З того дня Фінеас почав таємно слідкувати за пересуванням Мюллера, але оскільки він не міг вести розслідування у відкриту, його єдиними джерелами інформації були інформаційні газети у відкритому доступі та плітки вуличних торговців. Версія, яку він вияснив, полягала в тому, що професор Мюллер весь цей час був у відпустці в маєтку на Шотландському нагірʼї. Нещасний випадок на маленькому складі анітрохи не зіпсував йому рідкісний відпочинок. Ба більше, цей вибух трапився вночі, і лише кілька робітників, які тоді чергували, отримали незначні ушкодження.
Все виглядало логічно, не було нічого незвичайного.
У той самий час, Фінеас, особливо нічого не очікуючи, вивчав книгу «Записи про сновидіння з Південного моря», яка коштувала йому цілу унцію золотих монет.
Автор називав себе Чао Шен, що звучить як псевдонім. Це збірка художньої літератури, більшість записаного автором — це незвичайні бесіди, які він почув у морі чи на прибережжі. Записане неможливо було перевірити, а зміст розповідей був бурхливою фантазією автора.
Імʼя автора «Чао Шен» перекладається: народжений у морському припливі. Для «бурною фантазією» вживається фраза «天马行空» і дослівно перекладається: небесний скакун мчить повітрям. Сильний і вільний (про стиль літератури чи каліграфії); політ думки, багатство уяви, невгамовна фантазія; фантазувати.
Серед написаного, лише одна коротенька історія стосувалася русалок. Словом, Чао Шень під час плавання наткнувся на серйозну бурю. Човен розвалювався, і коли його життя висіло на волосинці, неочікувано на поверхні моря зʼявилася русалка покрита чорною лускою, і врятувала його. Чао Шень хотів віддячити золотом, сріблом та нефритами, але русалка навіть не ворухнулася, лишень взяла непримітне брязкальце. А у відповідь подарувала закручену мушлю.
Після того, як Чао Шень повернувся до рибальського селища, він розповів цю дивовижну історію сторічному старцю. Він був приголомшений почутим, і розказав як якось в дитинстві випадково впав у море, й теж зустрів русалку з чорною лускою. Морська істота була рослою і прекрасною, але дитину рибалки більше цікавила керамічна кулька, яка висіла на поясі русалки. Син рибалки одразу ж віддав всі дитячі іграшки, які носив із собою як подарунки. І так само отримав дарунок від русалки у відповідь.
Закінчив розповідь, старий виніс з кімнати закручену мушлю, яку дбайливо зберігав близько ста років. І, певна річ, візерунок на цій мушлі був таким самим, як і на мушлі, яку отримав Чао Шень.
Фінеас пильно прочитав цю оповідь, і лише відчув, що нічого нового він не дізнався. Сюжет і близько не такий разючий, як у інших романах, і він не зміг знайти в цій розповіді жодної цінної інформації.
Словом, цілком ймовірно, що Лі знову видурив гроші.
«Але дзвінок…»
Фінеас якраз нарікав на проблеми у торгівлі, як раптом задзвонила музика вітру на дверях. Він не розуміючи протягнув: «М?» — і погляну на подвірʼя неподалік, бо запланованих відвідувачів сьогодні не було.
Перш ніж він встиг запитати, хто ж цей непрошений гість, Фінеас почув чистий і дзвінкий голос.
«Хай, Фіні!»
Не встиг він і фрази закінчити, як двері Наутілуса відчинили й з’явилася постать у військово-морській формі з погонами та пухнастим світлим волоссям, що сяяло на сонці.
Три роки не бачились, а Чарльз вже зростом з дверну раму.
«Чарльзе?!» — Фінеас зненацька підскочив зі стільця.
Це привабливе обличчя зовсім втратило незрілість трирічної давності. Риси його обличчя стали більш зрілими й різкими, темно-сині очі були схожі на глибоководне море. А посмішка все така ж смілива й нестримна, як і в студентські роки.
Фінеас був і збентежений, і щасливий. Він уже збирався розкрити руки, аби обійняти свого старого друга, але раптом зупинився.
