримали особливі здібности, розмістили в будівлі поліцейської дільниці, яка з дня розлому так і не повернулася до нормальної роботи. Грошей і часу на нову будівлю не знайшлося.
Плакати із закликами до дотримання правил дорожнього руху та заборони куріння все ще висіли на стінах, ніби нагадуючи, що це місце колись виконувало роль дільниці. Дати плакатів передвиборної кампанії на них завмерли у минулому – три роки тому – і не рушили з місця.
Звуки кроків. Хтось наближався.
Юнак ледь чутно цокнув язиком, і міцно заплющив очі.
‘Тут теж безнадійно.’
Невдовзі кроки зупинилися просто під сходами. Пролунав голос, сповнений щирої радости:
— J! Ось ви де!
J повільно розплющив очі, й поглянув униз. Там, задерши голову, на нього дивився мисливець з бюро управління пробудженими – знайоме обличчя, бачене кілька разів.
Новачок, якщо пам’ять не зраджувала, приєднався три місяці тому. І, як годиться новачкам, очі в нього блищали від захвату.
J байдуже відгукнувся:
— Викликали?
— Так! Саме так.
J відвів погляд від новачка й глянув угору – в затягнуте хмарами небо. Прямо в центрі кружляла чорна діра.
— Передай, що скоро буду.
— Е-е, але вам варто прийти негайно…
— ...
J не відповів, лише мовчки глянув на мисливця. Його обличчя було сховане за маскою, але значення погляду було зрозуміле.
Мисливець, зловивши на собі його крижаний погляд, почав бурмотіти:
— Ц-це терміново. Сказали, що я неодмінно маю привести вас…
— Хто сказав?
— Мисливець Сон…
— …
Тихе зітхання — й J неквапливо підвівся.
Глухі кроки черевиків ритмічно відлунювали, коли він спускався сходами. З лицем, схованим під маскою, й руками в кишенях він пройшов повз мисливця.
У цей момент різкий запах крови вдарив у ніс мисливця. Той мимоволі насупився, а потім, усвідомивши це, поспішно прикрив рот.
J вдав, що нічого не помітив, і кивнув. Минуло вже три роки, відколи його прославили героєм після пробудження.
— Дякую, що повідомив.
Якщо подумати…
— Повертайся до роботи.
Він виглядав втомленим. Дуже втомленим.
