— Хтось цілеспрямовано стер усі дані про вашого друга. Надто чисто. Так, ніби їх ніколи й не існувало.
‘Хтось стер дані… Але хто? І навіщо? Що в них могло бути такого?’
Ийдже втупився на стилус, що був спрямований на нього. Мінґі, зітхнувши, відвів стилус й схрестив руки на грудях, пробурмотівши:
— Тут точно щось не так. Інформація стерта настільки чисто, що аж цікаво, чому хтось доклав стільки зусиль, щоб її позбутися. Є дуже мало людей чи організацій, здатних на маніпуляцію такого масштабу. А ще… Це ж та дитина, яку сам J їм довірив, хіба ні? Я б і пальцем не торкнувся до даних зі страху.
Мінґі здригнувся. Ийдже слухав його роздуми, пропустивши більшу частину повз вуха. Але одна фраза засіла, мов цвях: є дуже мало людей чи організацій, здатних на маніпуляцію такого масштабу.
Поміркувавши, Ийдже схрестив руки й запитав:
— Які саме люди чи організації можуть провернути подібне, Со Мінґі?
— О, зачекайте хвильку.
Пробурмотів Мінґі, ввімкнувши планшет.
— Щоб так чітко систематизувати інформацію… Це має бути як мінімум бюро управління пробудженими чи одна з трьох найсильніших гільдій. Або ж хтось на кшталт Скумбрії… Так, зараз я коротко підсумую. Секунду.
Бюро управління пробудженими, три найсильніші гільдії Південної Кореї, Скумбрія.
Ийдже насупився від несподіваної назви риби. Це що, рибний ринок Норянджін? Чому взагалі згадали скумбрію?
Але його здивування швидко змінилося шоком. У пам’яти зринули уривки розмов мисливців під час інциденту з томатним ринком.
“— Сьогодні піду на рибний ринок Норянджін, треба спитати Скумбрію.
— Скумбрія справді зможуть* знайти?
— Якщо ні, тоді нехай забувають про звання найкращих інформаційників Кореї.”
‘Невже «Скумбрія» – це ім’я людини?’
*Прим. ред: на цей момент невідомо, чи Скумбрія - це людина чи організація, тому використовуємо множину. Ийдже, зі свого боку, думає, що це одна людина.
Ийдже втомлено притиснув руку до чола. Це була інформація, яку він волів би не знати.
‘Останнім часом дивні мисливські імена були в моді?’
Але, глянувши на Со Мінґі, який все ще серйозно щось записував, Ийдже трохи заспокоївся.
Якщо подумати, серед мисливців вистачає дивних імен, тож «Скумбрія» – ще не найгірший варіянт. Принаймні це іменник.
У цей момент Мінґі підвів очі.
— Якось дивно себе почуваю. Ви щойно щось сказали, пане?
‘Проникливий виродок’.
— Ні.
— Зрозуміло. Напевно, лідер гільдії знову мене лаяв. Ну, тоді я продовжу.
Ийдже кивнув. Мінґі передав йому планшет. На екрані його зустрів знайомий заголовок, надрукований червоним готичним шрифтом.
[Короткий огляд фракцій]
Окрім заголовка, там більше нічого не було. Ийдже, який очікував отримати бодай якийсь зміст, розгублено втупився в екран. Тим часом Мінґі поправив сонцезахисні окуляри та заговорив.
— Як я вже згадував, є вкрай мало організацій, здатних настільки вправно маніпулювати інформацією. Тим паче якщо врахувати, що це сталося в національній лікарні для мисливців. Тут або безпосередньо втрутилося бюро управління пробудженими, або ж це робота однієї з трьох найвпливовіших гільдій Південної Кореї: Падо, Самра, Севон. Або ж... Гільдії HB.
Мінґі жестом вказав Ийдже провести по екрану. Той так і зробив – і на екрані з’явилося яскраве зображення скумбрії.
— Людей, здатних на таке, ще менше. Єдині особи – найкращі інформатори Південної Кореї, Скумбрія. Вони працюють на ринку Норянджін, і їхня інформація зазвичай дуже корисна. Однак!
Мінґі знову зробив жест. Ийдже ще раз провів пальцем по екрану – і тепер там крутилася анімація: пачки грошей в сонцезахисних окулярах оберталися навколо скумбрії.
— Скумбрія береться лише за те, що приносить прибуток… Вони не стали б маніпулювати інформацією просто так. Якщо це їхня робота – значить, хтось стоїть за ними.
— …
Ийдже стиснув кулаки. Серце закалатало. В голові все ще лунав професійний голос Мінґі.
«— Тоді їхні дослідження були на ранньому етапі, тому вони використовували людей із певними особливостями як піддослідних.
— Особливостями?
— Так. Ті, хто мав справу з розломом або зазнав поранень від монстрів. Будь-що незвичайне, пов’язане з розломом. У такому хаосі вони могли викрадати людей для експериментів.»
У нього пересохло в горлі. Він сподівався, що це не так, але гостре чуття підказувало йому не проґавити шанс. Ийдже повільно запитав:
— Яка ймовірність, що це зробили «Прометей»?
Рука Мінґі, що тримала стилус, завмерла. Він різко обернувся до Ийдже. За темними окулярами його очі були сповнені шоку.
— Пане, що ви щойно сказали…?
Зустрівшись із ним поглядом, Ийдже повільно повторив:
— Прометей.
— З-зачекайте хвилинку. Звідки ви знаєте про «Прометей»? Це секретна інформація. Хіба лідер гільдії не говорив вам лише про наркотики?
— Спершу дайте відповідь на моє запитання.