Позаду Чарльза виник блакитний халат, який розвивався на вітрі, наче верба над річкою. А з його рукавів віяв вітерець ранньої осені в Лондоні.
Струнка постать, він був очевидно далеким від буденності. Фігура прослідувала за Чарльзом всередину.
Коли Фінеас розгледів обличчя то закляк на мить. Він безсумнівно був молодим хлопцем, однак виглядав як красуня, що зійшла зі східного сувою. Холодний вираз обличчя, та не надто зверхній. Воно нагадувало туманне південне містечко з поезії.
Він ледь помітно посміхнувся Фінеасу. Така антична краса майже приголомшувала. Його риси обличчя нараз збіглися з обрисом маленької китаянки, глибоко в пам’яті Фінеаса.
Та дівчинка була подругою, з якою Фінеас познайомився, коли в дитинстві супроводжував свого батька на лікування в передмісті Лондона. Вони провели разом лише кілька тижнів і Фінеас давно забув її ім’я, але подоба цієї дівчинки залишила глибоке враження. Темні очі й чорне волосся здавалися йому рідними…
Як у мами на сімейному фото.
Фінеас пам'ятав, що у тієї маленької дівчинки було слабке здоров’я, та її посмішка завжди була щирою.
Якось він побачив, як кілька хлопців із містечка штовхнули її на землю. Вони безцеремонно тягнули її за чорне, як смола, волосся та принижували її зовнішність безжалісними словами. Фінеас кинувся з кулаками до тих злісних підлітків. Дівчинка також сміливо вступила в бій. Хоча в цих двох і не було жодної переваги в цій боротьбі, але принаймні вони покарали розбишак.
Це була перша в житті Фінеаса бійка.
Коли прийшов Едвард, кровотеча з носа Фінеаса припинилась. Він весь був у відбитках чиїхось ніг, та семирічний хлопчик не плакав, на його обличчі навіть не було образи. Він лише спантеличено підняв очі, і подивився на власного батька.
«Тату, вони сказали, що я не такий, як вона. А ще сказали, що я не маю їй допомагати, але…» — Він розгублено та серйозно запитав: «Чим ми відрізняємося?»
Едвард присів навпочіпки й подивився синові в очі ретельно витираючи кров з його обличчя.
«Єдина різниця між людьми – це їхні моральні стандарти, тож ти вчинив правильно, маленький герою» — Едвард ущипнув сина за мʼяку щічку: «Фіні, твоя мати – прекрасна й розумна людина, романтична авантюристка, вона ніколи не піддавалась обмеженням цієї епохи. Такою вона стала саме завдяки рідному краю. Тому неважливо, що кажуть інші…»
«Ніколи не соромся своєї крові».
«Фіні, дозволь представити тобі Мінʼюе Лова. Це друг, якого я зустрів на острові Гонконг».
Фінеас раптом отямився, наче щойно пробудився від сна, і моментально потиснув витончену руку, яку йому простягнув Мінʼюе Лов — «Приємно познайомитися, пане Мінʼюе Лове».
«Радий нарешті з тобою познайомитися, Фіні» — його голос був теплим, а тон рівним. Та схоже, він придушував якісь дуже глибокі почуття.
Фінеас запропонував друзям, які прибули здалеку, присісти, і спеціально дістав свою колекцію чаю. Серед запашного аромату напою він дивився в блискучі агатові очі Мінʼюе Лова, наче все ще не міг повністю позбутися спогадів, які приносили тугу.
У цей момент Чарльз зненацька поплескав Фінеаса по плечу й сказав із дрібкою гордості в голосі: «Фіні, а ти знав, що Мінʼюе Лов дуже популярний митець на острові Гонконг? Точніше актор театру, його гру вподобало немало людей і в Лондоні».
Після того, як Чарльз згадав це, у пам’яті Фінеаса майнули декілька афіш із зірками театру, які він і справді бачив у Чайна-тауні. Але щільний грим приховував природні риси обличчя акторів, от він і не міг впізнати це особливе, чарівне обличчя.
