// «Смаколикам» три роки! Ю-ху! 🥳
ГЛАВА 40. Маскування
// Особлива подяка спонсору глави Андрію С*** //
— Ти багато знаєш про макіяж?
«Про що це він взагалі?»
Маомао зацікавлено схилила голову.
Женьши поставив це питання, коли повернувся до своїх покоїв після роботи. Шуйлянь саме допомагала йому перевдягатися.
Звичайно, проживаючи у Квітковому місті, Маомао хоч-не-хоч, а навчилася не тільки використовувати макіяж, а й виготовляти косметику на додачу до ліків. Можна було сказати, що вона знала чимало.
— Це для подарунка комусь?
— Зовсім ні. Це для мене.
Маомао мовчки поглянула на нього так, наче зазирнула в бездонну прірву. В її очах відбилася повна порожнеча.
Побачивши цей вираз, Женьши незадоволено спитав:
— Що це ти собі уявила?
Однак вона ж уявила лише те, що він сказав.
«Це було б зовсім зайве».
Маомао уявила Женьши з макіяжем. Навіть у своєму теперішньому вигляді він був прекрасний, як небесне створіння. Але варто підкреслити червоним куточки очей, накласти рум’яна та наклеїти на лоба хуадянь* і його краси буде достатньо, щоб зруйнувати країну. В історії відомо чимало безглуздих війн, в тому числі й спричинених незрівнянними красунями.
// * П.п.: Хуадянь (花钿) або хуадзи (花子) — популярний в Китаї в епоху Тан елемент макіяжу у вигляді квітки, птаха або метелика, який виготовляли з сусального золота, дорогоцінного каміння або червоного паперу (також дорогоцінний матеріал на той час) й приклеювали на лоба між бровами, а іноді ще й на скроні та щоки.
— ...Ви маєте намір знищити нашу країну?
— Чого б це?!
Просунувши руки в рукава верхнього ханьфу, Женьши сів за стіл. Маомао налила йому з горщика трохи каші. Це була рідка рисова каша, підсолена та приправлена морським гребінцем. Куштуючи вечерю на отруту, Маомао впевнилася, що вона була ду-уже смачною. Оскільки після того, як Женьши наїдався, рештки ділили між собою Шуйлянь та Маомао, то зараз вона з усієї сили бажала, щоб господар прискорився й доїв швидше, ніж горщик повністю прохолоне.
— Отак, як в тебе. Як ти робиш оці плямки? — спитав Женьши, обводячи пальцем навколо носа.
«То он про що він!»
Ну, з цим Маомао могла погодитись. Справді, його краса й так була надмірною, не було жодної потреби робити її ще більш блискучою.
— Це висушена і розтерта в порошок глина, розчинена в олії. Коли я хочу зробити колір темнішим, то додаю рум'яна та вугілля.
— О. Можеш зробити трохи прямо зараз?
Маомао дістала з-за пазухи маленьку скриньку з двійчатої мушлі. В ній зберігалась дрібка ретельно розім'ятої глини.
— Це все, що я маю на цей момент, але за ніч я можу зробити ще.
Женьши взяв мушлю, зачерпнув пальцем трохи вмісту й розмазав по тильній стороні долоні. На його білій, наче порцеляновій, шкірі це виглядало якось неправильно, тож Маомао подумала, що той відтінок, який вона зробила для себе, для нього був надто темний.
— Пане Женьши, ви плануєте скористатися цим?
Той у відповідь лише ніжно усміхнувся. Він не заперечив і не підтвердив, проте це однозначно можна було сприйняти як ствердження.
— Було б корисно, якби існувало зілля, здатне змінити обличчя.
Слова Женьши прозвучали для Маомао наче якийсь жарт:
— Якщо ви не проти, щоб це залишилось назавжди й ніколи не змінювалось... — вона запропонувала за якихось десять хвилин вкрити його обличчя лаком.
— Можливо, — сказав Женьши з кривуватою посмішкою. Як і слід було очікувати, якби Маомао утнула щось подібне, це стало б великою проблемою. Люди просто розірвали б її на шматки та згодували собакам.
// * П.п.: Думаю, в похмурому жарті Маомао містився натяк на виготовлення посмертної маски, тим більше, що свіжий лак — вельми отруйна штука.
— Не те щоб нічого подібного зовсім не існувало...
