Том 1. Розділ 2

 

В закутку старовинного провулка ховалася невелика ресторанна забігайлівка без жодної вивіски. Єдиною підказкою, що це взагалі заклад харчування, була наклейка "Хеджан-ґук" на скрипучих металевих дверях. Але попри це ресторанчик був переповнений. Усередині метушилося ще більше людей, ніж назовні, утворюючи черги.

У меню було лише два пункти: суп від похмілля за п’ятнадцять тисяч вон і алкоголь. Біля меню на стіні хаотично висіли старі, потьмянілі плакати й автографи. Однак це були не підписи знаменитостей, а:

[Ресторан хеджан-ґуку– Мисливець Пе Вону]

[Чудове місце! – Мисливиця Ян Хеджін]

Автографи належали мисливцям.

Серед натовпу метушився юнак із чорним волоссям. У сірому худі та чорному фартусі з логотипом бренду соджу він майстерно маневрував вузьким приміщенням, несучи по дві розпечені кам'яні миски на кожній руці.

— Ваш суп готовий.

— О, дякую.

— Шефе, ще два супи на цей стіл!

— Добре.

— І додайте дві порції рису, будь ласка.

— Зараз усе буде.

Юнак швидко запам’ятав замовлення, кинув короткий погляд на стіл і поквапився на кухню. У цей момент із-за спини прозвучав голос чоловіка з поголеною головою.

— Гей, принесете ще одну пляшку соджу?

— Ні, ви вже випили дві.

— Та що ви кажете? Це лише перша!

— Я бачив, як ви щойно поклали порожню пляшку в інвентар. Більше не дам.

Хлопець указав пальцем на табличку біля меню. На аркуші А4, написаному чорним маркером, було чітко зазначено:

[Ліміт на соджу: дві пляшки на стіл]

[※ Щоб уникнути галасу та бійок]

Зібравши порожні миски зі столика поруч, юнак пішов на кухню. Чоловік із поголеною головою незграбно витягнув пляшку з інвентарю, а його сусід одразу заходився його дорікати:

— Бачиш? Я ж казав, що так не пройде. Цей хлопчина дуже суворий із кількістю випивки. Завжди тільки дві пляшки.

— Він якийсь яструб, а не офіціант. Я сховав пляшку швидше, ніж ловлю монстрів. Невже він мисливець?

Чоловік навпроти похитав головою.

— Командир Хан казав, що питав його про це, але той відповів, що звичайна людина.

— Та невже? Може, це зараз тренд – приховані сили? Або він незареєстрований?

— Ти ж знаєш, які штрафи за незареєстрованих мисливців. Якби він мав приховану силу, то давно б заробляв у підземеллях, а не тут супи носив.

Юнак, проходячи на кухню, на мить напружив плечі, але чоловік із поголеною головою нічого не помітив і лише кивнув, погоджуючись:

— Так, ті, хто приховує сили, завжди влаштовують із цього шоу.

— Командир Хан хоче взяти його в команду, якщо той пробудиться. А якщо він і до пробудження такий моторний, то точно буде щонайменше B-класом.

Не звертаючи уваги на розмову, хлопець у кухні налив воду в мийку і ледь помітно всміхнувся.

'Та я, мабуть, пробудився раніше за вас,' — подумав він.

Ча Ийдже, так звали юнака, мав неабиякі здібності: він міг із легкістю помічати приховані пляшки соджу й володів надлюдською силою, яка дозволяла нести кілька розпечених мисок одночасно. Але, будучи прихованим мисливцем, він обрав працювати в цьому маленькому старому ресторанчику, а не йти легким шляхом у підземеллях.

***

Кілька місяців тому Ча Ийдже прокинувся на сміттєзвалищі. Скільки часу він був непритомний? Довго кліпаючи очима, він поступово відчув, як до нього повертаються притуплені почуття.

— Де це я?.. Ух…

Нестерпний сморід вдарив у ніс, і його шлунок скрутився, викликаючи нудоту. Хоча їсти йому не доводилося вже давно, виснажене тіло судомно стискалося. Світ крутився, і він навіть пальцем не міг поворухнути.

Монстри нескінченним потоком виливалися з білого розлому. Так, він пам’ятав, як бився з василіском, як у фіналі встромив лезо йому в голову. А потім…

Розплющивши очі, він побачив величезну чорну діру посеред темно-синього нічного неба. Вона виглядала, ніби сповіщала про кінець світу, хоча зараз це видовище стало настільки звичним, що важко було уявити небо без неї. Люди називали це чорною дірою.

Чорних дір не видно всередині розломів. Це означало, що він повернувся до реальності. Коли свідомість прояснилася і він усвідомив ситуацію, його охопила проста фізична потреба.

— Хочу їсти…

Використовуючи купу сміття як опору, Ча Ийдже з великими зусиллями сів. Спершись об брудну стіну, він важко зітхнув і спробував підвестися. Його кволе тіло рухалося, ніби неслухняний механізм, а хиткі ноги тремтіли, відмовляючись йти.

У якийсь момент у повітрі з’явився аромат м’яса. Рефлекторно він широко розплющив очі та озирнувся навколо. Наприкінці темного провулка він помітив тьмяне світло. Не перестаючи хапатися за стіну, він рушив туди.