«Я гадаю, що вчора бачив твою афішу перед входом у театр у Чайна-тауні. Це така честь» — Фінеас щиро усміхнувся йому, і знову повернув голову в бік Чарльза — «Мінʼюе Лов — це та людина, яку ти хотів привести та представити? Ти про нього писав у листі, так?»
Це, очевидно, не питання. На цьому ввічливі вітання закінчилися й настав час перейти до основної теми. Чарльз миттєво набув суворого вигляду й повернувся, аби поглянути на людину, яка сиділа поруч.
Мінʼюе Лов все зрозумів без зайвих слів, поставив чашку, яку тримав у руці, і глибоким голосом сказав: «На цей раз, причина мого приїзду здалеку полягає не лише в нещасті війни, а й у більш серйозній справі».
З цими словами, він дістав зі шкіряної сумочки парчевий мішечок, відсунув оксамит, показавши малесенький бронзовий кишеньковий годинник.
«Цю річ я повинен передати вам особисто».
У ту мить, коли Фінеас торкнувся кишенькового годинника, його руки нестримно затремтіли, ніби його просякнула якась невидима сила. Керований сильною зацікавленістю, він роздивився фотографію в годиннику, і очі Фінеаса враз округлились.
На фотографії були зображені Цяо Джиюнь, Едвард і, тоді ще однорічний, Фінеас.
Це єдина фотографія, яку вони коли-небудь робили всією родиною. Ідентична фотографії в рамці, яка стоїть в спальні Фінеаса.
Але фотографія в кишеньковому годиннику мала явні ознаки вицвітання та корозії.
«Коли я вперше побачив цей кишеньковий годинник, то не був упевнений чи немовля посередині — це ти» — Чарльз нахилився вказуючи на зображення Фінеаса у годиннику, і продовжив: — «Але той чоловік ліворуч — це точно доктор Едвард, я не міг схибити. Тож… ця пані праворуч — це докторка Цяо».
Коли Чарльзу було вісім, він зустрів пʼятирічного Фінеаса, і лишень чув про деякі легендарні справи Цяо Джиюнь як археолога та авантюристки, але ніколи не зустрічав її особисто. Цяо Джиюнь зникла внаслідок загадкової корабельної аварії 15 років тому, відтоді про неї ніхто не чув. Чарльз знав, що Едвард і Фінеас невпинно шукали її всі ці роки.
Фінеас опустив голову, неначе мотивуючи себе. Його голос був хриплуватим, коли він говорив: «Дуже вам дякую. Це справді річ моєї матері, і це справді багато значить для мене. Я хочу знати, як ви це отримали?»
«Його знайшов Мінʼюе Лов» — у Чарльза був на рідкість серйозний вираз обличчя, навіть трохи похмурий: «Нехай він тобі розкаже».
Погляд Мінʼюе Лова злегка метнувся, і він повільно промовив: «Фіні, я чув, як Чарльз сказав, що ти й досі розслідуєш катастрофу з кораблем під назвою "Селена", яка сталася 15 років тому» — він спинився на секунду і продовжив: — «Але можливо ти не знав, що разом з твоєю матірʼю на тому судні був і мій ґеґе».
Селена — у давньогрецькій міфології — богиня Місяця, дочка Гіперіона й Теї, сестра Геліоса та Еос. Відома також під ім'ям Мена. зображували привабливою жінкою, яка тримає смолоскип у руках і веде за собою зірки. Ґеґе — перекладається, як старший брат.
Рівним тоном він переказав минулі події, через які Фінеас втратив спокій.
«Я бачив твоїх батьків, коли був дуже маленьким…»
Виявилося, що Мінʼюе Лов народився зовсім не на острові Гонконг. Він виріс зі ґеґе на північному березі Перлинної річки. Вони жили разом, підтримуючи один одного.
