ГЛАВА 24. Цілінь*
// * П.п.: Цілінь (麒麟, японською читається きりん, кірін) — міфічна істота у вигляді коня чи оленя, вкритого лускою, що має голову дракона з одним або кількома рогами, через що відома також як «східний єдиноріг». Вважався провісником народження видатних людей, тому його зображення часто використовувались імператорською родиною. //
— Цькування... — погляд Ґаошуня був дещо недовірливий.
Саме так. Не може бути, щоб служниця спричинила таке високоповажній пані, дружині самого імператора. Годі й думати про таке.
— У це важко повірити.
Що ж, якщо співрозмовник не бажає знати, то Маомао не стане про це говорити. Вона не з тих, хто любить спекуляції.
Втім це необхідно було проговорити, щоб пояснити, чому служниця торкалася чаші. Маомао вирішила прямо висловити свою думку замість того, щоб криво прикидатися.
— Розкажеш детальніше? — запитав Ґаошунь.
— Добре. Але наперед скажу, що все це лише мої припущення.
— Гаразд.
Варто розпочати з особливостей становища пані дружини Лішу.
Вона стала дружиною попереднього імператора в дуже юному віці й через це була змушена покинути власну родину.
Більшість жінок навчають того, що дружина повинна бути відданою чоловікові до самого кінця. Чим краще виховання, тим сильніше це помітно. Однак, пані Лішу грубо порушила це правило, коли вийшла заміж за сина покійного імператора, навіть якщо враховувати, що це був лише політичний крок.
— А ви звернули увагу на вбрання пані дружини Лішу під час бенкету в саду? — запитала Маомао.
Ґаошунь мовчки кивнув.
— Воно зовсім не відповідало атмосфері свята.
Проте весь її почет носив цілком відповідне біле вбрання.
— Зазвичай покоївки підказали б своїй пані, яке вбрання варто обрати. Або ж самі вдягнули шати, які б пасували до її одягу. Але ситуація склалася так, що саме пані Лішу виглядала як повна дурепа.
Обов'язок служниці — підтримувати свою господиню. Це те, про що Хоннян постійно товкмачить молодшим покоївкам. Також саме про це говорила Їнхуа під час бенкету в саду.
У цьому світлі сварка між служницями стосовно наряду пані Лішу та її почту відкривається зовсім з іншого боку.
«Мабуть, покоївки Ґраціозної дружини сварили бездарних служниць Доброчинної дружини».
Напевно, юна пані Лішу одягла саме це вбрання тому, що піддалася лестощам своїх покоївок про те, наскільки їй воно личить. Без жодних сумнівів. Адже у Внутрішньому палаці всі, хто її оточують — вороги, і єдині, кому вона може довіряти — це її служниці.
— Й не тільки це. Вони також намагалися поставити панну Лішу у скрутне становище, підмінивши їжу, чи не так? — запитав Ґаошунь, щоб остаточно впевнитись.
— Саме так. І завдяки цьому вона уникла смерті, — відповіла Маомао.
Отрута риби фуґу не діє одразу. Іншими словами, якби страви не підмінили, й тест на отруту пройшов спокійно, вона б скуштувала цей суп. Часу б вистачило.
— Який огидний спосіб.
«До цього моменту це були лише припущення».
Маомао знову взяла миску й вказала пальцем:
— Ось тут, швидше за все, відбитки пальців того, хто додав отруту. Думаю, ця людина тримала чашу за край, коли перемішувала вміст.
Ніколи не торкайтеся краю посуду — це ще один урок від Хуннян. Вона вчила покоївок, що не можна забруднювати пальцями місце, якого торкатимуться губи високоповажної пані.
— Це все, що я маю сказати, — промовила Маомао.
Ґаошунь подивився на срібну чашу, погладжуючи підборіддя.
— Можна поставити одне запитання?
— Яке саме? — дівчина загорнула посудину і віддала Ґаошуню.
— Чому ти намагалася прикрити ту служницю? — запитав він.
Коли Маомао у відповідь лише з сумнівом поглянула на чоловіка, той додав, що запитує виключно з цікавості.
— Порівняно з дружиною імператора життя служниці майже нічого не варте, — сказала вона.
Тим більше, якщо це куштувачка отрут.
Ґаошунь злегка кивнув, ніби зрозумів про що йдеться.
— Я поясню все пану Женьши належним чином.
— Вельми дякую.
Проводивши Ґаошуня до дверей, Маомао з гуркотом рухнула на стілець.
— Все вірно. Я маю віддячити їй.
«Зрештою, саме вона поміняла наші тарілки».
Вона пригадала все і знову подумала, що треба було таки проковтнути.
***
— ...Ось і все, — сказав Ґаошунь.
Слухаючи доповідь, Женьши скуйовдив руками волосся. Стіл перед ним був завалений документами, які чекали на його рішення.
— Вперше чую, щоб ти був такий красномовний, — буркнув він.
— Невже? — незворушно відгукнувся відважний помічник.
— З якого боку не глянь, а злочинець — хтось зі своїх, — замислився Женьши.
— Обставини це підтверджують, погодився Ґаошунь.
У Женьши боліла голова. Хотілося припинити думати. Зрештою, він не спав відучора. І навіть не встиг переодягнутися. От би зараз затупотіти ногами та...
— Ваше справжнє обличчя проявляється, — зауважив помічник.
Звична усмішка зникла з обличчя Женьши, а сердито надувшись, він став більше відповідати своєму справжньому вікові. Ґаошунь одразу помітив це.
— Хіба не добре, що тут нікого немає? — заявив Женьши.
— Я тут.
— Будеш за меблі.
— З усією повагою, ні.
Усі спроби Женьши пожартувати розбились об серйозність цього чоловіка. І що найобтяжливіше, ця людина піклується про нього з моменту його народження.
— Ви досі не вийняли шпильку з волосся, — вказав Ґаошунь.
— Ох, це погано... Я прикрив її волоссям, сподіваюсь, ніхто не помітив, — коли Женьши витяг шпильку, глибоко засунуту у вузол на потилиці, стало добре видно майстерне ажурне зображення на її кінці.
Легендарна тварина, яку не можна було назвати ні конем, ні оленем, називалася цілінь.
— Візьми до схову, — він недбало кинув шпильку Ґаошуню.
— Будь ласка, обережніше. Це велика цінність.
— Я знаю.
— Не помітно, — закінчивши на цьому докір, помічник покинув кабінет господаря, якого доглядав вже шістнадцять років.
Женьши з по-дитячому вередливим виразом обличчя влігся на стіл. Залишалося ще так багато роботи! Й поки не закінчиш, ніякого відпочинку.
— Зробімо це!
Він випростався, потягнувся й взяв до рук пензля. Щоб знову перетворитися на вільного неробу, йому не залишалося нічого іншого, як закінчити свою роботу.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
