Туп. Туп. Туп. Швидкі кроки луною розносилися довгим коридором. Вони були майже такими ж стрімкими, як і у людини, що мчить з кимось наввипередки.
Люди у коридорі поспішно відступали вбік, почувши, як хтось наближається. Однак, щойно вони впізнали власника цих кроків, їхні обличчя майже одразу змінилися: від роздратування — до здивування, і зрештою — до теплої усмішки. Один із мисливців, який так невчасно пролив каву на свою руку, вигукнув:
— Тімліде Юн! Лишенько, Ви вже повернулися?
— Так, давно не бачилися. Як справи? Йо-ой, то Ви через мене каву пролили?
— Ні-ні! То тремор, від якого все здихатися не можу!
— Як ваше здоров’я, тімліде?
— Ха-ха, та все добренько. Швидко одужаю, не хвилюйтеся.
— Бережіть себе!
— Дякую.
Права рука Юн Біна наразі була в гіпсі, а на обличчі красувалися численні пластирі, надаючи йому дещо жалюгідного вигляду, однак його звична м’яка усмішка залишалася незмінною.
Однак це було лише напоказ. Як тільки він вийшов з людного коридору і попрямував вниз, його усмішка поступово згасла. Кроки прискорилися, і невдовзі він зірвався на біг.
Бюро управління пробудженими мало спеціальні кімнати для допитів та утримання злочинців-пробуджених. Доступ до них мали лише ті, хто мав відповідні повноваження. Ці приміщення знаходилися глибоко під землею, а дістатися туди можна було тільки ліфтом.
Юн Бін приклав своє посвідчення мисливця до сканера біля ліфта.
[Доступ підтверджено. Мисливець S-рангу Юн Бін, ласкаво просимо до Бюро управління пробудженими.]
Юн Бін, сумлінний державний службовець, повернувся на роботу одразу ж після дострокової виписки з лікарні. Він не міг спокійно спати через погане передчуття.
І, як кажуть, погані передчуття зазвичай не бувають помилковими. Щойно він повернувся, його зустріли розбитий стіл у кімнаті для допитів і Лі Сайон, що розслаблено сидів перед ним. Минуло чимало часу відтоді, як Юн Бін потрапив до лікарні, але Лі Сайон досі був тут. І, схоже, він не чинив серйозного опору — лише зламав стіл!
Юн Бін натягнуто усміхнувся.
А ось це вже погано.
І саме тому він відчував ще більшу тривогу. Якби Лі Сайон розніс всю кімнату, можна було б зітхнути з полегшенням. Але він був набагато страшнішим, коли поводився ось так спокійно.
Юн Бін негайно взявся виправляти ситуацію. Він швидко увійшов у кімнату допитів, і, щойно їхні погляди зустрілися, він одразу ж почав переконувати Лі Сайона якнайшвидше залишити бюро, пообіцявши пізніше особисто відвідати гільдію Падо.
Але, на диво, Лі Сайон не виглядав розлюченим. Він не насміхався і не дорікав Юн Біну за цей поспіх. Натомість всього лише кивнув йому, натякнувши на те, аби він підійшов ближче, і тихо прошепотів:
— Я не відчуваю присутності Хон Йесона з учорашнього дня.
— Що це ти маєш на увазі… Хон Йесон все ще тут?
Юн Бін насупився. Він особисто наказав відправити Хон Йесона до селища Чан Їн на Пукхасан після короткого допиту.
— Був. Але, схоже, вже ні, — недбало відповів Лі Сайон.
Його тон звучав доволі багатозначно. Поплескавши Юн Біна по плечу, він вийшов з кімнати.
— Тобі варто краще слідкувати за справами всередині бюро.
Дзень. Ліфт спустився до підвалу, і двері відчинилися. Юн Бін випрямився і рушив темним коридором.
У кінці коридору стояли мисливці, схрестивши руки за спиною, і охороняли масивні металеві двері. То були знайомі обличчя — його підлеглі. Майже одразу вони низько вклонилися.
— Вітаємо, тімліде.
— Не очікував вас двох тут побачити. Наскільки я знаю, зараз тут не повинно бути затриманих пробуджених. Я також не отримував жодних повідомлень з цього приводу.
