// «Смаколикам» три роки! Ю-ху! 🥳
ГЛАВА 44 (9). Намасу (завершення)
Наступного дня Ґаошунь приніс кулінарну книгу.
— Це рецепти страв, які готував той кухар. Слуги засвідчили, що сюди входить більшість страв, які подавали їхньому пану. Кухар також стверджує, що готував все, як записано.
Ґаошунь розгорнув книгу та поклав її на стіл, щоб показати Маомао. Там містилися детальні вказівки щодо приготування намасу з ошпареної риби.
Дівчина вперлася в сторінку поглядом, погладжуючи підборіддя.
Ошпарену рибу треба було з’єднати з подрібненими овочами і заправити оцтом. Цей рецепт не мав особливих відмінностей, але містив дещо своєрідні вказівки щодо вибору та приготування оцту. Там було зазначено кілька сумішей оцту, напевно через те, що смак змінювався залежно від сезону та доступних інгредієнтів. А от види риби та овочів детально не розписувалися.
Маомао хмикнула й замислено потерла підборіддя.
— Отже, найголовніше — що саме було використано в страві — залишилося невідомим?
— Саме так.
Поки Маомао в роздумах досліджувала книгу, збоку підійшов Женьши, що виглядав абсолютно невтаємниченим в проблему. В руках він тримав надрізаний плід лонгану*, який саме збирався розломити та з’їсти. Нутрощі плоду виявилися чорними та засохлими.
// * П.п.: Лонган або «драконяче око» — тропічний фрукт. Стиглі плоди їдять, надрізаючи шкірку по колу, оскільки вона легко відділяється від білуватого склоподібного м’якуша, соковитого та солодкого на смак.
Лонган — це фрукт, схожий на зменшений лічі, що плодоносив влітку. У сушеному вигляді його називали гуйюанжоу та використовували у традиційній китайській медицині.
— Що саме невідоме? — він поставив лікті на стіл та зазирнув в обличчя Маомао так, наче всім серцем бажав, щоб з ним чимось поділилися. Ґаошунь подивився на нього, насупивши брови, але не став робити зауваження.
«Нема кому його вишпетити».
Маомао холодно глянула на Женьши, як на неслухняну дитину, аж раптом повз неї простягнулася рука, яка спокійно відібрала у нього лонган.
— З усією повагою, невиховані діти не отримують десерту, — позаду Женьши стояла Шуйлянь, весело усміхаючись.
О-хо-хо, яка атмосфера! Маомао не могла позбутися відчуття, що за спиною літньої жінки збираються темні грозові хмари.
— Знаю, — насупившись, Женьши прибрав лікті зі столу й виправив поставу, після чого його стара вихователька кивнула і зі словами «от і добре» повернула йому лонган.
Маомао думала, що стара служниця лише балувала свого вихованця, а в неї, виявляється, була й отака сувора сторона, коли справа стосувалася належного етикету.
Вони дещо відхилися від теми, але вже був час повертатися до головного.
— Інцидент стався зовсім недавно, чи не так?
— Десь тиждень тому.
У цю пору року ще було холодно. Найпоширенішим компонентом намасу був огірок, але в цьому сезоні, напевно, були використані інші овочі, наприклад, коренеплоди.
— Серед складників було щось на зразок дайкона чи моркви, правильно?
Взимку кількість овочів була обмежена. Всі інгредієнти були сезонними, тож час, коли вони могли вживатися, також був обмежений.
— Взагалі-то вони використали водорості, — сказав Ґаошунь.
Маомао ахнула, роззявивши рота.
— Морські водорості? — перепитала вона.
— Так, водорості, — повторив Ґаошунь.
Морські водорості використовувались не тільки в народній медицині, а й вживалися в їжу. Вони дійсно могли стати інгредієнтом намасу.
Почувши ці слова, Маомао мимоволі кивнула.
«Якщо вже той пан був таким шанувальником делікатесів...»
Вони могли використати якісь незвичайні водорості.
Краї губ Маомао розпливлися у незвично широкій посмішці. Навіть обидва ряди зубів показалися між напіввідкритими губами.
Женьши та інші ошелешено витріщилися на неї.
А вона, аж примружившись від задоволення, подивилася на Ґаошуня:
— Якщо не заперечуєте, чи не могли б ви дати мені оглянути кухню того будинку? — запитала в нього Маомао, сподіваючись, що це нікому не зашкодить.
***
Ґаошунь зміг домовитись на диво швидко й вже наступного дня Маомао змогла відвідати кухню кухаря, про якого йшлося. Схоже, вона так легко змогла потрапити туди тому, що чиновники, які займалися справою, вже вважали її завершеною. Зазвичай люди б звернули увагу на те, що одного лише знайомства з Ґаошунєм для такого недостатньо.