У семирічному віці, його відібрала театральна трупа «Червоний човен», що була відома серед місцевих. Його ґеґе працював різноробом у резиденції пана Цяо Фена, командувача військово-морських сил. І в той час, єдина донька сімʼї Цяо, Цяо Джиюнь, піклувалася про двох братів. Одного разу, Мінʼюе Лов занедужав на легеневу хворобу, яку було важко вилікувати, тож пані Цяо спеціально запросила Едварда, який працював лікарем у Гонконзі. І він виходив Мінʼюе Лова.
Пройшли роки, ґеґе Мінʼюе Лова пішов за пані Цяо як помічник, і вони вийшли у море з острова Гонконг. Це була довгоочікувана подія для його ґеґе, але ніхто й уявити не міг, що вони в одну мить зникнуть у безкрайньому океані. У той час, пан Цяо Фен Цін… за сумісництвом дід Фінеаса, найняв кілька флотилій за чималі гроші, щоб розшукати місцеперебування його дочки, але марно.
А Мінʼюе Лов тим часом все ще намагався заробити на життя у Червоному човні. Лише коли він прибув на острів Гонконг і став відомим актором, Мінʼюе зміг самостійно розслідувати сенсаційне зникнення Селени.
Спочатку в нього теж не було жодних результатів, все-таки пан Цяо Фен Цін кілька місяців обшукував судноплавний шлях Селени, та навіть уламків не виявив. Годинник пані Цяо Мінʼюе Лов знайшов внаслідок багаторічних невпинних пошуків. Він купив його в даньмінівця після незліченних переїздів з міста до міста. І це була єдина зачіпка, яку він зміг відшукати. Першою думкою було якнайшвидше повідомити пана Цяо Фена Ціна, але через мінливу ситуацію та бурхливу війну йому так і не випало шансу зустрітися з командувачем Цяо.
Даньмінь — субетнос ханьців, що проживає в Південному Китаї. Традиційно даньмінь проводили все життя на човнах-джонках у прибережних районах Гуандуна, Гуансі, Фуцзяні, Хайнані, Чжецзяна, Гонконгу та Макао.
Хто б міг подумати, що внаслідок випадкових обставин, кишеньковий годинник зрештою опиниться в руках сина пані Цяо.
Фінеас розгублено дивився на кишеньковий годинник у своїх руках. Стрілка годинника вже давно зупинилася. Але невідомі справи минулих днів, про які розповів Мінʼюе Лов, сцена за сценою відтворювались на циферблаті.
Він не хотів називати це «спадщиною» матері, та вже так склалось. Фінеас чітко усвідомлював, що Мінʼюе Лов, певно, давним-давно втратив будь-яку надію знайти свого ґеґе. «Дякую, що все розказали мені. А також за те, що привезли цей кишеньковий годинник аж до Лондона. Я не знаю, як краще висловити свою вдячність».
Мінʼюе Лов похитав головою: «Вперше побачивши тебе, я одразу подумав як сильно ти схожий на своїх батьків. Коли я тяжко захворів, лікар Едвард ночами не спав доглядаючи мене, і нині я пам’ятаю милість твоїх батьків. За добро треба платити більшим добром. Це те, що я повинен був зробити.
«За добро треба платити більшим добром» в оригіналі: «滴水之恩，涌泉相报», що дослівно перекладається: «За краплю доброти, розраховуються джерелом». Означає, що ти маєш памʼятати добро, яке отримав і повернути вдвічі більше.
«Мій батько завжди вважав лікування та порятунок людей своєю місією. Він однаково піклувався про всіх своїх пацієнтів» — Фінеас підвівся, і дістав із секретної шухляди під прилавком маленьку чорну квадратну коробочку. Він урочисто поклав її у руки Мінʼюе Лов: «Хай там що, будь ласка, прийміть це».
Блакитний янтар… може відвернути зло і перетворити нещастя на щастя.
Чарльз поплескав його по плечу: «Візьми, це від Фіні на знак подяки».
Мінʼюе Лов довго мовчав дивлячись на блискучий дорогоцінний камінь у своїй руці, і зрештою стиснув браслет, який символізував благословення, у долоні. Ніби вирішивши, він промовив: «Фіні, є ще одна річ, яку я хочу тобі сказати».