— …
— Я не віддавав наказу охороняти це місце. Тоді хто ж це зробив?
— …
— Відчинете мені двері? — посміхнувшись, запитав Юн Бін.
— Не можемо.
— Ох, як цікаво.
— …
— Наскільки я знаю, у Бюро управління пробудженими немає такого місця, де б мені могло бути відмовлено у доступі…
Перед тим, як охоронець встиг витягнути щось з-за пояса, Юн Бін без попередження вдарив ногою по дверях.
ГРЮК!
Масивні залізні двері вгнулися, і зсередини почулося здивоване волання.
— А-а-а-а! Що це в біса?!
— Ох, так ось де ти був?
— Що? Урядовцю! Так Ви все ж прийшли мене рятувати, ура!
Хон Йесон, прив’язаний до стільця ланцюгами, подивився на нього заплаканими очима. Але, помітивши пластирі на обличчі Юн Біна та загіпсовану руку, він нахилив голову набік.
— Або ні? Невже тебе теж схопили?
— Ха-а…
На щастя, на Хон Йесоні не було видно слідів побиття чи тортур. Його просто тримали весь цей час у кімнаті допитів. Але навіть цього було більш ніж достатньо. Юн Бін тяжко зітхнув і обернувся. Охоронці, що блокували двері, стояли на тому самому місці з незворушними обличчями.
— Чому Хон Йесон досі тут? — запитав Юн Бін, провівши рукою по волоссю.
— …
— Він вже давно мав бути у селищі Чан Їн на Пукхансані. Хто наказав його тут тримати?
— …
— Не розумію, чому досі не чую відповіді.
— Хах…
У ту ж мить голова одного з мисливців неприродно скрутилася. Світло у його очах згасло, а по венах розлилася зловісна червона сітка.
Юн Бін знову зітхнув. Скрегіт. Чорний ланцюг обвив його ліву руку.
— Ох… Тільки-но вийшов з лікарняного, і вже таке твориться. І знову я тобі винен…
— Що відбувається? То хіба не мисливці з бюро?
— Хто знає. Можливо, самозванці, або хтось підмінив моїх підлеглих. Схоже, мене сильно недооцінили, — холодно кинув Юн Бін і ступив уперед.
Тіла мисливців почали ще більше скручуватися. По кімнаті прокотився брязкіт металу.
— Хон Йесоне, відсунься назад настільки, наскільки можеш, — не озираючись, промовив Юн Бін.
— Га-а? Але ж я прив’язаний до стільця?
— Ногами ж рухати можеш? Притиснись швидше до стіни.
— Та Боже… — бурмочучи, Хон Йесон незграбно поповз до кутка кімнати.
У ту ж мить з-під форми мисливців вирвалися чорні шипи. Кр-р-р… Кр-р-р… Неспокійний, моторошний звук нагадував дзижчання комах. Шипи, що зіштовхувалися між собою, видавали зловісний брязкіт.
К-К-КР-РЯХТЬ!!!
Шипи рвонули у сторону Юн Біна.
Пізнього вечора, якраз перед закриттям, у ресторані похмільного супу залишилося тільки двоє відвідувачів.
Піп.
— З Вас 60 000 вон.
— Ось.
Ганібі простягнула картку. Ча Відже швидко провів оплату, невдовзі повернувши їй чек разом із карткою. Однак вона не поспішала йти, навіщо-то затрималась біля стійки, легенько прокашлявшись. Ча Відже здивовано поглянув на неї. Питання, яке вона задала, виявилося доволі несподіваним.
— Як здоров'я Вашої бабусі?
— Перепрошую?
— Ну, у Вас висіло оголошення на дверях. Мовляв, ресторан зачинено на день, бо Ви відвозили бабусю до лікарні.
Мабуть, вона мала на увазі он те фальшиве оголошення, яке він повісив перед Виставкою ремісництва.
— Їй вже краще, — відповів Ча Відже, прибираючи стійку.
— Справді? Це чудова новина.
— А чому питаєте?
— Та просто так. Наша гільдія просто укладає контракт з однією фармацевтичною компанією.
— Ганібі, — тихо, але з докором промовив керівник Ган, що стояв поруч. Вона кинула на нього погляд і знизала плечима.
