// «Смаколикам» три роки! Ю-ху! 🥳
ГЛАВА 39 (4). Нудьга
// Особлива подяка спонсору глави Андрію С*** //
«Взимку їх і справді небагато».
Маомао, що схрестивши ноги сиділа у своїй кімнаті, склала руки на грудях і протяжно зітхнула.
Кількість рослин, які їй вдалося зібрати вдень під час перерв у роботі, була мізерно мала, їх все ще не вистачало для приготування ліків. Їй не залишалося нічого іншого, окрім, як вимити їх дочиста і повісити сушитися на стіну кімнати.
Оскільки вона робила це щодня, відколи прибула до Імператорського палацу, кімната Маомао перетворилася на доволі сумнівне місце. Вона вважала, що це була чудова кімната, як на житло, надане служниці, але вона все одно була замала. За розміром це приміщення майже не відрізнялось від того, що було в Маомао у Внутрішньому палаці. Але у Нефритовому палаці, вона могла, запитавши дозволу, скористатись кухнею, а оскільки матеріалів було вдосталь, то зайнятись виготовленням препаратів можна було майже повсякчас.
«Чим би ото мені зайнятись?»
Маомао звикла до цього, але здається кімната набула дещо неприємного запаху. Недарма кажуть «хороші ліки гіркі на смак» — було багато лікарських трав, які мали гіркий запах та смак. Добре, що кімнати по обидва боки від Маомао були наразі порожні, однак про запах примушувало замислитись вже те, що інші служниці відверто прискорювали кроки, проходячи повз неї. З попереднього досвіду Маомао знала, що рано чи пізно вони почнуть скаржитися та сварити її.
«Чи не звільнилось десь достатньо гарне місце?»
Без цього неможливо було спокійно, без поспіху займатися зіллєварінням. І якби вона взялась зараз за прекрасні гриби, подаровані їй, то тільки зіпсувала б їх.
Маомао подивилася на скриньку з павловнії, яку вона першою дбайливо упакувала в дорожній кошик. Ретельно запечатана шовковим шнуром, вона зберігала в собі дивовижну рослину, що виросла з комахи замість насінини*.
// П.п.: Як ви пам’ятаєте, вітальним подарунком до викупу від Женьши був кордицепс — рідкісний гриб, що паразитує на личинках деяких комах. Звісно, в давнину, коли люди мало знали про гриби та грибницю, з якої вони ростуть, їм здавалося, що сама комаха проростала, наче насінина.
Ледве поглянувши на неї, Маомао відчула, як її обличчя мимоволі розпливлося в широкій посмішці. Закінчилося тим, що її щоки почали здригатися від моторошного підхихикування.
«Ні-ні, не можна!»
Днями вона дозволила собі загиготіти так голосно, що у її двері увірвалися мешканки з двох кімнат далі по коридору й сердито висловили свій протест. Вони заявили, що Маомао не повинна видавати такі дивні звуки посеред ночі, бо вони через це не можуть спати.
Маомао пальцями розім'яла напружені посмішкою щоки й влаштувалася на лежанці. Робота служниці починалася рано вранці. Їй доводилося вставати ще до світанку. Хоча той, кому вона служила, втратив дещо надзвичайно важливе, він все ще залишався шляхетним паничем разючої вроди. Не можна було допустити, щоб його настрій зіпсувався через неї.
Маомао натягнула тонку ковдру, накриту згори ще кількома шарами одягу, й закрила очі.
***
— Твоя кімната не затісна? — запитав прекрасний євнух, доїдаючи ранкову кашу.
Почувши його слова, Маомао змогла втримати себе у руках й лише кліпнула очима.
— Кімната, яку мені надали, достатньо добра для такої служниці, як ваша покірна слуга.
Не могла ж вона й справді сказати: «Так, вона дійсно мала. Якщо можна, я б хотіла перебратися до кімнати з кухонною піччю та колодязем поблизу». Навіть Маомао це розуміла.
— Справді?
Маомао промовчала.
Євнух, що ледве прокинувся, насолоджувався сніданком, одягнений лише в розхристаний домашній халат. В поєднанні з розпатланим волоссям, недбало зібраним в пучок, це створювало надто спокусливу атмосферу.
Тепер Маомао дуже добре розуміла, чому, окрім неї самої, в особисті покої Женьши допускалися лише Ґаошунь та ще одна пані похилого віку. Якби цю картину побачили жінки, вони б пали перед ним, втративши свідомість від надмірного збудження, а якби це були чоловіки, то вони б накинулися на нього, забуваючи про таку перепону, як його приналежність до чоловічої статі. Ця людина мала воістину гріховну природу.
