Фінеас різко підскочив на ліжку.
Заспаний, він виглянув у вікно — був на рідкість безхмарний світанок. Неподалік під сонячними променями виблискувала Темза. Коли над вухом пролунало переривчасте цвірінькання, юнак зрозумів що це реальність.
Сон, який Фінеас бачив уже дві ночі поспіль, бентежив його.
Просидівши так ще хвилин п'ять, Ролл остаточно прийшов до тями. Він відкинув ковдру й вийшов зі спальні.
Піпі заклопотано метушився на килимі в коридорі, рухаючись туди-сюди. У двох маленьких "лапках" він тримав по жорсткій щітці. Короткі, міцні механічні руки маяли, прибираючи. А з "пащі" виривалося бубоніння:
«Той туман, що поглинає відблиски заходу сонця…»
«Вечірнім вітерцем розвіяний, в неосяжному небі...»
Піпі — механічне цуценя, яке Фінеас сконструював під час навчання в університеті. Він може виконувати прості хатні справи та має мініатюрний вбудований пристрій для відтворення музики й записаних радіопрограм.
Задоволений своїм творінням Фінеас спочатку тепло називав його залізним псом. На щастя, Чарльз одразу гостро підмітив, що Фінеас поставився до найменування без ентузіазму та надто консервативно, і тоді м'яко наполіг на тому, щоб Фінеас обміркував іще раз. Після серйозних роздумів, той зупинився на імені "Піпі".
Але хорошим друзям Піпі – пані Мяо та її родині – не так пощастило.
Пані Мяо — бродяча кішка, про яку піклувався Фінеас. Під час бомбардування Ролл сховався у підвалі та навіть не підозрював, що кошеня сховалося в укритті Андерсона, яке він вчасно викопав на своєму подвір’ї. Під небом, що рясно періщило, пані Мяо, на щастя, вдалося вціліти.
Коли її знайшли, вона вже схудла до кісток від голоду, але, швидко відновившись, знову стала пухкою, а після одужання народила кошенят — хлопчика та дівчинку. На той час Чарльз якраз перебував у гарнізоні на берегах Ла-Маншу й не мав змоги відразу вийти на зв'язок. Тому залишений без нагляду Фінеас назвав їх "Капітан" і "Пряник".
У цей момент чорно-білий Капітан і триколірна Пряник якраз неслися гвинтовими сходами. Послизнувшись, вони врізались у наївного механічного пса. Фінеас не став затримуватись біля котів, які плескали Піпі своїми маленькими хвостиками, він оминув їх і зайшов до ліфта на другому поверсі.
Цей ліфт він сконструював сам. Всередині не було кнопок з номерами поверхів, лише три круглі клавіші з викарбуваними геометричними фігурами, як у мініатюрної друкарської машинки. Фінеас майстерно постукав кількома клавішами, і ліфт повільно рушив до підвалу.
Він усе ще був одягнений у вільну, мʼяку, шовкову піжаму в смужку. Його скуйовджене волосся виглядало точно так само, як після пробудження.
Мало хто знав, що під Наутілусом було приховано перебудований під бомбосховище підвал. Надзвичайно просторий, з тунелем на південно-східному боці, сполученим із Темзою. Кілька років тому Лондон накрило масштабним бомбардуванням, Фінеас і досі не оговтався від того жаху. Він витратив цілих два роки на планування сховища, де можна було б зберігати й переносити дорогоцінні музейні експонати, і де біженець міг би швидко сховатись від небезпеки.
Він йшов прямо до тунелю, як раптом зупинився коло шафи.
У прозорій вітрині лежало кілька давніх механізмів, які серед неоціненних скарбів виділялися своєю неординарністю.
Це все були невдалі зразки вічного двигуна, які Ролл виготовив у дитинстві.
Він змалечку цікавився механізмами та мав до цього хист. Коли він із Чарльзом навчався в школі Кай, всі однокласники займались налагодженням зв’язків та збагаченням резюме. І тільки Фінеас занурювався у світ досліджень та розбору пристроїв.