Зустрівшись із холодним поглядом Ийдже, Мінґі затулив рота. Пробурмотівши щось собі під ніс, він зрештою видавив:
— Не знаю, як ви дізналися про «Прометея», але є причина, чому я прямо не згадав про них. Якщо ви вважаєте, що це їхня робота… висновок очевидний.
— …
— Та дитина… Вона мертва. Жодних сумнівів.
На мить йому перехопило подих. Ийдже стиснув кулак біля серця, і глибоко вдихнув. Мінґі приклав великий і вказівний пальці до скронь і продовжив:
— Те, що я зараз скажу – секретна інформація. Але розповім вам, бо ви клієнт.
— …
— У Південній Кореї є три основні організації, що стежать за «Прометеєм».
Мінґі підняв три пальці.
— Бюро управління пробудженими, гільдія Падо і гільдія Севон. Вони постійно співпрацюють, щоб стежити за розповсюдженням наркотиків і вистежувати Прометея. Звісно… бюро тимчасово припинило роботу, щоб знайти J.
— …
— Ми теж зробили павзу, але нещодавно відновили пошуки… Так чи инакше, я ретельно досліджував справу «Прометея». Саме тому кажу вам це.
Мінґі поправив сонцезахисні окуляри й продовжив:
— Вони поширюють наркотики і проводять експерименти, намагаючись створити штучних пробуджених… Але поки що жоден експеримент не закінчився успіхом. Наскільки відомо, всі піддослідні загинули.
Лінзи його окулярів холодно блиснули.
— Усі.
***
Кабінет лідера гільдії Падо залишався темним навіть вдень. Посеред кімнати на довгому дивані лежала нерухома постать. Чоловік з чорною пов’язкою на очах рівномірно дихав, схрестивши руки на животі.
Поступово наближалося відлуння кроків. Звук був чітким і впевненим, і він належав тільки одній людині.
Двері рвучко відчинилися.
— Привіт, лідере гільдії! Повідомлення від керівника команди Чонбіна!
Сайон мовчки махнув рукою, наказавши зачинити двері. Після того як він увійшов і зачинив їх за собою, Вону стурбовано глянув на голову Сайона.
— Що, знову проблеми з очима? Все погано?
— Ні.
— Прийняв ліки? Покликати Нам Уджіна?
— Спочатку доповідь.
— Гаразд… Зрозумів.
Буркнувши щось під ніс, Бе Вону увімкнув планшет, що тримав у руках.
— Отже… По-перше, завдяки тобі вдалося врятувати Хон Єсона. Він був у підземній камері. А ще…
Читаючи повідомлення, Вону здригнувся.
— Що? Самозванець носив шкіру підлеглого?
— …Що?
Сайон, який мовчки слухав, великим пальцем зсунув пов’язку, відкривши одне око. У темряві світилися лише екран планшета та бліде в його холодному світлі обличчя Вону. Той здригнувся і затнувся:
— Н-ні, тут так написано. Підлеглий, що охороняв кімнату і напав із чорними шипами… Коли його знешкодили, гільдія Севон провела аналіз і… це виявився не він.
— …
— Шкіра була… його.
Настала важка тиша. Сайон коротко зітхнув, і зсунув пов’язку на чоло. Простягнув руку, і Вону без вагань передав йому планшет. Швидко переглянувши зміст, Сайон скривив губи.
— Схоже, вони не гаяли часу, варто було лише відвернутися…
— Гей… Це взагалі можливо? Виходить, підлеглі вже мертви?
— Швидше за все. Їхню шкіру здерли.
Сайон холодно відповів та сів. Вону різко вилаявся. Остання частина повідомлення Чонбіна була адресою. Провівши рукою по обличчю, Сайон простягнув планшет назад Вону.
— Нехай Со Мінґі перевірить адресу.
— Гаразд.
— Якщо підтвердиться, я відправлюсь особисто.
— Сам?
— Ага.
Сайон підвівся, зняв пов’язку для очей та поклав її у чорний мішечок. Внутрішня сторона пов’язки була обвуглено-чорною. Бе Вону насупився й сказав:
— Гей, я піду з тобою. Я знаю, в якому ти стані.
— Якщо ми підемо вдвох, це буде погано… особливо зараз.
Сайон обернувся до Вону, і підніс палець до його губ.
— Тихо.
***
Зззззз! Телефон завібрував. Мінґі перепросив, дістав його з кишені та відповів.
— Так, це Со Мінґі.
— Привіт, це я.
Знайомий голос. Це Бе Вону. Мінґі швидко кинув погляд на Ийдже і, знизивши голос до мінімуму, заговорив майже пошепки:
— Що сталося?
— Наказ від лідера гільдії. Я надішлю тобі адресу. Перевір місце. Подивися, чи справді там є будівля і що може бути під нею.
— Зрозумів. Перевірю негайно.
Мінґі беззвучно прошепотів «вибачте» у бік Ийдже. Схоже, справа гільдії. Та й Ийдже все одно потрібен був час, аби зібратися з думками. Він вже зібрався вдати, що нічого не почув, і відійти, коли Вону знову заговорив. Цього разу з легким зітханням у голосі.
— Інформація від Чонбіна. Здається, адреса має відношення до «Прометея». Переверни все догори дном, і з’ясуй кожну дрібницю.
Мінґі застиг із розтуленим ротом. Він хоч і говорив тихо, але здавалося, що слова вже були почуті. По спині побіг холод. Немов зламаний робот, він повільно підвів голову…
І наштовхнувся на крижано-блакитні очі. Власник цих очей повільно всміхнувся, кутики його губ піднялися. J вимовив одне-єдине слово:
— «Прометей»?
Мінґі міцно заплющив очі.