Маєток знаходився у північно-західній частині міста. Усі будинки, що вишикувались навколо, були надзвичайно розкішні. Майже вся північна частина міста, де розташовувалося імператорське містечко, була такою, оскільки тут проживали здебільшого високопоставлені урядовці.
Їх впустив слуга, позаяк господиня маєтку спала, виснажена нещодавніми подіями. Однак це не повинно було стати проблемою, бо її дозвіл було отримано наперед.
«Слуга, так?»
Помітивши дещо дивне, Маомао одразу попрямувала до місця.
Ґаошунь організував для неї супровід — службовця, який постійно кидав на Маомао недовірливі погляди. Здається, він був не надто задоволений дорученням, але принаймні слухався наказу Ґаошуня, тому наразі не створював жодних проблем. Ймовірно, він був військовим. Його тіло було ще молоде, не повністю сформоване, але рухи були гладкими і вправними. Раптом Маомао подумалось, що він на когось схожий.
Так чи інакше, Маомао вважала його ставлення цілком нормальним, оскільки не дуже й то хотіла з ним ладнати.
На щастя, через виявлену в їжі отруту кухнею досі не користувалися.
Маомао вже збиралася увійти, аж раптом...
— Що це ти робиш, чорт забирай! — вирячивши очі, до неї кинувся чоловік. На вигляд йому було біля тридцяти, й одягнений він був доволі багато.
— Не смійте заходити до будинку без дозволу! Забирайтеся геть! Це ти, чи не так? Це ти привів сюди цих людей! — чоловік схопив за комір слугу, який впустив їх.
Поки Маомао спостерігала за ним примруженими очима, службовець, що її супроводжував, зробив крок вперед.
— Ми належним чином отримали схвалення господині. Крім того, це наша робота.
Маомао подумки поаплодувала хлопчині, що зміг гідно відповісти настільки агресивно налаштованому чоловікові.
— Це правда? — чоловік послабив хватку на комірі. Відкашлюючись, слуга підтвердив їхні слова.
— То ми можемо зайти? Чи ще щось не так?
На ці слова службовця, чоловік цокнув язиком і, виплюнувши «як хочете», відступив.
***
Схоже, через те, що дружина постраждалого чиновника злягла, маєток оберігав його молодший брат, як і належить чоловікові. Деякою мірою це пояснювало те, що трапилось раніше.
Маомао оглянула кухню зсередини.
Як і очікувалося, закінчивши роботу, кухар вимив та охайно прибрав усе кухонне приладдя. Але інгредієнти, окрім найбільш швидкопсувних продуктів, як риба, були залишені як є.
Маомао обнишпорила всю кухню. Те, що вона шукала, легко знайшлося в глибині полиць.
Побачивши невеличкий горщик, в якому містився засолений предмет її пошуків, Маомао самовдоволено посміхнулася.
— Ви знаєте, що це? — запитала Маомао в зблідлого слуги. Той примруживши очі зазирнув всередину горщика. Він виглядав невпевнено, тому вона взяла жменю вмісту, поклала його в миску з водою і показала йому.
— А якщо так?
— Ааа. Господар полюбляв це їсти.
Слуга запевнив її, що цей продукт не може бути отрутою, оскільки їхній пан постійно вживав його. Не схоже, що цей чоловік брехав, та й дружина господаря наче довіряла йому.
— Саме так. А тепер забирайтеся! — заявив до відчаю роздратований чоловік. Він уважно стежив за горщиком в руках Маомао.
— Гаразд, — Маомао відвернулася, щоб поставити горщик на місце. Жменю вмісту вона встигла сховати в рукаві. — Вибачте, що потурбували вас.
З цими словами Маомао вийшла з кухні. Але спиною вона ще довго відчувала пронизливий погляд.
***
— Чому ви так легко відступили? — запитав молодий офіцер у Маомао на зворотному шляху, коли вони сіли в екіпаж.
— Не думаю, що відступила, — вона вийняла з рукава вкриті сіллю водорості й загорнула їх у хустинку. Її рукава, вкриті сіллю, були неприємні на дотик, але якби вона струсила їх прямо тут, військовий міг розсердитися.
— Це трохи дивно. Для цієї водорості ще зарано, однак сумнівно, що вона могла зберегтися з попереднього врожаю, навіть якщо була засолена.
Це був зовсім не відповідний нинішньому сезону інгредієнт.
— Тому, гадаю, вони не місцеві. Напевно, їх просто купили, а привезли, наприклад, з півдня.
Від слів Маомао очі військового широко розчахнулися. Схоже, він зрозумів, що мав зробити й більш детальних пояснень йому не знадобилося.
Все інше мала зробити сама Маомао.
***
Наступного дня, на її прохання, Ґаошунь підготував кухню, якою б вона могла скористатися. Здається, вона прилягала до тих кімнат, які виділяли службовцям, коли вони мали залишитись в палаці на ніч. Тут Маомао приготувала ті водорості, що прихопила вчора.
