Переклад непрофесіональний, можуть бути помилки, тому, якщо помічаєте – пишіть.
Всі новини з перекладом можна глянути у тґк: Silarobdh
—————————————
— Дякуємо! Заходьте ще!
З привітним голосом працівниці автоматичні двері супермаркету відчинилися. Молодий чоловік у сірому худі, з полуничною торбою, наповненою різними продуктами, попрямував до автобусної зупинки.
— На перехресті утворився розлом, ведеться контроль руху. Просимо співпрацювати.
Хлопець здивовано нахилив голову, побачивши незвичну сцену на звичному маршруті. Людина у флуоресцентному жилеті поверх костюма та жовтому захисному шоломі перекривала прохід, розмахуючи червоним сигнальним жезлом. Над нею мерехтів синій розлом, крізь який проривалися монстри.
— Kiaaaaa!
— Ще не все??
— Тримайся! Ще трохи!
Гігантська ящірка розміром із машину люто махала хвостом, вкритим шипами, видаючи моторошні звуки. Мисливець із щитом ледве витримував удари, але ящірка, розпалена боєм, шаленіла, змітаючи все навкруги.
— Прокляття, здохни! Вогняна куля!
Яскраве полум'я накрило ящірку. Інший мисливець, скориставшись миттю, пустив стрілу, що влучила просто в око чудовиська. Воно зойкнуло й почало корчитися від болю.
— Неймовірно...
— Не наближайтесь до барикади!
— Зніміть це для YouTube.
— Я вже!
Люди, стоячи на безпечній відстані, знімали все на телефони. Тим часом юнак, не долучаючись до натовпу, швидко попрямував далі. Торба, з полуничним візерунком ритмічно погойдувалася в його руці.
Зайшовши у тиху вуличку, він раптово зупинився. Його шлях перегородила величезна постать - фіолетова жаба рилася в купі сміття. Відчувши присутність, вона різко повернула голову до хлопця. її довгий зелений язик блискавично вихопив порожню пластикову пляшку й проковтнув її. Очевидно, монстр прорвався крізь розлом.
— Тьху, ці лінивці з управління розломів... – пробурмотів хлопець, риючись у своїй торбі.
Звідти він дістав щось довге, схоже на меч. Від м'якого вигнутого кінчика до твердого держака... У його руках була свіжа зелена цибуля.
Жаба загрозливо заквакала й зробила крок до хлопця. Земля затремтіла від її важких рухів. Хлопець обережно поставив торбу на землю, легко покрутив цибулю в руці й міцно стиснув її.
Стрибнувши на кришку смітника, він злетів, мов метелик, і...
Вдарив жабу по голові цибулею!
Удар!
Гучний звук удару пролунав у провулку. Жаба навіть не встигла скрикнути, її очі закліпали, а тіло затремтіло в останній конвульсії. У центрі її голови лишився чіткий відбиток... цибулі.
Хлопець перевів подих і потягнувся рукою, щоб обтрусити пил. Капюшон на голові злетів назад, оголивши його холодне, спокійне обличчя.
— Зелена цибуля дорога. Шкода, – пробурмотів він.
Схилившись над тілом жаби, він запхав їй рештки цибулі прямо в рот і дістав телефон. За кілька секунд, коли на іншому кінці взяли слухавку, його голос прозвучав тремтливо:
— Д-добрий день... У провулку є мертвий монстр. Схоже, мисливець убив і залишив...
Голос юнака затремтів на останніх словах, ніби він боявся і ось-ось розплачеться. Проте, на відміну від такого вразливого тону, його лице було байдужим.
— Це провулок, що веде до супермаркету "Дюкро"... Монстр? Схожий на жабу, але занадто великий і огидний, щоб роздивитися чітко. Будь ласка, розберіться. Так, мені допомога не треба... Що? Ви будете тут за п'ять хвилин? Дякую, без проблем. Так, дякую...
Юнак схлипнув і завершив дзвінок. Навіть розмовляючи він залишався на колінах, заштовхуючи шматки зеленої цибулі в широко роззявлений рот жаби. Попри те, що він стверджував, ніби монстр надто огидний, щоб дивитися на нього, його очі були прикуті до жаби.
П'ять хвилин до прибуття мисливців.
'Зустріч із ними буде зайвим клопотом.'
Юнак підвівся і стер свої сліди з кришки сміттєвого бака. Жаба, здається, померла миттєво, з єдиною травмою — вм'ятиною на голові, яка нагадувала цибулину. Без інших доказів з'ясувати, хто вбив її, було б майже неможливо.
Прибравши всі сліди, настав час зникнути. Юнак підхопив свою торбу із покупками, трохи пострибав на місці, щоб перевірити рівновагу, і подумки повернувся до свого дзвінка.
'Чи не варто було звучати більш наляканим?'
Але про це вже було пізно жалкувати. Він легко перестрибнув стіну, вищу за його зріст.
***
— Це точно той провулок?
— Так, він!
Через кілька хвилин після того, як юнак спокійно зник, на місце події прибули двоє – чоловік і жінка у світловідбивальних жилетах поверх сорочок. Їхнє хвилювання розтануло, коли вони побачили мертву жабу.
Ян Хеджін, мисливиця класу А з бюро управління розломами, здивовано витріщилася на труп жаби, що висолопила язик.
— Оце так видовисько.
— Що таке, пані? Дайте подивитися... Вау.
Новачок, який ішов позаду, приголомшено присвиснув і прошепотів до старшої.
— Як хтось узагалі міг так акуратно знешкодити болотяну жабу? Це ж неймовірно.