До того ж він був меншим за своїх однолітків, тому ще більше відбивався від колективу. Чарльз і викладачі неодноразово вмовляли його вступити до гуртків, чи взяти участь у заходах. Проте Фінеас обрав парну греблю, та й ту — лише заради балів. Звісно, найголовніше було те, що Чарльз був повноправним членом команди гуртка з греблі та мав достатньо сил, щоб успішно скласти фінальний іспит навіть із таким марним тягарем у парі.
В дитинстві Фінеас наївно загрузнув у ідеї вічного двигуна, і так глибоко, що подекуди нехтував їжею та сном. Попри всі невдачі він відмовлявся здаватись. Його батько, Едвард, безумовно підтримував свого сина. Заради нього діставав найновіші книги й креслення, заохочував розв'язувати проблеми, що постали перед ним. Та подорослішавши, теоретичні знання юнака стали достатньо глибокими, щоб поступово усвідомити — те, за чим він гнався, було лише міражем, який суперечив усім науковим принципам.
Тоді від злості він розтрощив усі свої моделі, й із налитими гнівом очима запитав батька, чому той нічого йому не сказав.
Едвард лиш мовчки взяв зі столу книгу та попросив Фінеаса уважно роздивитись ілюстрацію на титульній сторінці. Обвівши пальцем яскраву вогняну кулю в центрі картинки, він прошепотів: «Бруно ціною життя захищав теорію про геліоцентричну систему, на сьогоднішній день ми бачимо багато неточностей, та хіба його смерть заради ідеї дійсно не мала жодного сенсу?»
Фінеас жваво захитав головою й шморгнув носом. Намальовані кольоровими олівцями сузір'я віддзеркалювалися в його ясних очах.
«За всю історію розвитку науки й не перелічити кількість невдалих досліджень. Людство завжди відкидало одну правду та знаходило іншу після провалів», — широка долоня ніжно погладила волосся малого, Едвард лагідно змахнув краплі сліз з очей сина.
«Фіні, гонитва за істиною дорожча, ніж сама істина».
Через декілька років Едвард помер на лікарняному ліжку через інфекційне захворювання.
Коли Фінеас перебирав речі покійного батька, він знайшов прилади, які колись розтрощив у нападі люті. Виявляється, весь цей час батько надійно зберігав їх.
А зараз Фінеас дивився на один із тих приладів, зібраний з уламків, і сповнювався рішучості.
Він був переконаним матеріалістом, та разом з тим, як і його батько, захоплювався природничими науками. Колись він навчався у всесвітньовідомому політехнічному університеті, але те, що відбувалось останні два дні, вперше похитнуло його віру. Інакше кажучи, він був наляканий. Однак твердо вірив, що страх породжується з незнання і шириться, як та чума минулого століття. А найкращий спосіб подолати страх — дослідити невідоме.
Здавалось, Фінеас прийняв для себе рішення, а тоді попрямував до кінця підвалу. Тут він колись обладнав тимчасовий верстак. У кутку стояло кілька предметів меблів і зберігалися деякі припаси. З іншого боку приміщення був пустий басейн у 130 футів. Колись його побудував попередній власник, імітуючи стиль купалень Стародавнього Риму.
130 футів = 39.62 метрів
Обабіч верстака Ролл присів навпочіпки та постукав вказівним пальцем по декількох квадратних цеглинках у стіні, а потім із силою штовхнув усередину одну з них. Перед стіною одразу ж виступили непомітні квадратні камʼяні двері й повільно піднялися, відкриваючи прохід у невелике приміщення для припасів.
У цьому сконструйованому Фінеасом "ейфі" належним чином зберігалася загадкова старовинна лампа.
Фінеас обережно дістав її, поклав на стіл і знову роздивився у світлі ліхтаря.
Корпус лампи не мав дефектів, а густа олія була майже не витрачена. Якщо це й справді незгасна лампа з тисячолітньої гробниці, то з чого ж тоді зроблені основа та олія?
