Туманне місце - так називали Лондон.
Туман легким шовком огорнув Темзу і прибережну місцевість. Черговий день, наповнений дощем і сирістю.
Ще була дуже рання година, а біля пекарні пані Луїзи на розі Оук-стріт вже відчувався неймовірний аромат фірмових круасанів. Тим часом сусідня антикварна лавка «Наутілус» стояла закритою. З-за рогу на велосипеді виїхав довготелесий поштар. Картуз його кашкета закривав більшу частину обличчя, і на темній шкірі виднілася лише дещо неохайна щетина. Він коротко посигналив, дістав чорний пакунок зі своєї сумки і, разом із ранковою газетою, поклав його до поштової скриньки біля дверей крамнички «Наутілус».
Наутілус - рід головоногих молюсків.
Десь за десять хвилин, позіхаючи на ходу, зсередини антикварної лавки вийшов стрункий юнак із блідою шкірою.
Вночі йому погано спалося, а важкі сновидіння захопили всі думки. Здавалося, голос матері зі сну все ще лунав у голові. Він потер лоба, зробив глибокий вдих, і почув солодкий аромат масляних круасанів і легкий запах річкових водоростей у ранковому повітрі.
Фінеас Ролл, 19 років. Очі доволі рідкісного пшеничного кольору, і дещо подібного відтінку волосся. Між антикварною крамницею позаду нього і його, немов дитячим, обличчям відчувається певний дисонанс, але він дійсно є власником «Наутілуса». Від того сусіди жартівливо кличуть його маленьким господарем Роллом.
Окрім вічно невдоволеної пані Луїзи з пекарні поряд.
Фінеас намацав у кишені ключ і відімкнув червону поштову скриньку перед входом, де всередині, як і кожного ранку, було декілька лондонських газет із пляшкою свіжого молока. Розгорнувши газету, він швидко пробігся по першій сторінці. Одразу в очі впали великі заголовки про воєнні дії, що охопили світ. На чорно-білій фотографії з передової клубочився дим, що стелився над землею, наче привид. А збоку, ледь помітна, виднілася примітка: Вибух на складі боєприпасів "DOGS".
Перегорнувши газету, він помітив між сторінками конверт, виготовлений з незвичайного, тонкого східного паперу. Шість поштових марок і штампи транзитних міст свідчили про довгий шлях листа. Знадобилося більше ніж місяць, щоб цей лист дістався Лондона з далекого Сходу, з-за океану. Лист від Чарльза, який перебував на службі в Гонконзі.
Фінеас акуратно відкрив листа і побачив декілька рядків, виведених елегантним почерком; в стилі Чарльза, але почерк точно був не його.
Повідомлення було лаконічним: Чарльз збирався повернутися до Лондона і познайомити його з якоюсь особою, але не уточнив ані точну дату, ані нащо.
Фінеас припустив, що саме ця людина похапцем і написала листа від імені Чарльза.
Понад місяць тому Фінеас, стривожений змінами, що сколихнули гонконзькі острови, відправив Чарльзу телеграму, позаяк хвилювався за його безпеку.
Тоді відповіді не надійшло, але лист з-за океану став несподіванкою. Складалося враження, ніби Чарльз щось приховує, бо зв’язався не як зазвичай, через канали морської флотилії. Ба більше, Фінеасу не давала спокою думка, наскільки важливою була ця особа, що Чарльз заздалегідь вирішив попередити про майбутню зустріч?
Фінеас склав листа в конверт, хоч його і розбирала цікавість. Він уже простягнув руку, щоб закрити поштову скриньку, коли його погляд зачепився за чорний пакунок, що ховався в її глибині.
Посилка виявилася важкенькою, на ній не було ані марок, ані штампів, ніде також не було вказано жодної інформації. Тому Фінеас спочатку припустив, що поштар випадково доставив пакунок не за адресою.
Він збентежено прошепотів: «Гм?»
Фінеас озирнувся довкола: практично всі крамниці були ще зачинені, а перехожих майже не було. Його охопила задумливість, і він обережно прикрив скриньку. Все ж таки вирішивши занести пакунок до крамниці, він піднявся гвинтовими сходами на другий поверх.