— Абсолютно. Її прибрали одним ударом. Якщо хоч трохи прорахуватися, вона розбризкає кислоту навсібіч. Це жахливо: плавить будівлі, людей – усе, до чого торкається...
— Це вражає.
Новачок, не приховуючи захоплення, поправив свій жовтий захисний шолом, який зсунувся коли вони квапилися сюди. Ян Хеджін, зосереджено оглядаючи місце, швидко віддала наказ.
— Перевір усе навколо на будь-які сліди. Хтось настільки майстерний – точно не звичайна людина.
— Так, пані!
Новачок взявся порпатися в сміттєвому баку та перевіряти купи сміття.
— Хто б це не був, вони настільки чисто впоралися, що прибирання не буде складним.
— Саме так. Навіть забрати тіло для досліджень не проблема. Цікаво, чому така сильна людина просто залишила його тут?
Саркастично зауваживши, Ян Хеджін натягнула білі рукавички й відкрила товстелезний рот жаби. Монстри-жаби ковтали все, що торкалося їхнього язика, а потім випльовували отруту чи кислоту. Тож "допоміжна жаба", як у казках, була абсолютною фантастикою в реальності.
У будь-якому разі, потрібно було переконатися, що на шляху з розлому вона не проковтнула людину. Ян Хеджін дістала ліхтарик і ретельно оглянула нутрощі. На щастя, там були лише напіврозтоплені пластикові пляшки. Полегшено зітхнувши, вона прибрала руки.
— Схоже, людей не проковтнула...
Тим часом новачок, оглядаючи провулок з допомогою радара, похмуро озвався до Ян Хеджін:
— Пані, той, хто убив цю жабу, справжній профі. Жодного сліду.
Ян Хеджін, витираючи рукавички, нахилила голову.
— Мабуть, використовували якусь здібність. Ти точно нічого не знайшов?
— Дивлюся! Але ні здібності, ні слідів. Узагалі нічого.
— Що, її голими руками убили?
Її здогад, майже влучний, залишився непоміченим навіть для самої Ян Хеджін. Вона лише зітхнула й похитала головою.
— Ех, ще один із тих прихованих сильних. Чому їх тепер стільки? Комікси й романи зіпсували весь світ.
Вимкнувши ліхтарик і підвівшись, Ян Хеджін потягнулася, щоб розім'яти стомлене тіло.
— У будь-якому разі, монстр четвертого рангу з'явився, але нікого не з'їв і не зруйнував будівлі. Уже за це варто бути вдячними. Забираймо жабу й повертаймося. Ти сьогодні пишеш звіт.
— Так, пані. Кого зазначити як того, хто ліквідував монстра?
— Напиши, що невідомо.
— Зрозумів. До речі, пані...
— Що?
Новачок, трохи ніяковіючи, запитав:
— Вам теж пахне зеленою цибулею?
— ...Тепер, коли ти сказав...
Принюхавшись, Ян Хеджін байдуже знизала плечима.
— Мабуть, жаба десь по дорозі підчепила цибулю. До речі, ми ж після зміни разом вечеряємо, так?
— Так. У нашому звичному місці?
— Ага, у тому ресторані із хеджан-ґуком*.
*Хеджан-ґук або суп від похмілля належати до всіх видів гуків або супів, що вживаються як ліки проти похмілля в корейській кухні. Це означає "суп для боротьби з похміллям". Зазвичай він складається з сушеної капусти, овочів і м'яса на наваристому яловичому бульйоні.
***
Тим часом, у старому ресторані, що вже кілька десятиліть славився своїм супом від похмілля...
"— Я проти цього шлюбу!
— Батьку! Як ви можете таке казати!
— Насправді... Ви двоє — брат і сестра!"
— Ой лишенько... – пробурмотів хтось, сидячи на найкращому місці біля старого телевізора, на якому крутили повтор телешоу
«Клініка пар: Любов чи війна».
Людина, яка зосереджено чистила часник, не відривала очей від екрану.
"— Не чіпайте дітей! Ви й самі не без гріха!
— Свекрухо, не втручайтеся! Це стосується мого сина!
— Я не хотіла розкривати цю таємницю, але обставини змушують. Насправді... ми теж брат і сестра!"
— Що? Свекруха і зять – теж родичі? – руки, які тримали часник, завмерли, і кілька зубчиків випали з пальців.
Не звертаючи уваги на подальші події, людина повернулася до тями лише тоді, коли лисий адвокат на екрані виголосив: «До зустрічі через чотири тижні», оголосивши про медіацію. Заціпенілих рук торкнулося легке шелестіння, і рух відновився. Після кількох хвилин роботи під сидінням накопичилася купа лушпиння.
Тіло, яке досі нерухомо сиділо, нарешті підвелося.
— Винесу сміття~ – пробурмотів чоловік, наспівуючи, голос трохи низький, але приємний.
Фігура, значно вища за середню, легко перетнула зал. Попри зріст, голова не торкалася стелі, тож рухатися було зручно.
Юнак, викинувши лушпиння в смітник, кинув погляд на годинник. До початку вечірньої зміни залишалося трохи часу. Його погляд зупинився на одному кутку ресторану, і він ледь помітно насупився.
— Хм, треба було вдарити чимось іншим... – пробурмотів він із невдоволенням.
Зітхнувши, юнак швидко навів лад там, де сидів, і попрямував до дверей. Він зняв оголошення про перерву й недбало кинув його на те саме місце, яке привернуло його увагу.
[Підготовка інгредієнтів із 14:00 до 17:00.]
Під оголошенням лежала зім'ята торба із полуничним візерунком, зовсім порожня.
