ГЛАВА 23. Пальці
Коли Маомао повернулася до Нефритового палацу, то зазнала тривалого й ретельного догляду.
Без жодного пояснення її змусили перевдягнутися й заштовхнули у вільну спальню зі справжнім повноцінним футоном замість тої вузенької кімнатки з лежанкою, якою вона користувалася зазвичай. Матрац з високоякісної бавовни сильно відрізнявся від звичних їй солом'яних циновок, складених одна на одну.
// П.п.: Футон — традиційний японський бавовняний матрац, який розселяють вночі й ховають вдень.
— Я вже випила протиотруту, тож зі мною все гаразд, — правду кажучи, протиотрута тут не могла нічим зарадити. Така вже це була отрута.
— Про що ти говориш?! Адже міністр, який з'їв це після тебе, був у жахливому стані! Не може бути, щоб усе стало гаразд лише завдяки блюванню, — стурбована Їнхуа поклала на чоло Маомао вологу ганчірку.
«Цей міністр справді дурний».
Цікаво, чи зміг він виблювати як слід на початковій стадії лікування?
Однак, хай там що, але схоже, що зараз вона не зможе вибратися звідси, отже їй не залишилось нічого іншого, окрім як закрити очі.
Це був довгий, даремно втрачений день.
***
Вона справді втомилася, тому проспала аж до полудня.
Як для покоївки це зовсім не добре.
Прокинувшись та перевдягнувшись, Маомао вирішила пошукати Хуннян.
«Та перед цим...»
Вона повернулася до своєї кімнати, щоб знайти пудру для обличчя, якою завжди користувалася. Це була не та звичайна біла пудра, яку використовують усі, а така, що допомагала їй вкривати обличчя веснянками.
Використовуючи поліровану мідну пластину як дзеркало, Маомао нанесла пудру шляхом постукування кінчиками пальців по татуюваннях. Особливо щільно вона зафарбувала ніс.
«Тепер у мене обличчя „без макіяжу“».
Було надто клопітно пояснювати це знову і знову.
Маомао думала над тим, щоб просто вдавати, ніби вона приховала веснянки, але це якось соромно. Мабуть, кожного разу, як про це згадували б, вона почувалася б наче підлітка, що вперше відчула себе жінкою.
Вона була голодна, тому перекусила одним з місяцевих тістечок, що залишилися.
Хуннян доглядала за дорогоцінною донечкою пані дружини Ґьокуйо. Вона була зобов'язана очей не спускати з принцеси, яка повзала довкола, повертати малу так, щоб вона не сповзала з килимка на підлогу, та притримувати стілець, за який хапалася дівчинка, намагаючись навчитися ходити.
— Всім серцем прошу пробачити мені, що проспала, — Маомао схилилася у глибокому поклоні.
— Сьогодні ти мала б відпочивати, — пані Ґьокуйо приклала долоню до щоки і схилила голову зі стурбованим виглядом.
— Це було б недобре. Будь ласка, скажіть, що я можу для вас зробити, — щоб там не казала Маомао, але зазвичай вона здебільшого займалася власними справами, тож насправді не так вже й важливо, була вона присутня чи ні.
— Веснянки… — зрештою пані дружина Ґьокуйо підняла тему, якої Маомао воліла б не торкатися.
— Мені без них незручно, тож можу я залишити все, як є?
— Що ж, хай буде так, — подружжя імператора напрочуд легко відступила.
Маомао з подивом глянула на неї.
— Усі підходили і розпитували, що це взагалі за служниця така. Це було жахливо, — пояснила та.
— Щиро прошу вибачення.
— Це обличчя зручне, тому що його не впізнати з першого погляду.
Вона планувала жити тут нишком, але, схоже, потрапила прямо в центр загальної уваги. Що ж саме пішло не так?
— А, ще. Тут Ґаошунь заявився із самого ранку. Що з ним робити? Він, здається не знав, чим себе зайняти, тож я попросила його взятися за прополку у дворі.
«Прополка...»
Як і належить дійсно старанній та відданій людині. Хоча Маомао була майже впевнена, що Ґаошунь був справжнім високопосадовцем. Не варто й сумніватися, що він міцно заволодів серцями інших покоївок.