За умиротворенням він намагався приховати потаємну тугу в його очах, від чого і Чарльз перемінився на лиці. Фінеас теж серйозно подивився на нього: «Я слухаю».
«Я роками, як і ти, невпинно шукав рідну людину. Та чим довше тривали пошуки, тим чіткіше я розумів безнадійність становища. Навіть якщо й справді все ще можна докопатися до якоїсь слушної зачіпки, 15 років пройшло. Чи він і досі живий? Але я так і не змирився, не здався».
Він заплющив очі й поринув у жахіття, яке повторювалося роками: «Я не можу змиритися з тим, що востаннє бачив свого ґеґе, коли у нападі люті ганив його. Я навіть і слова на прощання не сказав».
«Але це не твоя провина, — насупив брови Чарльз, — ніхто не відає майбутнього».
А Фінеас уловив, що за цією розповіддю приховується дещо ще, і запитав: «Ти знайшов іншу підказку, так?»
Мінʼюе Лов не заперечував, лишень сказав: «Але я і зараз не маю жодної здогадки, як це може допомогти тобі».
«Не хвилюйся через це, — Фінеас без вагань сказав, — сподіватись, а потім розчаровуватись — для мене звична справа. Мій батько ніколи в житті не здавався, і я нізащо не буду».
Мінʼюе Лов подивився на Фінеаса сповненими щирою надією очима. Він нечасто був відвертим. Хоча болю і докорів сумління анітрохи не поменшало, він все ж отримав певний заряд енергії від рішучості Фінеаса.
«Цей кишеньковий годинник підібрав той даньмінівець, під час пошуків перлин біля ріки».
Фінеас миттю знайшов зачіпку завдяки цьому коротенькому реченню: «Шлях Селени пролягав зі сходу на північ, а річка Ю Швей на острові Гонконг — південно-західна, відстань принаймні…»
«Тисяча миль». Чарльз вже давно закарбував план морського маршруту далекого сходу глибоко в серці, і моментально все усвідомив.
1000 морських миль = 1853.2 км
Мінʼюе Лов кивнув: «Зважаючи на час, коли дань мінівець підібрав кишеньковий годинник, це абсолютно точно не повʼязано з морською течією».
«Отже, Селена могла не слідувати запланованим маршрутом, а прямував в район річки Ю Швей». Погляд Чарльза став крижаним: «Десять миль у діаметрі на південь від річки Ю Швей моряки називають: «Оком привида». Погода там вкрай мінлива, хвилі іноді сягають п’ятдесяти футів, а компаси часто виходять з ладу. Навіть місцеві рибалки не наважуються легковажно наблизитися до нього».
10 морських миль = 18.5 км; 50 футів = 15.2 метри.
«У морі легко втратити орієнтири на місцевості, якщо рульовий хоче змінити курс непомітно — це діло нехитре» — зазначив Мінʼюе Лов.
Чарльз вагався: «Але якщо зникнення Селени не нещасний випадок, а справа рук людини. І корабель навмисно спрямували до Ока Привида, невже він ані трохи не боявся за свою безпеку?»
«Я теж не можу цього зрозуміти» — Мінʼюе Лов похитав головою. — «Ба більше, командувач Цяо того ж року намагався дослідити походження членів екіпажу, і після ретельних перевірок нічогісінько не знайшов. Всі вони були досвідченими моряками, а тепер — зниклі безвісти, як і всі інші пасажири корабля».
Фінеас не промовив ані слова поки слухав, як вони аналізували ситуацію.
Бо розумів, що не це найголовніше.
«Ю Швей… Ю Швей…» — бурмотів собі під ніс Фінеас.
Він нахмурився, намагаючись щось відшукати у себе в пам’яті, напружено очікуючи рішення.
Поки, врешті-решт, два знайомих слова зі стародавньої мапи гір та морів не виринули в пам’яті. Зіниці Фінеаса вмить звузилися.
Переклад з китайської: Мафі
Редакт: бета
Тайп: wangji