«Він подібний до комахи в шлюбний період».
Самки деяких комах виділяють таємничий запах, щоб принадити самців. Приваблені цим ароматом, навколо однієї самки можуть збиратися десятки й навіть сотні самців. Маомао користалася цією властивістю, щоб наловити комах, потрібних для використання в медицині.
Якщо так подумати, то це може бути дійсно цікавою особливістю.
«Якби цей запах можна було зібрати й використати для створення парфумів, вони б чудово продавались».
Таким чином, почавши з погляду на Женьши, вона закінчила винайденням приворотного зілля. Це була дійсно погана звичка — перескакувати думками вдалечінь, коли вона мала думати про зовсім інші речі. Через це Маомао часто не могла вслідкувати за тим, що говорилося довкола неї. Ситуація ще більше ускладнювалась її звичкою хитати головою так, наче вона уважно слухає, коли це було зовсім не так.
— Тож, якщо ти не проти, я надам тобі іншу кімнату.
«Га?»
Женьши, що виглядав чимось задоволеним, попросив добавки у літньої придворної дами, яку звали Шуйлянь. Та, зовсім не здивувавшись, набрала у піалу нову порцію рідкої рисової каші, додала дрібку рисового оцту й передала йому.
Маомао зрозуміла, що їй планують надати кращу кімнату, хоча й гадки не мала чому саме. Вона вже майже погодилася, коли зустрілася поглядом з Ґаошунєм, який виглядав так, наче от-от за голову схопиться. Цей завжди втомлений досвічений чоловік, здавалося, хотів щось сказати Маомао, але вона лише здивовано вигнула брову.
«Якщо він не скаже прямо, що хоче, я не зрозумію».
Хоч Маомао й подумала так, але сама вона часто так само не могла висловити, що хотіла, оскільки їй бракувало слів у багатьох сферах.
***
— Слава Богу, що ти тут. Чесно кажучи, взимку мене вже так суглоби болять. Старість — не радість...
Розмовляючи з Маомао, Шуйлянь завжди лагідно посміхалась. Звісно, доглядати таку велику будівлю, як будинок Женьши, самотужки — надмірна праця для літньої пані. Якщо тобі вже за п’ятдесят, то тіло і так, і сяк виказуватиме ознаки зношеності. Хоча є люди, що доживають до ста років, є й такі, хто помирає, ледь народившись. Недарма більшість людей вважають, що прожити років п’ятдесят — це вже достатньо.
— Багато разів на службу до нас приходили нові дітлахи. Але ж, ну, багато всілякого траплялося, тож ніхто з них не затримався надовго. Так добре, що у тебе, Маосю*, в цьому плані все в порядку.
Оскільки Маомао так називав Ґаошунь, то й ця добродушна придворна дама стала так її називати. Попри всю балаканину Шуйлянь швидко та вправно виконувала всю роботу, її руки не зупинялися ні на мить. Маомао й оком не встигла змигнути, а весь срібний посуд вже був відполірований. Закінчивши з цим, Шуйлянь зібралася мити підлогу. Але як не глянь, це була робота для простої служниці, тому Маомао спробувала зупинити її.
— Але ж тоді ти, напевно, не встигнеш на свою пообідню роботу, — відповіла старенька.
Хоча раніше тут бували й прості служниці, й придворні дами, всі вони схибили, тож у підсумку Шуйлянь доводилося самотужки прибирати в покоях господаря.
«Крадіжки?»
Навіть Маомао легко могла уявити, що ціллю таких крадіжок, напевно, були зовсім не гроші. Однак, зі слів Шуйлянь з’ясувалося, що речі в будинку не лише не пропадали, а навпаки, додавалися.
— Цілком зрозуміло, нікому не сподобається знаходити серед своїх речей спідню білизну, яку раніше ніколи не бачив.
Тим паче коли вона виглядала так, наче її прошили людським волоссям замість ниток.
Від таких оповідок у Маомао сироти по всьому тілу вискочили.
— Жах який.
— Так, це справді жахливо.
Поки Маомао старанно протирала підвіконня, їй спало на думку, що краще було б цьому євнуху жити, сховавши обличчя за маскою.