— Та чого вже там? Угода майже підписана. За кілька днів усі й так дізнаються.
— Все одно краще мовчати. У цьому місці багато мисливців буває так-то…
— Ми останні клієнти перед закриттям, то яка взагалі різниця? Я ж перевірила, чи є хтось ще поряд, перед тим, як заговорити про це.
Лідер Ган лише зітхнув, похитавши головою. Ганібі прибрала картку й чек до гаманця, а потім усміхнулася Ча Відже.
— Якщо у Вас є зайві гроші, раджу купити акції. Вони підскочать скоро до самих небес. Гарантую, то буде справжній прорив.
— Хух…
— Зможете оплатити лікарняні рахунки без проблем. Ну, а тепер бувайте!
Махнувши рукою, вона залишила ресторан. Лідер Ган лише приклав вказівний палець до губ, даючи знак зберегти цю таємницю, і поспішив за нею слідом. Дзень, клац — двері зачинилися. Ча Відже перевірив касу, задумавшись.
Вона спеціально розповіла мені цю конфіденційну інформацію?
Якщо Лідер Ган був таким обережним, це точно щось серйозне. Невже вона дійсно хвилювалася за його фінансові труднощі? Це було приємно, але… Ча Відже почухав потилицю.
— Гм, корисна, звісно, інформація... У таких ресторанчиках завжди можна почути щось цікавеньке.
Позаду нього пролунав знайомий голос. Не замислюючись, Ча Відже вдарив кулаком у напрямку звуку, але, на щастя, нічого не розбив. Натомість позаду почувся тремтливий голос.
— О-ой, які ж у Вас рефлекси… Вітаю, шановний клієнте…
Голос лунав з тіні під стільцем за стійкою. Ча Відже присів перед ним і, не приховуючи того, скривився.
— Цього разу пробачаю, але більше не показуйся так зненацька.
— Завдяки Вашій безмежній доброті я знову зміг вижити. От не даремно завжди кажуть, що треба бути обережним...
Вилізши з-під стільця, Со Мінґі випрямився і майже одразу йому вклонився.
— Перш ніж ми почнемо, заждіть одну хвильку.
Він дістав зі свого інвентарю щось маленьке та кругле і натиснув на кнопку — у ту ж саму мить білий туман огорнув вікна ресторану ззовні, і Со Мінґі задоволено одягнув на перенісся темні окуляри.
— Хоча підглядати навряд чи хтось стане, але краще все ж перестрахуватися. Серйозна ж ситуація як-ніяк.
— Так само, як і ти весь цей час нас підслуховував? — зітхнув Ча Відже.
— Саме так, — безсоромно відповів Со Мінґі, дістаючи планшет. Ча Відже ж дещо втомлено запхав руки у кишені фартуха.
— Знайшов щось корисне?
— Якщо коротко… Не без допомоги Романтичного провідника нам все ж вдалося ретельно перевірити державну лікарню, — Со Мінґі покрутив у пальцях стилус, торкнувся ним скроні і продовжив: — І ми знайшли рівно нуль записів.
— …Що?
— Абсолютно нічого. Все підозріло чисто.
— …
— Дивно, скажіть? Є записи пацієнтів навіть за давніші роки, а ось від вашого друга — ні сліду.
Таке взагалі можливо?
Ча Відже насупився. Він серйозно замислився над тим, чи не загубилися ці записи у ті сумбурні часи. Він довго думав, зважуючи, чи взагалі це може бути можливо, і нарешті тихо промовив:
— Якщо їх загубили на самому початку…
— Звичайна лікарня змогла створити протиотруту завдяки тому Вашому другові, і отримала від Вас не малу таку спонсорську допомогу, чи не так? У такому разі принаймні хоч якісь записи мали б лишитися. Обіг грошей, ресурсів, та будь-чого. А де гроші — там завжди є сліди, майте на увазі. Але щоб отак все зникло без сліду…
— …
— Лише один висновок напрошується.
Очі Со Мінґі блиснули, коли він направив стилус на Ча Відже.
— Хтось спеціально стер усі записи про Вашого друга. І дуже ретельно, між іншим. Так, ніби він ніколи і не існував.