— Що ж, тоді покладуся в цьому на тебе, — усміхнувся Женьши, наче тільки й чекав цього, та доїв кашу. Добряче просмажена курка також виглядала надзвичайно апетитно, але її Маомао навряд чи вдалось би скуштувати. Тарілку з останнім шматочком забрала Шуйлянь.
— Перетвори мене на зовсім іншу людину, — сказав Женьши.
«Цікаво, що він задумав?»
Маомао не насмілилась запитати про це. Навіть якби вона отримала відповідь, навряд чи це пішло б їй на користь. Краще просто слухняно зробити те, що їй наказали.
Сказавши «Слухаюся!», Маомао повернулася до спостереження за тим, як скоро Женьши закінчить вечеряти. Каша з морським вушком виглядала надзвичайно апетитно.
***
Наступного дня Маомао приготувала більш густу глиняну пудру та зібрала цілу торбу різноманітних речей, які могли їй знадобитися.
Хоча вона прийшла раніше, ніж зазвичай, але світло в покоях Женьши вже горіло. Господар кімнати, який щойно прийняв ванну, сидів на дивані, даючи можливість Шуйлянь витерти йому волосся. Це було розкішшю, яку могли дозволити собі лише шляхтичі. Хоча одяг на ньому був простіший і скромніший, ніж зазвичай, така поведінка просто кричала про те, що він був дворянином.
— ...Доброго ранку, — звернулася Маомао до Женьши з напівзаплющеними очима.
— Га? Що не так? Чого це ти з самого ранку не в гуморі?
— Ні, я просто впевнена, що пан Женьши буде прекрасним протягом всього дня.
— Це що, новий вид сарказму?
Просто це було настільки правдиво, що звучало як сарказм. Його розпущене свіжовимите волосся аж блищало й Маомао подумала, що якби хтось спробував виготовити з нього тканину, то це, безумовно, вийшов би першокласний шовк.
— То що, від самого початку не збираєшся працювати?
— Нічого подібного. Чи справді пан Женьши хоче перетворитися на іншу людину?
— Я вже сказав тобі про це вчора ввечері.
— У такому разі, перепрошую...
Маомао різко подалася до Женьши, схопила його широкий рукав та притислася до нього обличчям. Шуйлянь, що саме розчісувала волосся господаря, зі скриком «О, боже!» поспішно вийшла з кімнати. По дорозі вона також виштовхала Ґаошуня, який невідомо коли встиг прийти.
— Гей, що відбувається? Ти раптом... — дещо захриплим голосом спитав Женьши.
«Він взагалі нічого не розуміє».
Цілком в характері Маомао було, отримавши роботу, робити навіть більше того, що від неї вимагалося. Саме тому вона приготувала так багато речей для перетворення Женьши на іншу людину.
— Жоден простолюдин не став би використовувати такі вишукані пахощі.
Одяг, що був на Женьши, скидався на вбрання звичайного містянина або, в кращому випадку, службовця найнижчого рангу. Він не повинен пахнути димом від ароматичних паличок з найкращої деревини заморських сортів. Ніс Маомао мав розрізняти лікарські трави та отруйні рослини, тож був більш чутливим, ніж в інших людей. Власне, причиною того, що в неї зіпсувався настрій, щойно вона увійшла, було те, що цей аромат був надто сильним для її носа. Напевно Шуйлянь намагалася покращити атмосферу, але, чесно кажучи, це дратувало.
— Знаєте, як впізнають особливо важливих гостей в будь-якому борделі?
— Ну, не знаю... За чимось на зразок фігури чи одягу, який вони носять?
— Це, звісно, теж, але в першу чергу є дещо інше. Їхній запах.
Товстий клієнт з солодкуватим ароматом нездоровий, але при грошах. Якщо від нього йде кілька дурних запахів, значить є високий ризик наявності венеричних хвороб, оскільки він тільки й робить, що стрибає з одного ліжка до іншого. Якщо клієнт хоч молодий, та все одно смердить, наче худоба, значить ходить брудний, не купається. Тощо. Більшість клієнтів, що прийшли до «Малахітового палацу» вперше, просто виганяють. Але декого з них досвідчена управителька борделю все ж пропускала. Простіше кажучи, почесним гостем ставав той, хто відповідав вимогам старої пані.