***
Після прибирання особистих покоїв Женьши та запізнілого обіду настав час прибирати в кабінеті. Чесно кажучи, оскільки це було просто оформлене приміщення, прибирати його було зовсім не важко. Складність полягала в тому, що перед поважними особами ганчіркою не помахаєш. Тому зазвичай вона старалася прибирати тоді, коли Женьши був відсутній, бо відвідував Внутрішній палац або інших посадовців. Окрім цього, вона зазвичай вбивала час за різними дрібними справами.
«Чим би мені сьогодні зайнятись?»
Іноді, коли до пана Женьши приходили відвідувачі, у Маомао з’являвся вільний час. В таких випадках вона нерідко прогулювалась територією Імператорського палацу, лише вдаючи, що працює.
«Західну частину я вже майже всю обійшла, чи не так?»
В уяві Маомао розгорнулася мапа. Хотілося б оглянути й східну частину, але вона зупинилась, вагаючись. В східній частині розташовувались військові. Як це буде виглядати, якщо служниця нишком рватиме траву там, де розквартировані військові офіцери? Чи не приймуть її за якогось шпигуна та заарештують?
«До того ж якщо вже говорити про військових...»
Обличчя Маомао мимоволі скривилося в такій гримасі, що всі м’язи застигли. Від однієї думки про «це» ставало гидко, однак з іншого боку на тій половині палацу, де вона ще не ходила, могли знайтися рідкісні лікарські трави.
Маомао застогнала, схрестивши руки на грудях, аж раптом відчула удар по потилиці.
«Що таке?»
Вона схопилась за потилицю й зніяковіло обернулась саме вчасно, щоб побачити високу придворну даму з вкрай холодним виразом обличчя. Це була молода жінка чужоземної вроди з правильними рисами обличчя.
«Здається, я вже бачила її раніше».
Маомао згадала обличчя придворних панночок, які чіплялися до неї пару днів тому. Серед них була й ця. Вона вирізнялася ретельно підведеними бровами, хоча макіяж мала мінімальний. Губи в неї були повні, виразні, але фарбою вони були підведені лише по краю, тонкою лінією.
«Справжнє марнотратство. Однак такий макіяж потребує чимало зусиль».
Її комплекція та зовнішність — першокласний матеріал, але такий макіяж не міг надати їй витонченості. Якби зробити її брови тоншими та не такими різкими, губи пофарбувати у світло-кораловий колір, а волосся підібрати у вигадливу зачіску, то її можна було б прийняти за одну з найрідкісніших «квіток» Внутрішнього палацу.
Маомао могла побачити цю красу лише завдяки своєму тренованому оку, яке не раз бачило, як нікчемні брудні дівчиська перетворювались на висококласних «нічних метеликів». Навряд чи більшість людей, що зустрічаються в Імператорському палаці, змогли хоча б запідозрити, що ця жінка має такий потенціал.
Саме тому не дивно, що вона опинилася в тій компанії панночок, з якими зустрілась Маомао. У вродливих придворних дам швидко закохується хтось зі здібних військових або цивільних чиновників і їх видають заміж, або ж їх починають цькувати інші придворні дами. Рідко коли такій жінці вдавалося влаштувати собі гарне життя без заміжжя, але їхні методи більше личили повіям, аніж придворним дамам.
«А ця дівчина справжня лисиця, чи не так?»
Придворна панночка мовчки пройшла повз, наче її вуста не могли й слова пропустити для такої нікчемної служниці. Чи це вона хотіла сказати, що нема чого тут байдики бити? Так чи інакше, коли вона проходила поруч з Маомао, та відчула виразний запах сандалу.
Маомао задумливо подивилася в спину дівчині, а потім повернулася в той бік, звідки вона прийшла.
«Коханка військового?»
Придворна панна прийшла з боку воріт військового кварталу. Звичайно, якщо вона навідувалася до військових, то такий непримітний макіяж був цілком доречним. Хоча тут було не так погано, як на задніх вуличках кварталу червоних ліхтарів, та все ж дівчині видатної вроди краще уникати прогулянок місцем, де скупченні молоді й енергійні військові.
«Мабуть, варто на сьогодні зупинитися».
Маомао розвернулася й вирішила повернутися до очікування під кабінетом Женьши. Втративши спосіб розважитись, вона подумала, що краще б вже власник кабінету швидше пішов собі кудись.
// * До геніальної ідеї перетворити ласкаве звернення «сяо Мао» на «Маосю» я сама не додумалась, а запозичила це у команди InariDUB, яка зробила просто чудовий переклад аніме-адаптації цієї новели. Дякую їм ❤️
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
