— Хтось спеціально стер усі записи про Вашого друга. І дуже ретельно, між іншим. Так, ніби він ніколи і не існував.
Хтось стер усі сліди. Але хто і з якою метою? Ким узагалі могла бути ця дитина?
Ча Відже бездумно дивився на стилус, яким Со Мінґі вказував на нього. Невдовзі він прибрав руку і пробурмотів, схрестивши обидві на своїх грудях:
— Але тут точно щось нечисто. Від інформації і сліду не лишилося, і сам факт її відсутності викликає багацько так запитань. Лише одиниці здатні на таку масштабну маніпуляцію даними. І хіба не цю дитину особисто передав під опіку сам J? Я б, особисто, не ризикнув торкатися цього хлопця навіть із щирої цікавості.
Со Мінґі мимоволі здригнувся. Ча Відже слухав його роздуми, пропускаючи більшість слів повз вуха, але одна фраза зачепилася у його голові, неначе заїда.
Лише одиниці здатні на таку масштабну маніпуляцію даними…
Він замислився на мить, а потім, схрестивши руки, все ж запитав:
— Які саме організації або люди можуть так майстерно підчищати інформацію, Со Мінґі?
— О, прошу, зачекайте хвильку, — Со Мінґі щось бурмотів собі під ніс, вмикаючи планшет. — Щоб так акуратно прибрати всі сліди... Це під силу хіба що Бюро управління пробудженими або одній з трьох найвпливовіших гільдій. Або ж комусь на кшталт Скумбрії... Так, дозвольте мені коротко підсумувати. Хвилиночку.
Бюро управління пробудженими, трьом найвпливовішим гільдіям, Скумбрії…
Ча Відже скривився від дивно знайомого слова. Скумбрія? Та невже? Вони ж не на рибному ринку Норʼянджін, тож нащо Со Мінґі згадав цю рибу? Але його подив швидко змінився на шок. У пам’яті спливли розмови мисливців під час інциденту з Томатним ринком.
— Сьогодні рвану на Норʼяджін і спитаю Скумбрію про це.
— Думаєш, справді зможе знайти?
— Якщо ні, то хай вже відмовиться від титулу найкращого інформатора Кореї.
То Скумбрія — це ім’я реальної людини?
Ча Відже зітхнув, усвідомивши щось, чого волів би зовсім не знати. Невже дивні імена мисливців і справді у ці дні були в тренді? Але на мить він заспокоївся, побачивши Со Мінґі, який все ще серйозно щось писав у планшеті. Ну, враховуючи, що існують ще дивніші імена, то Скумбрія була ще не таким і поганим псевдонімом.
І тут раптом Со Мінґі підняв голову:
— Дивно якось. Ви щось сказали, клієнте?
Кмітливий же вилупок...
— Ні.
— Гаразд. А то я подумав, що лідер гільдії мене лає. Ну, повернемося до справи.
Ча Відже кивнув, і Со Мінґі передав йому планшет. На екрані з’явився знайомий червоний готичний шрифт.
[Короткий огляд угрупувань.]
І все. Більше нічого. Ча Відже очікував побачити якийсь підсумок, тому просто втупився у цей заголовок. Тим часом Со Мінґі поправив окуляри й нарешті продовжив:
— Як я вже згадував раніше, небагато організацій здатні так ретельно стерти інформацію. Тим паче у державній лікарні для мисливців. Отже, є три варіанти: або безпосереднє втручання Бюро управління пробудженими, або одна з трьох найсильніших гільдій Кореї — Падо, Самра чи Совон. Ну, ще то могла бути і гільдія HB.
Со Мінґі жестом показав йому провести пальцем по екрану. Ча Відже зробив це й побачив яскраве зображення скумбрії.
— А ось якщо говорити про конкретних людей... Тут все буде складніше. Єдиний, хто міг це провернути — найкращий інформатор Кореї, Скумбрія. Він працює на ринку Норʼяджін, і його інформація завжди слушна. Однак!..