Фінеас запалив лампу сірником, і яскраве волошкове полумʼя миттєво осяяло темний кут підвалу.
Він засік час і почав придивлятися до язиків дивовижного полумʼя, й лиш зрідка схиляв голову в бік столу глянути на таймер. За цим заняттям минуло сім чи вісім годин, а рівень олії геть не змінився.
Фінеас застиг на місці. Стояла рання осінь, але його спина повністю просякла потом. Сказати, що він був збентежений, — означало б сильно применшити його почуття в ту мить.
За кімнатної температури це була тягуча легкозаймиста рідина. Світло яскраве, а продукти згоряння безбарвні й майже без запаху. У повітрі відчувався лише легкий шлейф схожого на морську сіль аромату.
Попри те, що його знання з хімії не можна було вважати поглибленими, та все ж він мав справу з багатьма речовинами. Однак те, що він бачив перед собою, було йому незнайомим. Невже ця субстанція — і є заповітна мрія людей, вічне горюче?
Раптом Фінеаса осяяло. Не гаючи часу, він побіг у бібліотеку на другому поверсі та почав ретельно вишукувати щось серед щільного ряду старовинних лазурових книг.
Більшість стародавньої китайської літератури тут походить із колекції його батьків, і ще частину він придбав у Лі. Майже всі книги є унікальними екземплярами.
Після довгих пошуків Ролл обережно витягнув з полиці збірку записів про надзвичайні явища. У ній описувався стародавній китайський фольклор про незвичайних людей і дивні речі. Колись у дитинстві мати разок прочитала йому ці записи, та зараз спогади були доволі розмиті.
Він відкрив книгу, перегорнув давно вже пожовклу сторінку й нарешті впізнав уривки слів зі спогадів.
Фінеас пробурмотів: «У Південному морі існують дзяо, також відомі як русалки. Живуть вони в морських глибинах, як риби, й ніколи не припиняють ткати, а їхні сльози сиплються з очей перлинами».
Адаптовано з《搜神记》(Записки про пошуки духів — Сов Шень Дзі, збірка легенд про духів, привидів та інші надприродні явища, написана та зібрана Ґань Бао в династії Цзінь) — за межами Південного моря, живуть русалки (дзяо жень — підводні жителі, русалоче плем'я), вони безперервно плетуть, а коли плачуть — з очей сиплються перлини.
«Оброблений жир дзяо використали для лампи, що ніколи не згасала. Її назвали "Цан Су"».
«Народом ширились чутки, що лампа Цан Су була похована в гробниці разом з імператором Мінь тисячі років тому. За життя імператор Мінь був жорстоким та свавільним, але на схилі літ сподівався стати небожителем. Він щиро вірив, що вогонь Цан Су захистить душу на шляху до царства Безсмертних, проведе крізь колесо страждань Сансари. Це й послугувало появі другої назви — "Провідна лампа імператора Мінь"».
Дослівно: імператор Мінь, вести/направляти, шлях, лампа.
Дочитавши, Фінеас не стримав зітхання. Тремтячими руками він відклав книгу.
Русалки, які не раз являлися йому ввісні, та "незгасна" лампа, яка дійсно існує в реальності, — чи можуть всі ці тісно пов'язані між собою речі бути збігом? Якщо ні, то як можна пояснити це з наукового погляду?
Крім того, Лі раніше згадував, що дуже впливовий бізнесмен доклав чимало зусиль, аби купити цю лампу. Яка була його мета? Просте бажання додати її до своєї колекції?
Якщо русалки насправді існують у цьому світі, чи дійсно вони є нащадками клану Ді та Юе, які затонули в Південнокитайському морі разом з островом Міраж, як описано в міфах і легендах?
У голові Фінеаса панував безлад. Він не мав жодних підказок, за які б міг ухопитися, і знати не знав у якому напрямку рухатися далі. Але навіть до того, як привести думки до ладу, він підсвідомо розумів — не можна, щоби ця лампа потрапила до сторонніх рук.
