ТОМ 2. ІМПЕРАТОРСЬКИЙ ПАЛАЦ (частина 1)
ГЛАВА 36 (1). Батько
// «Смаколикам» три роки! Ю-ху! 🥳
— Ви впевнені, що це правда? — запитав Женьши ввічливо, але з недостатньою повагою до співбесідника у голосі. Поважний бородань середнього віку повільно кивнув.
Вони розташувалися в одній з будівель Зовнішнього палацу. Хоча це була невелика споруда, але з неї відкривався гарний вид на околиці. Власне, вона була настільки відкрита, що жодна миша не підкралася б непоміченою.
Вельможний пан долив у свій кришталевий келих вина і повільно відкинувся на спинку дивану, прикрашеного слоновою кісткою. А Женьши, попри компанію найповажнішої людини в країні, тримався надзвичайно розслаблено і невимушено. До цієї миті.
Погладжуючи свою чудову бороду, імператор широко усміхнувся. Назвати його хитруном було б надто неввічливо, однак це слово чудово йому пасувало б, адже перехитрити його було неможливо.
— То що будеш робити? Адже ти — садівник, що доглядає мій квітковий сад, чи не так?
Такий вибір слів, безумовно, мав на меті спровокувати Женьши. Йому аж захотілося гірко всміхнутися. Втім, навіть так це вийшла б усмішка небесної діви, яка здатна, як то кажуть, зачарувати будь-кого. Смішно сказати, але єдине, в чому Женьши був впевнений, то це у власній зовнішності. Справжня іронія долі, адже йому не дісталося нічого з того, що справді хотілося. Скільки б зусиль він не докладав у бажаних сферах, йому вдавалося стати лише вправним, на волосину кращим за середній рівень. Він ніколи не досягав досконалості. Натомість за зовнішнім виглядом перевершував усіх.
Раніше це було йому не до душі, але з часом він змирився. Якщо не маєш хисту ані до наук, ані до бойових мистецтв, то доводиться використовувати інші переваги. У результаті Женьши став прекрасним наглядачем Внутрішнього палацу. Адже варто на повну використовувати надто солодкий для чоловіка голос та надто миле обличчя, чи не так?
— Як забажаєте, — з витонченою, але рішучою усмішкою Женьши вклонився імператору.
А той, зробивши великий ковток вина, посміхнувся у відповідь, наче говорячи: «ну, спробуй, якщо зможеш».
Зрештою, Женьши розумів, що був не більше ніж дитиною, що борсається у долонях великих імператорських рук.
І що він зробить все, що той забажає.
Женьши зобов’язаний був вдовольняти навіть найбезглуздіші вимоги імператора. Це була його робота й водночас їхній з імператором закла́д.
І він повинен був виграти цей закла́д. Для Женьши це був єдиний спосіб обрати власний шлях. Можливо були й інші способи, але він, як не надто здібна людина, не зміг до них додуматись.
Ось чому він обрав той шлях, на якому опинився сьогодні.
Женьши підніс до губ келих і змочив горло солодким фруктовим вином.
На його обличчі розквітла прекрасна усмішка небожителя.
***
— Так-так... оце, і оце теж. І ще оце візьми, — це куртизанка на ім’я Меймей поспіхом закидувала Маомао рум’янами, пудрами та предметами одягу, а знаходились вони у кімнаті Меймей в Малахітовому палаці. Маомао привела сюди дівчинка-служка.
— Мені не потрібно стільки, старша сестричко, — підхопивши кинуті в неї червоні та білі порошки, Маомао поставила їх назад на полицю. Вражена таким ставленням Меймей кинулася гарячкувато дорікати дівчині:
— Що значить «не потрібно стільки»? Там, куди ти йдеш, більшість користується усім найкращим. Тож і ти маєш одягатись та виглядати пристойніше.
— Тільки куртизанки так виряджаються, коли йдуть на роботу.
Маомао дещо відволіклася, згадавши, що треба ще встигнути замішати трави, які вона зібрала вчора, коли в неї раптом полетіли дерев’яні дощечки для письма. Їх кинула Меймей, яка хоча й була вельми турботлива, але мала запальний характер. Маомао схопилася за голову і присіла.
— Ти шо собі думаєш?! Якщо отримала гарну роботу, то хіба не повинна виглядати гідною її? У цьому світі повно людей, здатних позаздрити твоєму становищу! Якщо ніяк не проявлятимеш свою вдячність, то навіть найлюб’язніший почесний клієнт втече від тебе!
— Я... зрозуміла.
Наука в Малахітовому палаці була трохи грубоватою, як від бабці-управительки, так і від Меймей. Проте слова куртизанки прозвучали досить переконливо й Маомао взялася збирати розсипані дощечки у доволі збентеженому стані.