— Для початку вам варто перевдягнутися в інший одяг. І ще дещо...
Маомао пішла до ванної кімнати та наповнила ще теплою водою невелику балійку. Вона принесла її до покоїв Женьши. Дорогою за нею занепокоєно спостерігали Шуйлянь з Ґаошунєм. Дівчина скористалася нагодою і попросила Ґаошуня про послугу. Він мав підготувати одяг, який помітно відрізнявся від вже одягненого їхнім господарем.
Маомао дістала з тої торби, що принесла з собою, маленький шкіряний мішечок. Пальці, які вона запустила всередину нього, вийшли вкриті густою олією. Вона розчинила її у теплій воді.
— Спочатку треба перетворити цей шовк на льон.
Змочуючи руки в олійній воді, вона взялася розчісувати пальцями волосся Женьши. Щоразу там, де проходили її пальці, шовковистий блиск одразу зникав. Вона була певна, що розчісувала його достатньо обережно, але, можливо, через брак в неї подібного досвіду, Женьши виглядав значно більш занепокоєним, ніж коли його розчісувала Шуйлянь.
«Головне пам’ятати, що не можна сіпнути його за волосся».
Природно, що Маомао також почала нервувати. Часом дівчина забувала про це, але якби вона зіпсувала настрій цієї людини, то її голова могла миттю розлучитися з тілом.
Вона зібрала частину волосся, яке, безумовно, перетворилося з блискучого шовку на грубий льон, в невеликий пучок. Для закріплення зачіски замість шовкового шнура вона використала клаптики тканини. Адже звичайні люди використовують для цього будь-що, що під руку попадеться.
Закінчивши, Маомао віднесла назад балійку та помила руки, а коли поверталася, помітила, що Ґаошунь вже приготував те, про що вона його просила. Як і слід було очікувати від настільки компетентного помічника.
— Це дійсно підійде? — Ґаошунь дивився на неї вкрай занепокоєно. Шуйлянь, що стояла поруч, побачивши те, що він підготував, відверто скривилася. Звісно, такій придворній дамі, як вона, важко було повірити в придатність до використання подібних речей. Те, що приніс Ґаошунь, було зношеним одягом простолюдина дещо завеликого розміру. Він був випраний, але такий затасканий, що тканина місцями почала просвічувати й досі несла на собі залишки запахів тіла власника.
— Краще б воно сильніше смерділо.
Коли Маомао заявила це, понюхавши принесений одяг, Шуйлянь охнула й з недовірою схопилась за щоки. Здавалося, жінка хотіла щось сказати, але Ґаошунь жестом руки зупинив її, тож вона промовчала. У самого Ґаошуня між бровами пролягли глибокі зморшки.
Їй було шкода Шуйлянь, але Маомао збиралася зробити набагато більше речей, здатних перевернути розум літньої пані догори дриґом.
— Пане Женьши, зніміть одяг, будь ласка.
— ...Ох, е-е-е, — дещо нерішуче відповів Женьши.
Але Маомао, не звертаючи на нього уваги, взялася нишпорити по кімнаті в пошуках чогось підходящого. Підготувавши кілька рушників, вона вийняла зі своєї торби довге полотнище вибіленої щільної бавовняної тканини.
— Вибачте, чи не могли б ви двоє мені допомогти? — Маомао затягнула в кімнату двох переляканих спостерігачів і сунула рушники Ґаошуню, щоб він приклав їх до оголеного тіла Женьши.
Хоча чоловік, схожий на небесну діву, вже втратив найголовніше, його тулуб був вкритий на диво пропорційними м’язами. Як і варто було очікувати, оскільки зараз було занадто холодно, щоб розгулювати в одній білизні, штани він знімати не став. Хоча, на думку Маомао, в кімнаті було достатньо тепло, вона підкинула до жаровні вугілля, щоб бути певною, що не зробила ніякої помилки.
Ґаошунь обмотував навколо Женьши рушники, Шуйлянь притримувала їх, а Маомао фіксувала всю конструкцію, намотуючи довге полотнище щільної тканини. Коли вона закінчила, утворився силует з незграбно випнутим животом. На нього якраз підійшов одяг більшого розміру. У такий спосіб створення дещо розхлябаної фігури було завершено. Витончені аромати, що лишилися на тілі, незабаром мали поглинутись запахом одягу. Тільки обличчя Женьши залишилося тим самим. Це було дуже дивне видовище.