Довгий час Фінеаса сидів у бібліотеці нерухомо, заглиблений у роздуми. Аж раптом підскочив, якнайшвидше переодягнувся й рушив до Чайна-тауна.
Бюро Лі знаходилось у найпримітнішому місці Чайна-тауна — просто навпроти тристороннього перехрестя з аркою при вході до китайського кварталу. Фінеас злегка струсив бронзовий дзвіночок і відчинив двері з хитромудрою різьбою.
Освітлення за дверима видавалося трохи зловісним, у повітрі витав ледь вловний ніжний аромат, який складно було визначити. Фінеас відсунув завісу з намистин і нарешті побачив Лі. Його старовинний одяг і багряні мотиви кімнати гармоніювали між собою. Він невимушено відкинувся в кріслі перед прилавком і проглядав облікову книгу. А найбільше впадали в очі його малі круглі сонцезахисні окуляри з золотою оправою на переніссі.
Лі підвів погляд, кутики губ розпливлися в усмішці: «Йо, Рольчику, як ся маєш?»
Байдужий тон виказував, що чоловік зовсім не здивований несподіваним візитом Фінеаса. Він продовжував точними рухами перебирати кісточки на рахівниці з чорного нефриту й спокійно очікував, коли гість сам повідає мету свого прибуття.
Фінеас стиснув вуста. Він випалив виправдання, яке продумав по дорозі сюди: «Після нашої вчорашньої розмови про незгасну лампу я пригадав легенду, яку колись читав. Там і справді написано, що в якогось імператора в гробниці була незгасна лампа з обробленим жиром русалки. Мені навсправжки стало дуже цікаво, тож я прийшов розпитати про це детальніше».
«О? Тебе теж цікавить ця річ? — Лі схилив голову набік й розвів руками. — Але, на жаль, Рольчику, хоч ти й мій постійний клієнт, я змушений сказати правду: твої фінансові можливості в порівнянні з тією поважною особою…»
Фінеас тієї ж миті перебив його: «Ні, ні… Лі, ти неправильно мене зрозумів. Я прийшов не за самою лампою, мене цікавить легенда про русалок. У Південнокитайському морі й справді здавна існують такі істоти?»
Лі посунув кісточки рахівниці не підіймаючи голови й тепло нагадав: «Консультації за окрему платню».
Фінеас скривив губи й дістав із кишені золоту монету.
Лі зважив її в руці та мовчки повернувся до рядів полиць з товарами за закритою стійкою. Одним рухом він підтягнув до себе дерев'яну драбину й забрався на неї. Тоді з верхньої шухляди він вийняв не надто громіздку стару книгу.
«В Китаї є приказка: "Довіряй власним очам, та не довіряй чужим вустам". Я не зустрічав русалок з легенд, тож не можу відповісти на твоє запитання, — Лі повернувся за прилавок, гортаючи пожовклі сторінки й знудженим голосом продовжив: — Однак у декількох стародавніх книгах дійсно є подібні записи. Зміст може збігатись, або навпаки різнитись, і важко перевірити, правдиві вони чи ні. В мене тут якраз є одна книга, можу дати тобі почитати».
І в якому місці це "дати почитати"? Вона коштувала мені цілу унцію золотих монет... Фінеас не міг не нарікати на Лі, беручи книгу.
1 унція = 28 грамів
«Записи про сновидіння з Південного моря? — він насилу зміг прочитати назву на обшарпаній обкладинці. — Тобто все тут — всього лише сни автора? Тоді від самого початку в пошуку інформації в цих старезних книжках не було жодного сенсу».