Тобто, готуванням назвати це було важко, оскільки все, що потрібно було зробити — це замочити їх у воді та викласти на тарілку, коли надлишки солі розчиняться. Це була проста робота, але з огляду на обставини, вона подумала, що їй не варто користуватися кухнею в будинку Женьши, тому й попросила підготувати іншу.
І ось тепер перед Маомао стояли дві тарілочки. На них лежали поцуплені вчора водорості, розділені на дві частини та промиті у воді. Обидві купки мали яскраво зелений колір.
Перед Маомао стояв службовець, який розповів Ґаошуню про цю справу, військовий, що супроводжував Маомао вчора, і чомусь ще й Женьши. Маомао подумала, що Шуйлянь знову сваритиме його через погані манери, якщо виявиться, що він з’явився тут лише через порожню цікавість.
— Я перевірив, ви мали рацію, — беземоційно повідомив молодий військовий.
Ці водорості дійсно привіз купець із півдня.
— Після того, я ще раз розпитав слугу. Коли його увагу звернули на це, він згадав, що ці водорості дійсно ніколи не їли взимку. Я також опитав іншу прислугу, й вони відповіли так само.
Поки він говорив, чиновник, що звернувся до Ґаошуня за порадою щодо цього інциденту, похитав головою.
— Я вже чув від кухаря про цю водорость. Він запевняв, що це той самий сорт водоростей, який вони використовують зазвичай, і що вони не можуть бути отруйними.
Маомао погодилась. Це дійсно міг бути той самий сорт водоростей. Але був один особливий момент.
— Це не означає, що вони не отруйні,
— сказала вона, підхоплюючи паличками шматок водоростей з тарілки. — Чи може бути так, що на півдні насправді не заведено їсти цю водорость? І що, почувши слова того чиновника-гурмана, якийсь купець з півдня побачив можливість підзаробити й вмовив тамтешніх жителів засолити водорості?
— ...То яким чином це перетворилось на проблему?
Це питання поставив Женьши. Сьогодні він не виглядав таким виснаженим, яким вона бачила його нещодавно, але можливо це лише тому, що він був на людях. Двоє службовців, що стояли поруч з ним, окрім Ґаошуня, дивилися на прекрасного євнуха дещо збентежено.
Маомао, що радісно гралася паличками, сказала:
— Буває так, що отрута може стати неотруйною.
Для цього використовувались різноманітні засоби. Наприклад, кров вугра від природи отруйна, але його можна їсти, якщо кров зцідити, а м’ясо прогріти. А в цьому випадку, наскільки пам’ятала Маомао, потрібне було вимочування у вапні.
З двох порцій, що стояли перед Маомао, одна була вимочена у вапні, а інша — ні. Й зараз вона підхопила паличками саме ту, яку ще вчора ввечері замаринувала у вапняному розчині.
Маомао сунула водорості до рота. Усі запанікували й кинулися до неї, запитуючи, що це вона робить.
— Все добре. Напевно.
Насправді вона лише чула про це, до того ж не була впевнена, чи достатньо замочування протягом лише однієї ночі для того, щоб нейтралізувати отруту. Це теж було важливо перевірити.
— Що значить «напевно»?!
— Не хвилюйтеся. В мене ж є блювотний засіб, — вона вийняла з-за пазухи ліки, які заварила наперед.
— Не будь такою самовпевненою!
Зрештою, Ґаошунь затис її зі спини, а Женьши силою змусив її випити ліки. В результаті її вивернуло навиворіт на очах у чотирьох високоповажних панів. Вони хоч подумали, що роблять з незаміжньою дівчиною?
До речі, блювотні засоби гидотні на смак, тому й викликають блювоту. Вкрай гидотні.
Оговтавшись, Маомао сказала:
— Питання в тому, хто саме запропонував торговцям привезти засолені водорості?
Спеціально замовляти продукт з місця, де його не вживають — який цікавий спосіб дій.
— Якщо це був господар дому, що впав у кому, то, певною мірою, він сам винен.
Але якщо це не так?
Якщо хтось знав про можливість отруєння?
«Це лише припущення».
Не виключено, що підказкою став випадок, який трапився десять років тому.
Присутні були розумними людьми. Їй більше не потрібно було щось говорити, та вона й не мала такого наміру. Маомао була маленькою людиною. Вона не хотіла надто глибоко замислюватись над чиїмись гріхами.
— Зрозуміло, — повільно кивнув Ґаошунь. Схоже, він зрозумів абсолютно все, що хотіла сказати Маомао.
Вона зітхнула з полегшенням, підхопила ще одну порцію водоростей з тарілки перед собою і з’їла їх. Цього разу це були водорості з іншої порції.
І знову, ледь вона дожувала, як зблідлий Женьши силоміць змусив її вирвати.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