— Ну що, продовжимо?
Маомао дістала змішаний вночі глиняний крем і почала обережно розмазувати його по обличчю євнуха кінчиками пальців, роблячи шкіру Женьши трохи темнішою.
«Навіть коли торкаєшся її, отак, зблизька, вона виглядає просто невиправдано прекрасною».
Маомао аж замилувалася його шкірою, на якій навіть пор не було видно, не те що якоїсь там бороди.
Вона рівномірно нанесла крем по всьому обличчю, а потім додала темнішого кольору. Ним вона намалювала плями та цяточки й зробила темні кола під очима. Для повноти картини, Маомао також додала по родимці біля куточків обох очей. Вона підмалювала верболозові брови, зробивши їх товщими та трохи різними з обох боків.
Існували способи обманути кого завгодно, змінивши навіть форму обличчя, але використовувати їх було не надто гарною ідеєю, бо зблизька було б помітно, що людина нафарбована. Оскільки він був чоловіком, а не жінкою, наявність макіяжу могла виглядати підозріло. Натомість Маомао змусила Женьши закласти вату за обидві щоки, щоб приховати контури обличчя.
Ґаошунь і Шуйлянь здивовано подивилися на неї — невже варто заходити так далеко? Але це ще був не кінець.
Маомао розмазала залишки крему по всіх видимих частинах тіла Женьши, щоб утворити на них жовтуваті плями. Потім вона набила йому пудри під нігті, щоб руки виглядали брудними.
«Слід зробити так, щоб він не виглядав білоручкою».
Так само як і верхня частина тіла, руки Женьши на вигляд належали поважному шляхтичу. Вона думала, що ці руки ніколи не тримали нічого важчого за каліграфічний пензель, однак на дотик виявила на долонях тверді мозолі. Хоча вона ніколи не бачила його за цим заняттям, Маомао припустила, що Женьши практикував фехтування на мечах або бій на палицях. Однак, це було зовсім не те, що вимагалося від євнухів. Проте, чим більше дізнавалася Маомао, тим менше відваги в неї залишалося для подальшого розслідування, тож вона незворушно завершила перетворення його долонь на руки звичайного містянина.
— Ти закінчила? — спитав Женьши, спостерігаючи, як Маомао, витирає чоло й відкладає косметичні засоби.
Більше не було ніякого прекрасного євнуха. Перед нею стояв звичайний простолюдин з трохи нездоровим обличчям. Він мав доволі правильні риси, але судячи з жовтуватих плям на обличчі й руках та кругленького животика, вів не надто здоровий спосіб життя. Власне, так він і повинен був виглядати.
— ...Ох, ви дійсно наш молодий панич?
— Будь ласка, припини мене так називати.
Хоча Шуйлянь і спостерігала за процесом перетворення від початку до кінця, а все одно не змогла приховати свого подиву. Хоч там як, а тепер жодна жива душа в усьому палаці не змогла б впізнати Женьши. Це якщо тільки дивитись на зовнішність.
Маомао дістала з дна своєї торби бамбуковий тубус. Вона відкоркувала його, налила щось у чашку й подала Женьши. Побачивши вміст, той скривився. Швидше за все, через своєрідний різкий запах, який мала рідина. Це була суміш кількох стимуляторів й, чесно кажучи, її не можна було назвати смачною.
— Це ще що таке?
— Останній штрих. Будь ласка, змочіть губи й випийте повільно, ніби смакуючи. Це змусить ваші губи та горло набрякнути, таким чином змінивши голос. Це краще ніж набивати рота.
Женьши міг виглядати та пахнути зовсім інакше, але якщо його медовий голос би не змінився, то хтось міг це помітити. Якщо вже берешся за щось подібне, треба бути послідовним.
— Він дуже гіркий, але не хвилюйтесь, це не отрута. Крім того, постава пана Женьши надто хороша, тож, будь ласка, під час ходи згорбтеся та вигніть ноги, як у краба.
Присутні вражено промовчали.
Поки троє людей приголомшено застигли, Маомао взялася швидко прибирати. Вона хотіла швидше звільнитися сьогодні й взяти вихідний на завтра. Минуло вже чимало часу відтоді, як вона поверталася до Квіткового міста, де могла займатися улюбленою аптекарською справою.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
