Бенкет у саду (частина 3)

ГЛАВА 21. Бенкет у саду (частина 3)

Опівдні Маомао помінялася з Хуннян й зайняла своє місце позад шановної дружини Ґьокуйо.

Дослухавшись поради Їнхуа, вона до часу сховала три отримані шпильки за поясом. Оскільки пані Ґьокуйо подарувала їй намисто, Маомао могла б встромити у зачіску принаймні одну зі шпильок, але це означало надати перевагу їй над іншими двома.

Спостерігати за бенкетом з почесних місць — доволі приголомшливе видовище.

Військові офіцери вишикувалися із західної сторони, а цивільні урядовці — зі східної. Лише близько п’ятої частини службовців могли дозволити собі влаштуватися за довгим столом по центру, й саме серед них одне з місць з боку військових займав Ґаошунь. Хоча Маомао здогадувалась, що він може займати більш високе положення, ніж вона вважала раніше, але її здивувало те, наскільки невимушено почувався євнух серед інших військовослужбовців.

Також там був присутній високий офіцер, з яким вона нещодавно познайомилась. Він займав місце значно далі, ніж Ґаошунь, але враховуючи його вік, навіть це вже свідчило про успішну кар’єру.

Натомість Женьши ніде не було видно. Однак, якщо настільки яскрава особистість з’явиться, то одразу стане помітною. Тому, оскільки потреби шукати його не було, Маомао вирішила зосередитися на своїх обов’язках.

Перед початком їжі подали легкі вина для пробудження апетиту. Треба обережно відлити трохи зі скляної посудини в срібну чашу. Потім повільно сколихнути її та уважно оглянути місця контакту на предмет помутніння. Якщо у вині присутній миш’як, срібло почорніє.

Потім, повільно обертаючи чашу, слід ретельно обнюхати її вміст, й лише тоді набрати трохи в рота. Маомао вже зрозуміла, що вино не отруєне, але доки вона не проковтне його, дегустація не вважатиметься завершеною. Змочивши горло ковтком, вона прополоскала рот свіжою водою.

«Йой!»

Виявляється, за нею спостерігали.

Інші куштувачі отрут ще не відпили зі своїх чаш. Лише пересвідчившись, що Маомао підтвердила безпечність вина, вони боязко піднесли свої посудини до губ.

«Ну, ще б пак».

Кожен боїться смерті. Якщо знайдеться той, хто скуштує першим, то безпечніше самому почати вже після того, як сміливець доведе справу до кінця.

«Гадаю, якщо збираєшся використовувати отруту на бенкеті, не варто покладатися на швидкодійну».

Єдина, хто полюбляє вживати отруту — це Маомао. Вона належить до рідкісного типу людей, більше таких не знайдеш на світі.

«От якби подали страву з риби фуґу*! Майстерно приготовані нутрощі, залиті гарячим бульйоном — це така смакота!».

// П.п: Риба фуґу — надзвичайно отруйний різновид променеперих риб. Містить смертельну дозу нейротоксину, що паралізує м’язи та викликає зупинку дихання. Печінку, яєчники та шкіру риби фуґу взагалі не можна вживати в їжу, інші частини тіла — лише після спеціальної ретельної обробки.//

Це непереборне відчуття оніміння на кінчику язика! Маомао вже й не згадає, скільки разів вона влаштовувала собі промивання шлунку заради нього. Поки вона віддавалася спогадам, її очі зустрілися з поглядом служниці, яка принесла закуски. Куточки губ жінки трохи піднялися. Схоже, паскудна усмішка так і рвалася з неї. Вона безперечно у щось залучена.

Маомао повернулася до свого звичайного беземоційного виразу.

Закускою, яку вони отримали, була улюблена страва імператора, що її часто готували на вечерю під час його візитів. Їжу, вочевидь, готували у Внутрішньому палаці. Звичайна річ.

Інші дегустатори витріщалися на Маомао, тож вона поспішила взятися за палички.

Це було рибно-овочеве намасу*.

// П.п.: Намасу — тонко нарізані сирі овочі та морепродукти, які протягом кількох годин вимочують у рисовому оцті. Ця страва в давнину була запозичена японцями у китайців.// 

Хоча імператор й був хтивим дядьком, однак, як дегустатор, вона змушена визнати, що його харчування напрочуд дбайливе до здоров’я.

«Подавальники помилилися».

Складові страви відрізнялися від звичайних. Але ж не могли кухарі просто змінити рецепт улюбленої страви імператора. Навіть якщо таке трапилось, то лише тому, що для однієї з дружин його величності готували окремо, але тепер її страва опинилась тут. Кулінари Внутрішнього палацу достатньо вправні, щоб, за потреби, готувати по-різному для імператора та його подружжя, дотримуючись однакового меню. Наприклад, коли пані дружина Ґьокуйо годувала грудьми, в її дієті завжди були страви, що сприяють виділенню молока.