Фінеас сам хазяйнував у цій маловідомій крамничці, яку радше можна було описати як великий дім з цікавинками. Перший поверх слугував виставковою зоною для предметів особистої колекції, а на другому поверсі з західної сторони була майстерня. На стелажах стояли численні книжки та креслення. Модель Сонячної системи звисала з високої стелі, і планети поволі рухалися орбітами. У кожному закутку можна було знайти якесь чудернацьке знаряддя. На верстаку акуратно лежали робочі інструменти — на додачу до реставрування антикваріату, Фінеас також мав підробітки в галузі дешифрування і проєктування механізмів. Колись він допоміг пані Луїзі вдосконалити її духову шафу, а натомість вона запросила його заходити на чай.
Він за звичкою надягнув рукавички, поставив пакунок на робочу поверхню і з пересторогою дістав його вміст. На його обличчі зблиснув подив, щойно він роздивився предмет як слід.
Це була витончена лампа, здавалося, одна така на всьому світі.
Лише поглянувши на неї, можна було стверджувати, що вона походила з Китаю і мала щонайменше тисячолітню історію. Уперше Фінеасу потрапив до рук стародавній артефакт, який так добре зберігся. На обрамленні з невідомого, схожого на бронзу, матеріалі практично не було слідів корозії. Спіралеподібна місткість для олії була зроблена з нефриту, а лампадна олія частково застигло і за консистенцією нагадувало ртуть, а за кольором – світлу блакить.
Фінеас не міг відвести очей.
Його матінка, Цяо Джиюнь, була китайською науковицею і вивчала археологію в Лондоні; батько, Едвард Ролл, був відомим хірургом і три роки займався медичною практикою в Китаї. Ще змалечку Фінеас захопився китайською культурою та історією завдяки батькам. За останні роки він відреставрував безліч дорогоцінних артефактів, яких торкнулася війна. Фінеас дорожив навіть майже повністю знищеними виробами, адже їхня цінність для нього не могла зрівнятися ні з чим.
Шкіру його рук, відділену від звивистого оздоблення лише тканиною рукавичок, пронизало дивне відчуття — ніби фізична віддача від дотику. Перед очима спалахнуло полум'я, забилися хвилі, душі древніх тотемів сплелися в химерному танці з душею чужинця, сягаючи її крізь тисячоліття.
Наступної миті в кімнаті одночасно спрацювали три таймери, і глобус у моделі нахилився на 15 градусів, символізуючи, що минула година. Фінеас різко отямився, його серце шалено калатало в грудях.
Він відвів злегка тремтячі руки й зробив глибокий вдих, намагаючись заспокоїтись. Хоч він не розумів, чому відчував таку тугу, але зараз у нього були ще справи.
Фінеас ще не придумав, що робити з цією загадковою лампою невідомо звідки, але поки що вирішив зберігати її в сейфі в підвалі.
Саме цього дня він запланував зустріч з Лі для передачі товару.
Рівно об 11:00 Фінеас вже очікував у центральному музеї, про що й домовлялися. В настільки жвавому місці видавалося найбезпечніше.
Тільки-но зайшовши до зали китайських культурних надбань, він одразу помітив Лі — той мовчки стояв перед новим "експонатом". Це були чотири плити з глазурованим покриттям, виконані в техніці фахва. Хоч їх і грубо порубали на багато фрагментів, все одно відчувалось, що свого часу вони прикрашали палац або храм. Від чотирьох драконів йшла якась божественна велич, вони неначе ожили й літали між гордих квітів лотоса.
На цьому тлі витончений силует Лі мав дещо самотній вигляд, але щойно він обернувся, на його гарному обличчі заграв звичний пустотливий вираз.
«Гей, Рольчику! — Лі повернув голову до нього і двома пальцями послав повітряний поцілунок. — Я так сумував!»
Фінеас вже звик до екстравагантної манери спілкування боса китайського кварталу. Він ніяк не відреагував, поправив слуховий апарат в лівому вусі й наблизився до Лі.
Вони стояли пліч-о-пліч і роздивлялись сліди на плитах з драконовими зображеннями, які були немов глибокі рани.
«Подорож пройшла без складнощів?» — запитав його Фінеас вільною китайською, але з чутним акцентом.
Чоловік поруч із ним легко засміявся, дістав із кишені плаский металічний футляр і помахав ним: «Дякуючи пану Рольчику, все пройшло чудово».
