Любовне зілля

Чотири покоївки, які працювали тут ще до появи Маомао, були надзвичайно працьовиті.

 

Хоча Нефритовий палац не такий вже й великий, весь він обслуговувався лише цими чотирма служницями. Коли приходили гаремні служниці-поденниці, які займаються прибиранням кімнат, вони вчотирьох вже закінчували прибирання особистих покоїв та ліжок.

 

До речі, такі роботи взагалі-то не входять в перелік обов'язків покоївки.

 

Тому єдину роботу, яку зобов'язали робити Маомао, як новачка — це їсти.

 

Можливо покоївки мали якесь відчуття провини через те, що Маомао примусили виконувати найнеприємнішу роботу, а може просто не хотіли, щоб хтось зазіхав на їхню територію, але ніхто з них не примушував її виконувати якусь роботу, окрім хіба що Хуннян. Точніше, вони ввічливо відмовилися від її пропозиції допомогти й з м'яким «все гаразд» виштовхали з кімнати.

 

«Не можу заспокоїтися».

 

Її втиснули у маленьку комірчину й викликали лише до двох трапез, післяобіднього чаю та для перевірки страв підвищеної поживності для імператора, який навідувався раз на кілька днів. Час від часу Хуннян згадувала про неї й давала невеличкі доручення, але кожного разу це була зовсім легка робота, яка виконувалась надто швидко.

 

«Що це за життя? Лише їсти та спати?»

 

Навіть якщо не враховувати дегустації, харчування Маомао стало значно розкішніше, ніж раніше. До того ж усі залишки солодощів після чаювання також віддавали Маомао.

 

Оскільки вона більше не повинна працювати як мураха, то вся ця їжа відкладається в боках.

 

«Відчуваю себе домашньою худобою».

 

Маомао не підходила на роль дегустатора ще з однієї причини: вона була худорлявою від природи, тому буде важко визначити, чи не втратила вона вагу внаслідок отрути. До того ж, оскільки смертельна доза залежала від маси тіла, то чим масивніша людина, тим вищий шанс вижити.

 

Маомао не настільки хирлява, щоб не розпізнати отруту, яка спричиняє схуднення, та й взагалі впевнена, що виживе, навіть перевищивши смертельну дозу, але навряд чи це стосується людей навколо неї.

 

Три молодші покоївки справді жаліли маленького жертовного пішака, адже низькоросла й худенька Маомао виглядала зовсім юною. Навіть коли вона вже була сита, все одно отримувала добавку рису, та й овочів до каші їй завжди давали більше, ніж іншим.

 

«Вони нагадують мені молодших сестер у борделі».

 

Попри те, що Маомао була похмурим, мовчазним й не дуже вродливим створінням, невідомо чому вона полюбилась молодшим куртизанкам. Вони так само при кожній нагоді підгодовували її та пригощали солодощами.

 

...Треба сказати, Маомао зовсім не усвідомлювала причину, через яку вона викликала бажання пестити та плекати її у всіх довкола.

 

Ліва рука Маомао була вкрита численними шрамами: залишки різаних і колотих ран, опіки, укуси та сліди від уколів чимось, схожим на голку. Маленька, худенька, з силою-силенною шрамів, вона часто ходила з перебинтованими руками й блідим обличчям, а іноді непритомніла прямо на вулиці. Отож усі ледь стримували сльози, думаючи, що дівчина така тиха і байдужа до всього через жорстокість, яку зазнала досі. 

 

Більшість думали, що над нею і зараз знущаються, але насправді все було не так.

 

Все це зробила з собою сама Маомао. Вона досліджувала ліки для загоєння ран та опіків, потроху вживала різні отрути, а іноді дозволяла вкусити себе отруйній змії. Час від часу вона помилялася з дозуванням і в результаті непритомніла. Ось чому всі шрами були зосереджені на лівій руці дівчинки, а не на панівній правиці.

 

У неї не було ані найменшої пристрасті до відчуття болю чи схильності до завдання собі шкоди, але потреба її розуму у пізнанні сильно відрізнялася від звичайних дівчат, особливо у всьому, що стосувалося ліків та отрут.

 

Звичайно, така поведінка доньки завдавала безліч клопотів батькові.