Перед ним постала занедбана будівля без жодної вивіски. Через запилене скло залізних дверей він побачив стареньку, що сиділа сама. Відчувши чиюсь присутність, жінка, яка чистила часник, обернулася. Ча Ийдже, спершись чолом об скло, слабким голосом прошепотів:

— Чи можна… щось поїсти?..

Його вигляд, скоріш за все, більше нагадував мерця, який дивом вибрався з рук маніяка, проте старенька, замість того щоб злякано кричати, відкрила двері.

— Чого ти стоїш? Заходь швидше.

Зайшовши всередину, Ча Ийдже відчув, як тепло й запах м’ясного бульйону огортають його. Старенька обдивилася його з ніг до голови й похитала головою.

— Що з тобою сталося? Ти з розлому повернувся чи що?

— Ем… – тільки й спромігся відповісти він.

Цокаючи язиком, вона махнула рукою на вільне місце й зникла в кухні. Він незграбно сів за стіл у найдальшому кутку. Невдовзі перед ним з’явилася тарілка білого кісткового бульйону та миска з рисом.

— Їж. На похмільний суп треба трохи почекати.

— …

— Якщо не збираєшся їсти, викинь.

Поглянувши на їжу, Ча Ийдже знову опустив очі на стіл. Та коли відчуття голоду стало нестерпним, він немов одержимий почав поглинати їжу. Кожна ложка білого бульйону повертала життя в його замерзле, виснажене тіло. Він подумав, що те світло, яке бачив у провулку, було, мабуть, відбиттям доброти цієї жінки. Він зачерпнув рису й додав його в бульйон.

Наситившись, Ча Ийдже став роздивлятися інтер’єр закладу. Старий телевізор, потерті постери, старезний вентилятор і велетенський календар, що наче застиг у часі. Це місце було просякнуте духом минулого.

'Скільки часу минуло з того моменту, як я увійшов у розлом?' – Погляд Ча Ийдже зупинився на календарі.

— Дві… що? Який зараз рік?

Застигши, він кліпав очима, але цифри на календарі залишалися незмінними. Минуло вісім років. Його дихання збилося, реальність наче вислизала з-під ніг.

На поличці заговорив телевізор:

— Вісім років тому в районі західного моря відкрився п’ятий рівень розлому…

Ча Ийдже ковтнув ще ложку бульйону, але слова диктора змушували його серце стискатися.

— …Розлом раптово досягнув першого рівня. Уряд відправив у нього мисливця J рангу S, а також чотирнадцять мисливців рангу А та тридцять — рангу В. На жаль, ніхто з них не повернувся…

Картинки знайомих облич миготіли на екрані. Людей, яких він колись шукав серед гір тіл.

На екрані миготіли знайомі обличчя. Це були ті люди, яких Ча Ийдже відчайдушно шукав серед гір мертвих тіл.

Його серце пронизав гострий біль, але він змусив себе не видавати емоцій, зберігаючи холодний вираз обличчя. Дивлячись на екран, він бачив мисливців рангу B і A, а потім з’явилося останнє зображення — мисливець рангу S, J, у чорній масці, яка приховувала все його обличчя.

— Бюро Управління Пробудженими офіційно визнало загибель усіх мисливців, які увійшли в розлом, через три місяці після його закриття.

'Усі загинули?'

Екран змінився. Ча Ийдже, тримаючи в руках порожню ложку, автоматично підніс її до рота.

«Усі загинули?»

Навіть мисливець J?

Його рука продовжувала машинально тягнути ложку в повітрі, хоча тарілка вже була порожня. На екрані з’явився чоловік середніх років, який завершував свою промову.

[Сон Йохон | Пробуджений рангу S | Глава гільдії Самра]

— Без J у нашої країни не було б майбутнього. Вісім років тому ми втратили героя в Інчхоні. J та 44 мисливці сміливо увійшли в розлом, подарувавши нам надію. Ми зобов’язані дивитися вперед і рухатися далі.

З серйозним виразом обличчя чоловік урочисто дивився в камеру.

— На цьому завершується документальний фільм до восьмої річниці розлому першого рівня у західному морі, «Для J».

Внизу екрана з’явився підпис: [Ця програма створена за підтримки Гільдії Падо та Бюро Управління Пробудженими], після чого екран згас. Ча Ийдже кілька разів програв у голові почуті слова, щоб переконатися, що не помилився.

"— Було підтверджено, що всі мисливці, які увійшли в розлом, загинули.

— Вісім років тому ми втратили героя в Інчхоні.

— Документальний фільм до восьмої річниці, «Для J»."

Це сон? Якщо заплющити очі та знову розплющити, чи прокинеться він? Але все, що його оточувало, було надто реальним. Чорна діра, яку він бачив раніше, повний шлунок і ложка, що впала з гучним дзвоном, усе це не залишало сумнівів.

Ча Ийдже не міг приховати свого потрясіння й схопився за голову. Усі мисливці, яких відправили в розлом Західного моря, загинули? Але це не могло бути правдою. Ні, це точно не так!

Адже мисливець J, Ча Ийдже, єдиний, хто вижив, зараз сидів тут і їв суп!