Дощечки були старі, аж потемнілі від слідів численних написів. На них вишуканим почерком були написані вірші. Хоча Меймей вже досягла того віку, коли куртизанкам час подумати про пенсію, її популярність залишалася на висоті завдяки її інтелекту. Вона розважала своїх клієнтів складанням віршів, а також грою у ґо та шьоґі*. Меймей була однією з тих куртизанок, що продають своє мистецтво, а не свій «цвіт».
// * П.п.: Ґо та шьоґі — популярні в Азії стратегічні ігри шахматного типу. Однак тут є деякий казус: якщо ґо (碁) придумали в Китаї біля двох тисяч років тому (хоча там її називали 围棋, вейці), то шьоґі (将棋) — суто японська гра. Приблизним її аналогом у Китаї можна вважати сянці (象棋). В кінці першого сезону аніме, коли Маомао грає зі своїм біологічним батьком, видно саме дошку для сянці. Проте після довгих роздумів, я вирішила залишити це авторське «шьоґі» без змін. По-перше, щоб самій щоразу не плутатися, а по-друге, тому що завдяки численним аніме хоч краплиночку уявлення про шьоґі більшість з нас має, а от про сянці навряд чи багато хто чув. //
Меймей належала до числа Трьох Принцес Малахітового палацу. Невідомо, скільки зусиль їй довелося докласти, щоб піднятися до статусу куртизанки найвищого класу в такому старовинному борделі. Однак сама Меймеї запевняла, що всім завдячує старшій сестрі, яка навчила її всім необхідним знанням. У світі повій старшою сестрою зазвичай називали не кревну родичку, а ту досвідчену куртизанку, яка брала до себе на роботу служницею молоду дівчину, куртизанку-ученицю.
Всі нинішні Три Принцеси колись були такими служницями-ученицями у однієї старшої куртизанки.
— Тепер в тебе буде таке чудове місце роботи! Гарненько там підзароби! — Меймей більше не була тою жорстокою панночкою, що жбурляється дерев’яними дощечками, а знову стала лагідною та турботливою старшою сестричкою. Вона повільно погладила щоку Маомао кінчиками пальців з нігтями, вкритими ніжно-рожевою фарбою, та заправила за вухо пасмо її скуйовдженого волосся.
— …Добре, — слухняно відповіла Маомао й на обличчі Меймей розквітла елегантна лагідна усмішка.
— Ти маєш знайти там собі гарного чоловіка. Адже це саме те місце, де буває багато перспективних людей. О, а ще було б просто чудово, якби ти привела до мене кількох поважних гостей, — в її усмішці, ще недавно такій ніжній, з’явилися зловісні нотки.
А коли сестричка Меймей страхітливо зареготала «хо-хо-хо!», Маомао на мить здалося, що вона перетворилася на бабцю-управительку. Зрештою, справжній куртизанці просто не вижити без подібної цілеспрямованості.
У підсумку Маомао довелося прийняти усі її подарунки й віднести додому величезний клунок з халатів, спідниць й численних баночок з косметикою. По дорозі інші дівчата Малахітового дому додали своїх подарунків й кожна примусила Маомао пообіцяти приводити гарних клієнтів. Тож до своєї старої хатинки вона підійшла, аж хитаючись під вагою багажу.
***
Отже, через півмісяця після того, як Маомао покинула Внутрішній палац у Квітковому місті з’явився прекрасний шляхтич, чий образ все ще був свіжим у її спогадах.
Дивакуватий євнух прийняв жартома сказані Маомао слова дуже близько до серця. Він був настільки уважним, що не тільки виклав перед старою управителькою таку кількість золота, яка з лихвою покрила борг Маомао, а ще й для неї самої приніс в подарунок кілька паростків кордицепсу*. В результаті процес підписання договору про викуп зайняв менш ніж чверть години.
// * П.п.: Кордицепс — рідкісний гриб, який паразитує на деяких видах комах та їх личинках. У східній медицині здавна відомий своїми лікувальними властивостями. //
Отже, відтепер Маомао знову мала працювати в тому почесному місці. Їй було трохи незручно вдруге залишати батька одного та повертатися до роботи з обов’язковим проживанням, але завдяки новому контракту умови, здається, мали бути значно м’якшими, ніж того разу. Мабуть через те, що цього разу Маомао не пропала безвісти так, що ніхто й не знав, де вона поділася, то її тато лагідно посміхнувся і сказав: «Роби, як хочеш».
Але що б то означало, що побачивши зміст контракту, він на мить нахмурився та коротко зиркнув на доньку? Ну, оскільки вона тепер збиралася працювати в місці, з яким у старого євнуха були пов’язані болючі спогади, Маомао вирішила, що такий незадоволений вираз батькового обличчя пов’язаний саме з цим і не стала довго сушити собі голову. Зрештою, в світі чимало речей, які залишаються безглуздими, скільки над ними не думай...
