ГЛАВА 27. Непорозуміння
Три дні відпустки Маомао пролетіли як одна мить.
Вона зустрілася з усіма, за ким так сильно сумувала, але хоч як їй хотілося лишитися тут назавжди, Маомао не могла покинути роботу в палаці, не завдавши клопоту своєму поручителю, Лібаю.
До того ж її підштовхували до від’їзду розмірковування старої хазяйки борделю про те, кого саме з відомих їй збоченців зацікавить викуп цноти Маомао.
«Здається, він провів гарну нічку», — коли вона побачила Байлін, що сяяла на повну, та Лібая зі стомленими очима, що став схожий на в’ялений абрикос, то пошкодувала, що переплатила. Схоже її віддяка вийшла завеликою.
Ось і визначилось, хто першим потрапить у ярмо.
Маомао певною мірою співчувала Лібаю, адже після того, як він звідав райську насолоду, земні радощі йому більше не смакуватимуть.
Безперечно, стара вичавить з нього усі соки. Та Маомао вже не несе за це відповідальності.
***
Ось так і трапилось, що повернувшись до Нефритового палацу з сувенірами, Маомао зіткнулася з юнаком, подібним небожителю, але оповитим небезпечно темною атмосферою. За його привітною усмішкою відчувався зловісний подих, наче сповнений отрутою.
І чомусь здається, що він вчепився своїм сердитим поглядом саме в неї.
Яким би він не був за характером, але красень є красень. Коли такий прикипить до тебе поглядом, це справляє сильне враження.
Маомао опустила голову, намагаючись уникнути цього докучливого позирку, й спробувала пройти до власної кімнати, але раптом її міцно схопили за плече. З такою силою, що нігті врізалися в шкіру.
— Чекаю на тебе у вітальні, — полинув у вуха медовий голос. Голос-то медовий, але мед цей надто скидався на аконітовий, повний смертного трунку.
Ґаошунь з-за плеча Женьши поглядом попросив дівчину скоритися. Пані Ґьокуйо мала збентежений вигляд, але очі її сяяли. Хуннян чомусь дивилась на Маомао із докором.
Три інші служниці Нефритового палацу виглядали швидше зацікавленими, ніж стурбованими. Мабуть, вже готуються потім випитувати в неї все, до найменших подробиць.
«Що тут взагалі відбувається?»
Маомао залишила у своїй кімнаті речі, переодягнулася у звичайний для покоївки палацу одяг та попрямувала до вітальні.
— Чим можу прислужитися?
У кімнаті була лише одна людина — Женьши. Елегантно одягнений у шати простого урядовця, він сидів, схрестивши ноги та розставивши лікті на столі. Чомусь його ставлення відчувалося гіршим, ніж зазвичай. Чи це лише її уява? Краще б це була уява. Отже, вважатимемо, що їй лише здалося.
Ще й ковток свіжого повітря в особі Ґаошуня відсутній.
Й пані Ґьокуйо щось ніде не видно...
Ой-йой, схоже, залишатися тут виявилося нестерпно.
— Отже, їздила додому у відпустку?
— Так.
— І як там?
— Усі живі-здорові.
— Справді?
— Так.
На якийсь час запала тиша.
— Цей Лібай, що він за чоловік?
— Мій поручитель.
«Чому саме це ім’я?»
Відтепер він буде постійним клієнтом. Важливе джерело доходу.
— Ти розумієш, що це означає? Оте, що ти сказала?
— Еге ж. Це означає, що він має достатньо високу посаду і гарну репутацію. Інакше не зміг би поручитися за мене.
Женьши виглядав надзвичайно втомленим. Це тому, що вона сказала щось очевидне?
— Ти отримала від нього шпильку?
— Він багато їх роздавав. Це було лише для годиться.
Тепер, замислившись над цим, Маомао вирішила, що це було на диво щедро. Шпильки мали простий дизайн, але зроблені були якісно.
— У підсумку, такий чоловік, як я, програв подарунку, зробленому з ввічливості?
«Чоловік?»* — Маомао схилила голову, здивована таким самовизначенням.
— Я також подарував тобі одну, однак ти навіть не подумала звернутися до мене.
Схоже, він вкрай незадоволений.
Без звичної небесної усмішки Женьши виглядав не набагато старшим за Маомао, а то й молодшим за неї. Справді вражає, наскільки людину змінює один лиш вираз обличчя.
Отже, Женьши роздратований тим, що вона поклалася на Лібая, а не на нього. Дивина та й годі. Хіба не краще було б зрадіти, що йому не завдали зайвих клопотів? Чи це все тому, що в такого нероби забагато дозвілля?
— Щиро прошу вибачення. Я не змогла придумати жодного відшкодування, яке було б гідне вас, шановний пане Женьши.
