ГЛАВА 34. Звільнення
— Що будемо робити? — зазвичай мовчазний помічник протягнув господарю стос документів.
Нічого не поробиш, ця справа перетворилася на справжню проблему.
— Через нещодавній інцидент складено повний список всіх імен, пов’язаних з Фенмін та її родиною.
Фенмін безперечно буде страчено. Хоча рішення про винищення всієї родини зловмисниці й не було прийняте, всі її родичі були засуджені до конфіскації майна та різного ступеня фізичних покарань.
На щастя, покарання оминуло її господарку, ексдружину Адуо. Проте торгові партнери родини Фенмін були визнані причетними до справи. Хто б знав, що родина скромних бджолярів матиме бізнес такого масштабу.
— Серед дівчат Внутрішнього палацу — близько вісімдесяти осіб.
— Що? Серед двох тисяч людей аж вісімдесят? Це досить високий показник!
— Згодний.
Ґаошунь підсунувся ближче і запитав господаря, що стурбовано зморщив лоба:
— Мені приховати це?
— А ти можеш?
— Якщо ви цього забажаєте.
«Якщо забажаєте». Значить Ґаошунь збирався прислухатися до слів Женьши. Й незалежно від того, правильно це чи ні, він зробить так, як сказав господар.
Женьши глибоко зітхнув.
У списку причетних осіб містилося й одне таке знайоме йому ім’я. Людина, яку викрали та продали до гарему, виявилася вплутаною й у цю справу.
— Отже, що я повинен зробити?
Здавалося б, так просто погодитись.
Але він боявся навіть уявити, який вираз набере обличчя тої дівчини через прийняте ним рішення.
*****
— Масове звільнення?
— Саме так, — сказала Сяолань, дожовуючи сушену хурму.
Хурму зробила Маомао з кількох фруктів, викрадених з саду та потай підвішених на просушування під самим дахом.
— Таке враження, що проводять покарання цілого клану чи щось таке. Здається, вони намагаються позбутися всіх дівчат з родин, які мали хоч якісь ділові стосунки з покараними.
«Щось у мене погане передчуття щодо цього».
Інтуїція Маомао рідко підводила її. До того ж за документами вона зараз належала до родини, яка продала її до Внутрішнього палацу.
«Якщо мене зараз звільнять, на мене чекають великі проблеми».
Їй по-своєму подобався нинішній спосіб життя. Звісно, вона була б рада повернутися до свого додому у Квітковому місті, але там її могло швидко прибрати до рук одне страхітливе бабисько заради спроби заробити хоч кілька дрібних монет.
Після візиту Лібая вона досі не спромоглася направити туди жодного нового клієнта.
Це справді проблема.
«Мене точно виставлять на продаж».
Попрощавшись з Сяолань, Маомао вирішила розшукати людину, до якої за нормальних обставин навіть не подумала б звернутися.
***
— Що за дивина? Ти так засапалася, — недбало відмітив прекрасний євнух, що саме покидав Внутрішній палац через головні ворота.
Щоб його знайти Маомао вже оббігала не тільки Нефритовий палац, а й резиденції всіх чотирьох дружин.
— ...Ху-у-ух.
— Заспокойся. Твоє обличчя аж червоне, — на прекрасному обличчі Женьши, подібному до небесної діви, проявилося деяке невдоволення.
— Я... хух... я маю вам... дещо... дещо сказати, — зрештою частинами вичавила з себе Маомао.
Женьши зіщулив очі. Його обличчя чомусь набрало нещасного виразу.
— Зрозуміло. Гаразд, поговоримо всередині.
***
Маомао провели до кабінету головної розпорядниці гарему, і їй, як завжди, стало незручно перед хазяйкою приміщення, змушеною чекати назовні. Дівчина низько вклонилася їй та зайшла всередину.
— Ти, безсумнівно, хочеш запитати мене про масові звільнення, що відбудуться найближчим часом, чи не так?
— Так. Що буде зі мною?
Замість відповіді Женьши показав їй документ. Серед численних імен на дорогоцінному папері значилося також і її власне.
— Іншими словами тебе також звільнять.
«Що мені робити?»
Не може ж вона просто сказати «припиніть, будь ласка», коли їй кажуть, що вона фактично вже звільнена. Вона ж сама неодноразово підкреслювала, що лише проста служниця, яка робить те, що їй наказують.
Маомао так довго намагалася зберігати безвиразне обличчя, щоб не піддаватися звабливому обличчю Женьши, що тепер за звичкою скривила таку міну, наче розчавлену гусінь побачила.
— Ти ще чогось хочеш?
У голосі, що поставив запитання, не було звичайної солодкості. Натомість він навпаки прозвучав трохи по-дитячому капризно, наче Женьши лише намагався бути люб’язним. На відміну від його тону, обличчя євнуха було твердим та серйозним.
— Я проста придворна служниця. Якщо накажете, я можу робити будь-яку чорну роботу, не скаржачись, чи куштувати їжу на отрути, якщо забажаєте...
«Тож не звільняйте мене».
Вона була певна, що доклала всіх зусиль, щоб передати думку «краще найміть мене самі». Однак вираз обличчя юнака лишився таким самим твердим, а коли він відвів погляд, то ледь чутно зітхнув.
— Я зрозумів. Давай-но збільшимо твоє вибувне, — голос юнака прозвучав доволі холодно, а вираз його обличчя було важко розгледіти, бо він схилив голову.
Переговори провалилися.
*****
Скільки днів поспіль він вже бачив свого господаря отаким скоцюбленим? Ґаошунь подумав, що хоч проблем з поточною роботою поки не виникало, але йому не хотілося щоразу, як він повертався, спостерігати ці сидячі страйки в кутку кабінету. Від Женьши по всій кімнаті розповзалася похмура атмосфера. Навіть ще не розсіяні спори мають більш позитивну енергію.
Прекрасного юнака з чарівною посмішкою небесної діви та медовим голосом більше не було.
Маомао пішла з палацу наступного тижня після повідомлення про звільнення. Вона була хоч і не товариською, проте ввічливою, тому одне за одним обійшла всі місця, де про неї піклувалися, з подяками за турботу.
Пані дружина Ґьокуйо спочатку не хотіла відпускати дівчину, але почувши, що це рішення Женьши, знехотя відступилася. На прощання вона ввічливо дорікнула молодому євнуху: «Навіть якщо пізніше ти про це пожалкуєш, вона про це вже не дізнається».
— Можливо, варто було все ж залишити її тут?
— Не кажи нічого.
Ґаошунь зціпив руки, зморшки на його чолі різко поглибилися.
Що бувало завжди, коли це дитя втрачало улюблену цяцянку? Скільки зусиль вартувало знайти нову, більш рідкісну та захопливу? Можливо йому взагалі не варто було зустрічатися з цією іграшкою.
Схоже, молодий господар не хотів ставитися до дівчини, як до бездушного інструменту, й тому відпустив її. То чи матиме сенс шукати для нього нову дівчину, яка матиме зовсім інші манери та одягатиметься за останньою модою?
Це була справжня скалка в дупі.
— Якщо заміна не спрацює, доведеться розшукати оригінал, чи не так? — пробурмотів Ґаошунь так тихо, що Женьши не почув, і раптом пригадав одну людину.
А саме — військового офіцера, який точно був добре знайомий з домівкою тої дівчини.
— Клопітка буде задачка, — як досвідчена людина, Ґаошунь замислено почухав потилицю.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
