ГЛАВА 49 (14). Блакитні троянди (частина 1)
Так, день за днем, пів місяця промайнуло в одну мить. Холода відступили, а в повітрі вже відчувалися перші ознаки весни. Розвішуючи ковдри на просушування, Маомао ледь не спокусилася приємним теплом сонячних променів, але наступної миті струснула головою і повернулася до роботи.
Дні дійсно минають швидко, коли ти весь день зайнята справами. Два місяці, які вона провела в будинку Женьши, здавалися занадто довгими.
Хоча Маомао дещо сумувала за аптекою в тамтешньому медичному кабінеті, якою їй час від часу дозволяли користуватися. Однак це б перестало бути проблемою, якщо їй би вдалося використати авторитет горе-лікаря Внутрішнього палацу для реконструкції місцевої аптеки. Що стосувалось палацової бібліотеки, то варто було попросити Ґаошуня і він приносив їй все необхідне.
От якби ще можна було вільно виходити за межі Внутрішнього палацу! Але то була б вже справжня розкіш. Поки вона мешкала тут, вийти за власним бажанням було не так просто.
Вагітність дружини Ґьокуйо була практично підтверджена. Менструація повністю припинилася, вона постійно відчувала втому. Її температура трохи підвищилася, а ще вона, здається, частіше відвідувала вбиральню.
Маомао спостерігала, як маленька донечка пані Ґьокуйо, принцеса Лінлі, приклала обличчя до живота матері та тепло усміхнулася, наче вже знала, що там щось відбувається.
«Невже зрозуміла?»
Принцеса помахала на прощання ручкою животу пані Ґьокуйо і разом з Хуннян попрямувала до спальні.
Діти — то справжня загадка.
***
Принцеса вже почала ходити, невпевнено шкандибаючи у червоних черевичках, подарованих імператором, чим завдавала чимало клопоту служницям. Її обличчя стало більш виразним, й варто було простягнути пиріжок із солодкою начинкою, як вона радісно усміхалась у відповідь.
Можливо, справа в одвічному жіночому інстинкті, але всі до одної служниці Нефритового палацу з любов’ю плекали свою принцесу, хоч і не мали власних дітей.
Час від часу Хуннян бурмотіла щось на кшталт «напевно, час вже й мені...», але жодна з інших служниць, включаючи Маомао, не знали, як на це реагувати. Хоч якою нетерплячою виглядала старша покоївка, але сильне почуття відповідальності беззаперечно не дозволило б їй вийти у відставку через одруження. Та і якби подібна пропозиція з’явилася на горизонті, Хуннян втримали б навіть проти її волі. Тільки завдяки їй Нефритовий палац потребував так мало людей.
Бути занадто компетентною — це теж проблема.
Маомао також стала доглядати принцесу, коли не мала інших справ. Річ у тім, що замість відволікати інших, більш працьовитих служниць, значно ефективніше було доручити цю справу тій, хто не робила нічого, окрім як перевіряла їжу на отруту.
От і сьогодні Маомао забавляла принцесу Лінлі. Мала гралася з дерев'яними блоками, складаючи та розкидаючи їх. Блоки були спеціально виготовлені із легкої деревини.
Також її, здається, зацікавили каліграфічні малюнки, тож Маомао перемалювала один з книги, яку їй позичив Ґаошунь, і підписала його назву. Принцесі було лише два рочки, але Маомао чула, що діти потім швидше навчаються, якщо від початку призвичаювати їх до такого.
Однак Хуннян відібрала в неї малюнок.
— Намалюй звичайну квітку, — сердито сказала вона і вказала на рослини в саду.
Вочевидь, отруйні гриби, хоч і були гарно намальовані, але не підходили для такої мети.
Ось так і проводила дні Маомао.
Аж одного дня, з’явився привабливий євнух, якого давно не було видно, і приніс із собою клопіткий подарунок.
***
— Сині троянди? — перепитала Маомао, дивлячись на євнуха, який виглядав дещо виснаженим.
— Так, усіх це зацікавило, — кивнув Женьши зі стурбованим виразом обличчя. Саме такий вираз змушував придворних панночок захоплено вигукувати, що навіть меланхолія на його обличчі прекрасна.
Прямо зараз три пари очей задивлялися на нього крізь щілину в дверях, однак не варто було про це хвилюватися. Також не варто було звертати увагу на Хуннян, яка вправно відтягла підглядальниць за вуха: двох правою рукою, а одну — лівою. Вона була така розлючена, що її очі набули вигляду перевернутих трикутників. І тим більш варто було промовчати про захват Ґауошуня, який назвав її дії «блискучими».
А варто було повернутися до розмови.
— Цього разу вирішено милуватися* саме такими квітами, — і з незрозумілої причини їх пошуки лягли на плечі Женьши.