«Чи не надто грубо було б запрошувати євнуха до публічного дому?»
Звісно, бувають дні, коли там проводяться лише чаювання чи поетичні вечори, але це все ж таки місце, де люди віддаються тілесним втіхам. Тож якось незручно запрошувати туди того, хто більше не є чоловіком.
Та перш за все, варто пам’ятати, що це не хто-небудь, а Женьши. Будь-яка куртизанка у його присутності перетвориться з мисливця на здобич.
— Яке ще відшкодування? Ти... ще й віддала щось тому Лібаю?
Якийсь підозрілий в нього вираз обличчя. Наче змішалися злість, відраза й турбота водночас.
— Саме так. Його дуже потішив райський сон на одну ніч.
«Напевне він ще довго не зможе прокинутися від того чарівного сну».
Хоч би яким всепереможним воякою не був Лібай, проти сестрички Байлін він був наче маленьке кошеня. Тож віднині він приноситиме їй грошенята, чи не так?
Вона підняла очі на Женьши й побачила, що той зблід, аж крейдою взявся. Рука, що тримала чашку, дрібно тремтіла.
«В кімнаті надто холодно?»
Маомао швиденько додала в грубку вугілля та взялася роздмухувати полум'я віялом.
— Схоже, його побажання вдалося повністю задовольнити. Думаю, я добряче постаралася.
«Мені також треба докласти більше зусиль, щоб знайти нових клієнтів».
З цією думкою Маомао рішуче стисла кулачок, і в цю ж мить за її спиною пролунав звук розбитої чашки.
— Що ти сказала?!
Уламки кераміки розлетілися на всі боки. Женьши стояв з обличчям блідим, наче полотно, а на його одязі швидко розповзалася мокра пляма від чаю.
— Ох! Я зараз же принесу вам щось, щоб витертись.
Вона відчинила двері, за якими виявилась пані дружина Ґьокуйо, що аж за живіт схопилася від сміху. Поруч стояли Ґаошунь, що виглядав вкрай втомленим, та Хуннян, ошелешена настільки, що й слова не могла вимовити.
Маомао, не розуміючи, що відбувається, пройшла повз них на кухню, щоб відшукати рушника.
***
— Як довго ще ви збираєтесь хнюпитися?
З моменту повернення до свого кабінету Женьши досі просто сидів за столом, розпластавшись по ньому долілиць.
Ґаошунь глибоко зітхнув.
— Не забувайте, що у вас повно роботи.
— Розумі-ію-у.
Не схоже. Людина, що називалася Женьши, не стала б відповідати так по-дитячому. Й не прив’язувалась би до своїх іграшок настільки глибоко.
Ґаошуню довелося докласти чимало зусиль, щоб дізнатися подробиці від пані Ґьокуйо, що здригалася від сміху.
За її словами, за послугу поруки тому чоловікові забезпечили давно омріяну зустріч з надзвичайно популярною повією. Звісно просто неможливо було уявити, щоб ця дівчинка володіла подібною майстерністю.
Однак його господар якось примудрився уявити саме це. Ех, молодість — жорстока штука.
Зрештою Женьши трохи опанував себе, але, здається, все ще був незадоволений.
Це ж треба! Так квапитись закінчити роботу якнайскоріше й навідатися до неї лише для того, щоб на нього, як грім серед ясного неба звалилася звістка, що вона повернулася додому з якимсь стороннім чолов’ягою.
У Ґаошуня не було стільки дозвілля, щоб без кінця заспокоювати це дитя.
Він поставив на стіл лаковану скриньку й дістав з неї листа.
— На днях нарешті надійшла відповідь на ваш звіт.
Треба відшукати придворну даму з опіками. А відтоді вже місяць минув**.
— Це зайняло надто багато часу, — Женьши підняв похилену голову і... поклав її назад.
— Мені дуже шкода, — він не став додавати жодного слова виправдання. Таким був принцип Ґаошуня.
— А ти взагалі з’ясував, хто вона?
— Звісно. Ця пані на диво високого стану, — на стіл лягла дощечка.
«Гранатовий палац. Фенмін, головна покоївка», — значилося на ній.
// * П.п.: Насправді Женьши говорить і Маомао перепитує просто «я», але в японській мові я-чоловік, я-жінка і я-без уточнень статі — це різні слова. Досі Женьши називав себе невизначеним «я» або взагалі опускав займенник, що також характерно для японської мови. Але звідси й далі він називає себе «я», властивим чоловічій мові й саме це здивувало Маомао. Я спробувала адаптувати так, щоб стало зрозуміло без приміток. Як вважаєте, це припустиме викривлення авторського тексту?
// ** П.п.: Цей звіт явно стосувався подій 15-ї глави.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