— Можу я скористатися вітальнею?
— Гаразд. Покличемо його прямо зараз, — пані Ґьокуйо забрала принцесу з рук Хуннян й та вийшла з кімнати, щоб покликати Ґаошуня.
Було б швидше, якби Маомао сама пішла по гостя, але пані дружина притримала її за руку, тож їй довелося попрямували одразу до вітальні.
— Це від пана Женьши, — ледве увійшовши, Ґаошунь поспіхом привітався й одразу поклав на стіл оберемок, загорнутий в тканину.
Коли Маомао відкрила його, то виявила срібну посудину з супом. Це була не та порція, яку вона скуштувала, а та, що від початку призначалася пані Ґьокуйо.
Вчора Женьши відмовився, але врешті-решт надіслав це з усіма пересторогами. Надзвичайно благородно з його боку, але водночас все це означало, що вона має дещо перевірити.
— Тільки, будь ласка, не їжте це.
— Не їстиму.
«Все ж срібло надто потьмяніло».
Схоже, Ґаошунь, не здогадувався, що у дівчини є вагома причина не їсти принесене, тому дивився на неї з сумнівом.
Маомао взяла срібну чашу так, щоб не торкатися її напряму, і примружившись, уважно оглянула. Не вміст посудини, а її саму.
— Ви бралися за це голими руками?
— Ні. Я торкався отруйного вмісту лише ложкою, — він зовсім не хотів торкатися чогось отруйного, тому загорнув усе в шмат тканини, не торкаючись.
Почувши це, Маомао криво усміхнулася.
— Зрозуміло. Будь ласка, зачекайте хвилинку.
Маомао вийшла з вітальні й попрямувала до кухні. Там вона з шелестом щось дістала.
Далі дівчина пішла до спальні, де ночувала сьогодні. Схилившись над дорогоцінним матрацом, вона розпорола шов і дістала вміст, а потім повернулась до вітальні.
В результаті Маомао принесла білий порошок і м'яку навіть на вигляд бавовну.
Вона скатала бавовну в кульку і занурила в порошок. А потім припорошила ним поверхню срібної посудини.
Ґаошунь схилив голову, придивляючись:
— Що це?
На посуді залишився порошок з відбитками.
— Це сліди дотику людських рук.
Кінчики пальців, як правило, жирніють, і коли вони контактують з металом, то залишаються сліди.
Особливо це стосується срібного посуду, який сильно потьмянів.
Колись батько Маомао, вкривав спеціальним барвником посудини, яких їй було заборонено торкатися, аби попередити пустощі неслухняної дівчини.
Пізніше Маомао взяла з нього приклад і почала сама так робити. І виходило в неї напрочуд добре. А чим дрібніший порошок, тим чіткіше видно сліди.
— Перед використанням срібний посуд завжди треба протирати сухою ганчіркою. Бо це не матиме сенсу, якщо на ньому будуть плями.
На чаші було видно кілька відбитків пальців. Їх розмір і положення давали можливість припустити, як саме тримали посуд.
«Як і очікувалось, я не зможу прочитати цей візерунок».
— Той, хто тримав посудину — це... — Маомао замислилась і проговорила це в голос.
Та Ґаошунь дав їй ухилитися:
— Той, кому належать сліди?
— Ні.
Немає сенсу приховувати це. Вчорашні хитрощі пропадуть марно, але тут вже нічого не зробиш.
— Швидше за все їх було четверо. Тих людей, які торкалися цього посуду. Оскільки ви його не чіпали, то це мають бути той, хто готував і роздавав суп, той, хто сервірував стіл, куштувачка отрут Доброчесної дружини та ще одна особа.
Ґаошунь підняв своє мужнє обличчя, щоб поглянути на Маомао:
— А до чого тут куштувачка отрут?
Маомао хотіла, щоб усе це минуло якомога спокійніше. Та зрештою, все залежатиме від цього небагатослівного чоловіка.
— Усе просто, — Маомао поставила чашу. На її обличчі промайнула гіркота. — Це цькування.
=========
// П.п.: Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