 

Оскільки вони жили у «квітковому» кварталі, батько навчив Маомао письма та медичних знань, щоб дати можливість доньці обрати інший життєвий шлях, окрім проституції. Але перш ніж він усвідомив, що відбувається, зазнав невиправданого наклепу. Його знеславили на всю околицю.

 

Дехто розумів, але більшість кидали на старого лікаря холодні погляди, адже важко повірити, що дівчинка такого віку буде раз у раз завдавати собі шкоди заради експерименту.

 

А тепер усі вважали Маомао бідолашною дівчиною, яка зазнавала насильства з боку батьків, потім була продана до Внутрішнього палацу, а тут її перетворили на дегустатора — нікому не потрібне жертовне ягнятко.

 

Сама ж Маомао ні про що не здогадувалася...

 

«Так я швидко перетворюся на свиню».

 

Доки Маомао розмірковувала про такі важливі речі, перед нею з’явився огидний відвідувач.

 

Юнак, який володів неземною красою, та з вуст якого не сходила промениста посмішка небожителя.

 

Три покоївки зашарілися та кинулися готувати чай шановному гостю. Судячи зі звуків, які долітали крізь стіну, там точилася сварка за те, хто саме буде подавати чай.

 

Обурена їхньою поведінкою Хуннян сама завершила підготовку до чайної церемонії, а тим трьом наказала повернутися до своїх кімнат.

 

Маомао, виконуючи свої обов'язки дегустаторки, понюхала вміст срібної чашки й набрала трохи до рота.

 

Їй було важко всидіти на місці й не вискочити з кімнати, бо Женьши весь час пильно дивився на неї. Вона примружилася, щоб не зустрічатися з ним поглядом.

 

Якщо ви молода дівчина, то не повинні почуватися погано від погляду такого красеня, навіть якщо він просто євнух. Але для Маомао це було не так. Через те, що площина її інтересів сильно відрізнялася від звичайних людей, то наскільки б їй не подобалася неймовірна краса Женьши, вона воліла провести чітку межу. 

 

— Нещодавно я отримав ось це. Чи могла б ти скуштувати це для мене? — запитав гість.

 

У кошику лежало кілька баоцзи — пиріжків з начинкою, виготовлених на пару. Маомао взяла один і розламала навпіл. Всередині була звичайна начинка з суміші свинячого фаршу та овочів. Та коли вона понюхала вміст, то одразу відчула знайомий лікарський запах.

 

Такий самий, як у засобі для підвищення тонусу, який вона куштувала позавчора.

 

— Тут присутнє любовне зілля.

 

— Тобі навіть не знадобилося куштувати, щоб дізнатися про це? — здивувався Женьши.

 

— Тут нема нічого шкідливого для вашого здоров'я, тож можете забрати це додому. Будь ласка, їжте зі задоволенням.

 

— Е ні, навряд чи я погоджуся це їсти, згадавши того, хто мені їх дав.

 

— Справді. Цього вечора до вас може дехто завітати, — промовила Маомао байдужим тоном.

 

Хоча реакція Женьши відрізнялася від очікуваної, на її обличчі з'явився складний вираз. Він знав і все одно намагався згодувати їй пампушку з афродизіаком! Він має бути вдячний, що вона не дивиться на нього як на якусь гусінь. До речі, а від кого він це отримав?

 

Під час їхнього короткої розмови, пані Ґьокуйо захихотіла дзвінким голосочком. Біля її ніг у ліжечку продовжувала посапувати спляча принцеса Сяолін.

 

Маомао вклонилася й зібралася покинути вітальню.

 

— Зачекай.

 

— Чим ще можу допомогти?

 

Женьши та дружина Ґьокуйо перекинулися поглядами й кивнули одне одному. Схоже, головне питання було вирішене ще до того, як прийшла Маомао.

 

— Чи можеш ти виготовити таке любовне зілля? — запитав Женьши.

 

На мить в очах Маомао промайнули здивування та цікавість.

 

Хоча їй було не второпати нащо євнуху таке зілля, але сам процес виготовлення, безсумнівно, принесе Маомао задоволення.

 

Ледве стримавши посмішку, Маомао сказала:

 

— Час, компоненти та інструменти. Якщо я матиму це...

 

Якщо це еквівалент афродизіаку, вона завиграшки виготовить «любовне зілля».

=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі: @smakolyky_tl або на сайті https://smakolykytl.site.