— Що, чимало тобі надавали? — незворушно відмітив батько, помішуючи лікарські трави, що кипіли у великому казані.
У старій халупці й досі було холодно попри розтоплену піч, тому Маомао з батьком одягали по кілька додаткових шарів одягу. Вона помітила, що батько постійно протирав коліно, яке, напевно, боліло там, де в минулому він зазнав кари.
— Я не зможу взяти стільки речей, — подивилася Маомао на вже підготовлений багаж: ступку та подрібнювач, записник з нотатками про лікарські трави та мінімальний запас одягу і білизни.
«Ступка й подрібнювач обов’язково знадобляться. Записник також безперечно необхідний. Однак і запас білизни ще більше зменшити я не можу».
Коли насуплена Маомао аж застогнала від цих роздумів, батько переставив казанок на стіл та підійшов до Маомао.
— Доню, тобі, мабуть, не варто брати це з собою.
Маомао з підозрою спостерігала за тим, як батько розпаковує її фармацевтичні інструменти.
— Оскільки ти не лікар, то наявність таких предметів може викликати підозри в твоїх намірах отруїти когось... Слухай, не роби таке лице. Це було твоє рішення, тож зараз вже пізно відмовлятися.
— Та бути такого не може!.. — Маомао без сил впала на ґрунтову підлогу.
Схоже, одного лиш її виразу обличчя було достатньо, щоб батько зрозумів, що саме вона намагалася сказати, тож він додав:
— Так-так, звісно. Давай-но закінчуй вже зі зборами та лягай спати. Пізніше, отримавши дозвіл ти зможеш віднести туди більше речей. Було б неввічливо запізнитися першого ж робочого дня.
— Та зрозуміло вже...
Маомао неохоче поклала ступку й подрібнювач на скрипучу полицю та запакувала замість них кілька з отриманих подарунків, які вона могла б іноді використовувати. Вона задоволено примружилась, розглядаючи дорогоцінні мушлі з пудрами та рум’янами, але поклала в клунок лише скляночку з червоною фарбою для нігтів, яка не займала багато місця.
Серед подарованих речей була також чудова свита на ваті з високоякісного сукна. Швидше за все її подарував куртизанці один з клієнтів, бо вона була гаптована візерунком не з тих, які носять дівчата Квіткового міста.
Маомао подивилася на батька, який почистив казан та підкинув в пічку дрів. Було боляче дивитися, як закінчивши з дровами, старий прошкутильгав до лежака й ліг, накрившись лише шматком тонкої тканини. Замість верхнього одягу він використовував лише ще одне тонке ханьфу, яке вважалося запасним.
— Агов, якщо ти вже закінчила, то я загашу світло, — сказав батько, беручись за каганець, від якого трохи несло риб'ячим жиром.
Маомао нашвидку закінчила пакувати клунок й попрямувала до своєї лежанки в дальнім кутку кімнати, аж раптом її осяйнула якась думка. Вона підхопила рогожу, на якій спала, та потягла її на інший бік.
— Це ще що таке? Скільки ж часу вже минуло, як ти востаннє так робила? А я ж бо думав, ти вже не дитина...
— Так холодно ж, — дещо зніяковіла Маомао відвела погляд.
Вона все ж таки притягла рогожу впритул до батькової лежанки. Точно, вона ж почала спати самостійно, коли їй було років десять. Це ж скільки часу вже пройшло?
Маомао розстелила подаровану їй теплу свиту на обидві лежанки — свою і батькову — та повільно закрила очі. Лежала вона, зігнувши спину й згорнувшись калачиком.
— Знову я залишусь сам-один і буду сумувати за тобою, — спокійним тоном проговорив батько.
— Тепер все інакше. Цього разу я можу повернутися в будь-який час, — різкувато відрізала Маомао. Але її спина, що торкалась батькової руки, наче стала трохи тепліше.
— Звісно. Повертайся, коли захочеш, — зморшкувата рука погладила Маомао по голові.
Хоча вона весь час називала старого «батько, тато», на вигляд він був більш схожий на немолоду жінку. Та й за характером, якщо вже так казати, він був, скоріше, як мати.
У Маомао не було матері. Та натомість у неї був ласкавий тато, докучлива бабуся й сила силенна веселих та галасливих старших сестричок.
«Так, я завжди можу повернутися додому».
Однак попри це вона все одно почувалася дещо самотньою.
Потроху Маомао почала засинати, відчуваючи тепло руки, схожої на засохлу гілку дерева, що продовжувала гладити її волосся.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