Почувши це, Лі голосно розсміявся: «Джван-дзи ранком задрімав, себе метеликом вбачав, — він потер гладеньке підборіддя й, нахиливши голову, щоби заглянути Фінеасу в очі, спокійно промовив: — Що є сном, а що реальністю? Рольчику, можливо, те, що ми зараз переживаємо, це і є "лише сон"…»
«Джван-дзи ранком задрімав, себе метеликом вбачав» — це рядок із вірша «Розписна цитра» автора Лі Шан'їнь. У ній згадується імʼя відомого китайського філософа Джван-дзи. Одного разу йому наснився сон про те, що він метелик. І після цього Джван-дзи вже не був впевненим: чи був метеликом, якому сниться сон про те, що він філософ, чи він філософ, якому наснилося, що є метеликом. Ця історія — виклик даосизму щодо визначень реальності та ілюзії.
У тіні мерехтливого світла посмішка Лі здавалася дещо зловісною.
Фінеас закляк: те невідоме почуття жаху знову зародилося в його душі.
«Ти знаєш, що я не ідеаліст, Лі, — він змусив себе зберігати спокій. — Я маю ще одне запитання: багатий підприємець, про якого ти розповідав, хто це? Ти можеш мені розказати?»
Побачивши, що йому вдалося налякати хлопча, Лі всміхнувся й задоволено відкинувся в кріслі назад: «Це зовсім не секрет. Насправді цій людині ти не чужий. Він не тільки підприємець, а ще й колекціонер і судноплавний магнат. Щороку я перевожу кілька партій товару на його кораблях».
Очі Фінеаса миттєво округлилися: «Тобто… професор Мюллер?»
Мікар Мюллер — магнат, власник незліченних статків. Його джерела доходу охоплюють багато галузей, від постачання зброї та хімічної промисловості до виготовлення ліків та управління флотом. Але сам він ідентифікує себе не інакше як професор, позаяк у молодості був професором факультету хімії в альма-матер Фінеаса.
Ба більше, він хрещений батько Чарльза.
Коли він повертався до Оук-стріт, вже було за восьму годину вечора. Фінеас йшов тьмяно освітленою набережною. Вечірній вітер із Темзи тріпав його волосся, поки в голові панував безлад із заплутаної інформації. Юнаку здавалося, що він випускає з уваги якусь вагому деталь.
Але врешті-решт, що саме?
Він безупинно прокручував у думках події останніх двох днів — байдуже, були вони дійсністю, чи сном, та все ж не міг втримати туманний кадр, що швидко промайнув серед вервиці спогадів.
Лише побачивши червону поштову скриньку біля дверей Наутілуса, він раптом щось усвідомив, і, відразу кинувшись до смітника для макулатури на розі вулиці, несамовито почав копирсатись серед паперу.
Коли нарешті відшукав той стос газет, Фінеас, який завжди був атеїстом, щиро вигукнув: «Слава Богу!»
У вчорашній ранковій газеті він швидко пробігся поглядом по заголовку: «Вибух на складі боєприпасів "DOGS"». На сфотографованому складі в очі впадав примітний знак «М», що вказувало на його приналежність Мікару Мюллеру.
Згідно зі статтею, вибух стався в ніч перед тим, як Фінеас отримав незгасну лампу.
Занадто багато "збігів", але Фінеаса це, навпаки, цілком заспокоювало. Тримаючи стару газету, щойно знайдену в смітнику, він швидко й холоднокровно почав аналізувати.
Судячи з джерел доходу Мюллера, у нього дійсно може бути особливий мотив. Припустимо, бажання отримати дорогоцінну сировину як джерело енергії. Якби така важлива річ вислизнула з його рук, він, безумовно, вже б наполегливо її шукав. Однак Лі й досі нічого не було про це відомо, найімовірніше тому, що Мюллер не може здійняти галас через цю справу. Окрім небажання розголошувати новину про існування цієї лампи ще більшому колу людей, вона сама по собі може мати ще глибші таємниці.
І за густим шаром туману криється ще одна загадка, яку Фінеас ніяк не міг розгадати…
Хто ж, зрештою, поклав цю лампу в його поштову скриньку?
Переклад з китайської: Мафі
Редакт: Морська Оса
Тайп: wangji