Со Мінґі знову жестом показав, що йому варто прогорнути сторінку далі. Ча Відже так і зробив — і перед ним з’явилася анімація: пачки грошей кружляли навколо скумбрії у темних окулярах.
— Скумбрія береться лише за вигідні справи. Він не став б стирати інформацію просто так. Якщо він це зробив — значить, хтось йому непогано так заплатив.
— …
Ча Відже стиснув кулаки, а його серце глухо забилося у грудях. Голос Со Мінґі продовжував фоном дзвеніти у його вухах.
— На той момент їхні дослідження не просунулися так далеко, тож вони використовували людей з певними особливостями у якості піддослідних.
— Особливостями?
— Так. Тих, кого затягнуло у розлом, або тих, кого поранили монстри. Тобто людей, що якимось чином уже були так чи інакше пов’язані з розломами. У тому хаосі вони могли спокійно викрадати їх для своїх експериментів.
У нього пересохло в роті. От би це не було правдою…. А інтуїція тим часом підказувала йому: цією можливістю варто скористатися тут і зараз.
— Які шанси, що це справа Прометея? — повільно заговорив Ча Відже.
Со Мінґі, який щось креслив стилусом у планшету, у мить завмер, а потім все ж повільно повернув голову. Його очі за темними лінзами окулярів були сповнені шоку.
— Клієнте... Що це Ви тільки-но сказали?
Зустрівшись із його чорним оченятами, Ча Відже повторив чітко й розбірливо:
— Прометей.
— П-почекайте. Звідки Ви про них взагалі знаєте? Це секретна інформація! Вам же розповідали тільки про наркотики, хіба ні?!
— Спершу відповідь дай на моє запитання.
Со Мінґі замовк, зустрівшись з його холодним поглядом, і невдовзі все ж пробурмотів собі під ніс, знизивши тон голосу:
— Я гадки не маю, звідки Ви про них знаєте, але майте на увазі, що є причина, чому я не згадав їх раніше. Але якщо Ви і справді вважаєте, що у всьому винен Прометей... То висновок очевидний.
Ча Відже відчув, як щось важке осіло у його грудях. Со Мінґі повільно продовжив:
— Ця дитина мертва. Безсумнівно.
У Ча Відже перехопило подих. Він повільно стиснув кулак біля серця й глибоко вдихнув. Со Мінґі втомлено потер скроні й продовжив:
— Те, що я зараз скажу, конфіденційно. Але все ж Ви — мій клієнт, як-ніяк.
— …
— Наразі на Прометея полює три організації, — Со Мінґі під стать власним словам підняв три пальці. — Бюро управління пробудженими, гільдія Падо та гільдія Совон. Ці троє постійно співпрацюють, щоб контролювати потік наркотиків і відстежувати Прометея. Звісно... Бюро тимчасово призупинило цю діяльність через пошуки J.
— …
— Ми теж на деякий час відклали цю справу і лише нещодавно знову почали збирати інформацію... Так чи інакше, я багато чого знаю про Прометея. Саме тому я й вирішив все ж таки Вам це розповісти, — поправляючи сонцезахисні окуляри, Со Мінґі впевнено продовжив: — Ці хлопці поширюють наркотики і проводять експерименти зі створення штучних пробуджених... Але у них досі нічого не вийшло. Наскільки відомо, всі піддослідні померли.
Очі за окулярами блиснули.
— Усі жертви Прометея померли. Принаймні до цього моменту.
Офіс лідера гільдії Падо залишався темним навіть серед білого дня. Посеред кімнати на довгому дивані лежала постать. Його дихання було рівним, а очі прикривала чорна повʼязка.
Кроки з коридору поступово лунали все ближче і ближче. То була чітка, доволі впевнена хода, що належала тільки одній людині.
Наступної миті двері рвучко відчинилися.
— Гей, лідере гільдії! Надійшло повідомлення від тімліда Юн Біна.
Лі Сайон лише махнув рукою, жестом наказуючи зачинити за собою двері. Увійшовши до темного кабінету, як і було наказано, Бе Вонву стривожено глянув на Лі Сайона.