Дегустація закінчилася. Всі заходилися їсти подану страву, й Маомао впевнилася, що помилка мала місце саме під час роздачі блюд.

Подружжя Лішу, та сама, що не вміла читати атмосферу, виглядала блідою.

«Їй ця страва не до вподоби?»

Перед дівчиною стояла улюблена страва імператора, тож, як одна з його шановних дружин, вона не могла так просто пропустити її. Й вона терпляче їла.

Роздивившись навколо, Маомао зауважила, що служниця пані Лішу, яка виконувала обов’язки куштувача отрут, прикрила очі в той час, як її губи здригалися. Маомао побачила, як ті губи вигиналися ледь помітною дугою.

«Я побачила дещо огидне».

Маомао відвернулася й узялася за наступну страву.

***

«Ех, якби це була звичайна вечірка...» — Лібай відчував себе не у своїй тарілці серед усіх цих високоповажних можновладців, що дивилися на нього згори вниз.

Що приємного в тому, щоб влаштовувати бенкет надворі в таку холодну і вітряну погоду?

Ні, справді, проста вечірка була б набагато краще. Наче герої давніх легенд, насолоджуватися випивкою та м’ясом разом з товаришами та побратимами в тіні персикового саду — це, мабуть, було б дуже весело.

Однак, коли докупи збираються поважні шляхтичі, вас завжди супроводжуватиме отрута. Якою б майстерною не були кухарі, високоякісними — продукти, й рідкісними — секретні рецепти, половина смаку все одно втрачається, бо все раз десять прохолоне, поки завершиться процес дегустації.

Не те щоб Лібай звинувачував куштувачів отрут, але кожен раз, коли бачив, як вони з переляканими, блідими до синяви обличчями повільно підносять ложку до рота, його власний шлунок стискався.

От і сьогодні він думав, що це знову буде довгий, нудний і змарнований час.

Але, здається, все не так.

Зазвичай усі куштувачі отрут довго переглядалися, намагаючись визначити, чия черга ковтати першим. Однак сьогодні, схоже з’явилася необачно енергійна дегустаторка.

Це була мініатюрна дівчина, куштувачка отрут з почту однієї з подружжів імператора, яка трохи покрутивши срібну чашу, набрала повний рот вина, ні на кого не оглядаючись. А потім спокійно проковтнула та прополоскала рота, наче в цьому не було нічого особливого.

Лібай згадав, що недавно вже десь бачив цю дівчину й навіть, здається, вручав їй шпильку. Вона не мала видатної зовнішності: цілком нормальна на вигляд, але без якихось відмінних рис. Дівчина такого типу легко загубиться серед численних красунь Внутрішнього палацу. Однак десь за її непоказним обличчям ховався гострий погляд, здатний залякати та підкорити інших.

Хоча вона здалася Лібаю доволі непривітною, обличчя дівчини раптом показало на диво багату палітру виразів. Ледве він вирішив, що вона зовсім беземоційна, як дівчина раптом невідомо чому усміхнулася, а потім знову повернулася до того ж виразу обличчя, але вже спохмурнілого. Окрім того, яким же незвичним було її спокійне ставлення до перевірки їжі на отруту — як до чогось абсолютно природного.

Молодому офіцеру стало надзвичайно цікаво, який вираз обличчя вона зробить наступного разу. Це гарний спосіб згаяти час.

Подали перше — гарячий суп, й та дівчина одразу взялася за ложку. Вона уважно роздивилася вміст, а потім повільно поклала ложку на язик.

Наступної миті її очі трохи розширилися, а на обличчі раптом розквітла така чарівлива усмішка, наче вона танула від задоволення.

Її щоки зарум’янилися, а ледь зволоженні очі засяяли. Губи вигнулися щасливим півмісяцем, а з-під напіввідкритих губ зблиснули білосніжні зуби та промайнув спокусливий язичок.

Ось чому жінки такі грізні.

Те, як вона усміхнулась, облизнувши з губ усе, до останньої краплі, було схоже на усмішку куртизанки найвищого класу — солодку, як стиглий плід.

«Наскільки ж смачною повинна бути ця страва?» — подумав Лібай.

Адже що ще могло примусити таку рядову дівчину перетворитися на чарівну спокусницю, як не майстерність імператорських кухарів?

Та поки він ковтав слину, дівчина зробила дещо неймовірне.

Вона дістала з-за пазухи рушник й виплюнула все, що було в роті.

— Це отруєне.

Обличчя служниці вже знову набуло беземоційного виразу. Вона повідомила свій вирок та й зникла за завісою.

Серед галасу, що здійнявся, було оголошено про закінчення бенкету.

=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!