// * П.п.: Мова йде про церемоніальне милування квітами, подібне до японської традиції насолоджуватись цвітінням сакури.//
«Знову суцільний клопіт».
— І ви прийшли до мене?
— То ти щось знаєш?
— Я ж травниця.
— Тому я й подумав, що ти можеш знати, як їх підробити, — без тіні сорому заявив Женьши.
— Мені теж так здається, – підтримала його дружина Ґьокуйо, що потроху потягувала розведений водою фруктовий сік, зручно вмостившись на канапі.
Схоже, хтось розпатякав, що служниця дружини Ґьокуйо повинна щось знати про це, й саме тому цю справу доручили Женьши.
«Чи міг це бути той лікар-дурисвіт?»
Таке було цілком можливо. Той м’якосердий старий був схильний переоцінювати інших. І це був найбільший клопіт.
Маомао не могла сказати, що зовсім нічого не знала про троянди. Повії часто замовляли трояндову олію, оскільки вона мала оздоровчу дію на шкіру. Тож заради заробітку Маомао не раз варила та дистилювала таку олію з пелюсток дикорослих троянд, які мали сильний аромат.
— Кажуть, такі квіти раніше цвіли в імператорському дворі, – сказав Женьши, схрещуючи руки.
До кімнати увійшла Хуннян, яка закінчила карати трьох дівчат і принесла свіжий чай.
— Може, це просто ілюзія?
«Ох, як же гомілка свербить».
Цікаво, чи могли в цьому сезоні вже з’явитися комахи? Маомао взялася чухати шкіру пальцями ніг, ховаючи це під столом.
— Дехто припустив це, але коли я порозпитував, виявилося, що було чимало свідків, – сказав Женьши з несказанним виразом обличчя. — Може, поширити моду на опіум?
— Країна занепаде, якщо це лайно розповсюдиться! — неочікувано тон Маомао змінився, й дружиня Ґьокуйо з Хуннян обмінялися здивованими поглядами. Брови Ґаошуня злетіли вгору й він закашлявся.
Женьши на мить здався роздратованим, але вже за хвилину на його обличчі знов розквітла усмішка небесної діви. Додавши до того ще й свою чарівну меланхолійність, він подивився на Маомао. Як і очікувалось, дівчині важко було мати справу з цим сяйним обличчям.
Пані Ґьокуйо із цікавістю спостерігала за ними. Однак Маомао це було не до сміху.
— Це дійсно неможливо?
«Не наближайтеся!»
Коли він підходив ближче, це аж занадто гнітило Маомао. Вона зітхнула:
— То що саме я маю зробити?
— Вони хочуть побачити блакитні троянди на садовому бенкеті наступного місяця.
Це ж про весняний бенкет у саду. Невже стільки часу минуло вже з останнього такого бенкету?
Але тут замислена Маомао раптом на дещо звернула увагу.
«Га? Наступного місяця?»
— Хіба пан Женьши не знає? — запитала вона, нишком чухаючи вже іншу ногу. Не можна було допустити, щоб на ніжній шкірі принцеси з’явилися укуси від комах, тож Маомао подумки занотувала: приготувати якесь зілля, що їх відлякує.
— Про що? — Женьши схилив голову.
Як і думала Маомао, він нічого не зрозумів.
Синіх троянд не існує, але перш ніж турбуватися про колір...
— Трояндам прийде час цвісти щонайменше через два місяці.
Запанувала тиша. Мовчання Женьши свідчило, що він і справді цього не знав.
«Так і знала».
У неї з’явилось погане передчуття. Надто схоже на «піди туди, не знаю куди, принеси того, не знаю чого».
— Постараюсь якось йому відмовити.
— Можу я запитати дещо?
Женьши, чиї плечі засмучено опустилися, запитально подивився на неї.
— Чи могло бути так, що з цією історією до вас звернувся певний тактик? — З огляду на те, як йшли справи, це було цілком можливо.
«Тоді не дивно, що мене такий свербіж раптом почався».
Мабуть, вона підсвідомо відчула цю атмосферу. Здається, її тіло просто демонструвало таким чином реакцію на чоловіка, ім’я якого вона навіть чути не хотіла.
— Так, це був Луо... — Женьши поспішно закляпнув рота.
Пані Ґьокуйо та Хуннян здивовано схилили голови. Не варто було уточнювати, що мова йшла про того самого чоловіка.
«Нічого не вдієш».
Якщо вже так сталося, то доведеться їй бути відповідальною.
— Не знаю, чи вдасться мені, але я спробую.
— Ти впевнена?
— Так. Для цього мені знадобляться деякі речі та спеціальне місце.
Їй вже набридло лише тікати. Так і кортіло розбити цей самовдоволений монокль.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