— Що, очі знову дають про себе знати? Сильно сльозяться?
— Ні.
— Ліки приймав? Може, мені покликати Нам Вуджіна?
— Спочатку доповідь.
— Гаразд… Зрозумів, — пробурмотів собі під ніс Бе Вонву і увімкнув планшет. — Ах… По-перше, завдяки тобі врятували Хон Йесона. Він був у підземній камері. І…
Проглядаючи повідомлення, Бе Вонву різко вдихнув.
— Що? Невже та маріонетка і справді натягнула на себе шкіру підлеглого?
— …Що?
Лі Сайон, що до цього моменту мовчки його слухав, відсунув великим пальцем пов’язку, за якою показалося одне фіалкове око. У темряві світло від планшета химерно освітлювало лише обличчя Бе Вонву. Він розгублено затнувся.
— Н-ні, тут ось як написано. Підлеглий охороняв камеру й пізніше здійснив напад чорними шипами… Після того, як його знешкодили, гільдія Совон провела аналіз і з’ясувала, що це був не він.
— …
— Йому належала… Тільки шкіра.
Настала важка тиша. Лі Сайон коротко зітхнув і підняв пов’язку вище, а потім простягнув руку, і Бе Вонву машинально передав йому планшет. Пробігшись очима по тексту, Лі Сайон скривив губи.
— Вони добре попрацювали, поки я був зайнятий іншими справами…
— Гей… А це взагалі можливо? Тобто ті підлеглі вже мертві?
— Швидше за все. Їхню шкіру ж здерли, — холодно відповів Лі Сайон, піднявшись.
Бе Вонву голосно вилаявся. Останньою частиною повідомлення Юн Біна була адреса. Провівши рукою по обличчю, Лі Сайон повернув планшет Бе Вонву.
— Нехай Со Мінґі перевірить цю адресу.
— Гаразд.
— Якщо підтвердиться, я піду особисто.
— Сам?
— Так.
Лі Сайон підвівся, зняв пов’язку й поклав її у чорний мішечок. Внутрішня сторона цієх пов’язки була обвуглено-чорна.
— Гей, я піду з тобою. Я ж так-то знаю, у якому ти зараз становищі… — насупившись, промовив Бе Вонву.
— Якщо ми обидва підемо, це буде небезпечно… Особливо зараз, — Лі Сайон підніс палець до губ. — Тож помовч.
Дзенькнув телефон. Со Мінґі вибачився, витягнув його з кишені й натиснув зелену кнопку.
— Так, це Со Мінґі.
— Гей, це я.
Знайомий голос. Це був Бе Вонву. Со Мінґі кинув погляд на Ча Відже і, максимально знизивши голос, відповів дуже і дуже тихо:
— Так, що сталося?
— Це наказ від лідера гільдії. Я скину тобі адресу. Перевір її. Подивися, чи справді там є будівля, або, можливо, щось під землею.
— Зрозумів, вирушаю негайно.
Со Мінґі беззвучно промовив «Перепрошую» Ча Відже. Схоже, це була безпосередньо справа гільдії. Та й іншій стороні було б корисно обміркувати все, що він щойно дізнався. Але тільки-но Ча Відже хотів зробити вигляд, що нічого не почув, і збирався вже відійти, як Бе Вонву заговорив знову, цього разу з важким зітханням у голосі.
— Це інформація від Юн Біна. Здається, адреса пов’язана якось із Прометеєм. Переверни все догори дриґом і розберися.
Со Мінґі завмер з відкритим ротом. Яким би тихим не був його голос, здавалося, що зміст розмови вже був почутий. По спині пробіг холодок. Скриплячи, як старенький, зламаний робот, Со Мінґі повільно підняв голову.
Не встиг він оговтатися, як вже зустрівся поглядом з холодними блакитними очима. Їхній власник повільно усміхнувся, кутики його губ хитро піднялися, і Ча Відже тихо промовив:
— Прометей?
Со Мінґі зціпив зуби й заплющив очі.