Фінеас відкрив футляр, швиденько оглянув його вміст, поклав у внутрішню кишеню, й одразу простягнув Лі чек.
Той навіть не перевірив суму і без слів поклав чек до свого портмоне. Його рухи були граціозні й розмірені, лише кутики губ були припідняті.
Лі був відомою фігурою в китайському кварталі: на додачу до гострого підприємницького чуття й надмірної любови до грошей він також був кмітливим і мав свої очі та вуха по всьому світу. Роками Фінеас збирав інформацію про місцеперебування своєї матері й водночас шукав пошкоджені під час війни старовинні предмети. За кругленьку суму Лі завжди був радий допомогти й надав Фінеасу чимало підказок. Хоч його зовсім не можна було назвати хорошою людиною, але для Фінеаса він вже був неначе старий друг, на якого він міг покластися.
«Прибула нова партія "товарів", — сказав Лі й додав: — Якщо тобі цікаво, цими днями я можу сходити з тобою подивитися».
Фінеас кивнув у бік глазурованих плит і запитав: «Там ще буде подібне, чи не так?»
Лі нехарактерно затих.
Він на мить замислився і потім з легкою усмішкою сказав: «Так».
Ця четвірка синьо-золотистих драконів мала б граційно ширяти над палацом або храмом, а натомість була поцуплена під час війни й цинічно пошматована на частини, щоб полегшити транспортування.
Фінеасу не давали спокою слова Лі, що предметів з подібною долею ще достатньо.
«Лу також постарався і вирішив набити повний корабель контрабанди. Гм, наживається на національній трагедії, ще й вдає з себе порядного колекціонера. Рано чи пізно горіти йому в пеклі!» — Лі безперервно махав віялом і лаявся з яскраво вираженим ліннаньським акцентом.
Ліннань — декілька південних сучасних провінцій Китаю і, власне, Гонконг.
Лі також був дивакуватим. Він ідеально розмовляв стандартною китайською, а також чудово володів декількома іноземними мовами, але іноді починав розмовляти з чудернацькими акцентами, аби подуркувати.
«Де зараз усе те, що він вивіз?» — запитав Фінеас.
"Лу", якого вони згадували, був торговцем з недоброю славою серед китайської спільноти. Сила-силенна контрабандних артефактів пройшла через його руки.
«П'ять — в аукціонному домі старого дурисвіта Ендрю, у Джої в ломбарді — три, ще чув, до Файнса потрапило декілька; а де решта — гадки не маю… — Лі зосереджено перерахував предмети й раптом серйозно додав: — До речі, серед цих "товарів" було дещо особливе. Кажуть, це була лампа, яку викрали з імператорської гробниці. І, мовляв, коли її дістали, вона ще горіла».
Серце Фінеаса завмерло в грудях після цих слів.
«Лампа горіла тисячу років під землею, а олії в ній не поменшало, — Лі не помітив його стурбованості й продовжив: — Звучить як нісенітниця. Якби це було правдою, сотні божевільних вчених вже давно б забули про вічний двигун».
Фінеас вкрай погано вмів приховувати свої справжні емоції, але в цей момент йому вдалося залишитися спокійним і кивнути: «Дійсно, якби щось таке існувало, то все одно в гробниці обмежена кількість кисню. А він необхідний для горіння, тому це все, скоріш за все, просто балачки, і подібних ламп не існує».
Лі приснув: «Хто зна, але я теж вважаю, що цей ошуканець Лу розпустив такі чутки, щоб набити ціну. Зараз таке відбувається довкола».
«То де зараз ця лампа? Яка вона на вигляд?» — поцікавився Фінеас.
«Не бачив, — Лі заперечно помахав рукою і, скориставшись нагодою, скуйовдив волосся Фінеаса. — Її купив дуже впливовий і багатий підприємець. Увесь шлях лампа була прихована від поглядів, і будь-яка інформація про неї трималася в таємниці. Я лише переповідаю почуте від інших. Кажуть, ця лампа з усіх предметів у гробниці збереглася найкраще, а також що вона мала унікальне оздоблення».
Фінеас дещо винувато поправив волосся і більше нічого не питав.
Поки що він вирішив не розповідати Лі про це. По-перше, він не був до кінця впевнений, що це була саме та лампа, яка дивовижним чином опинилася в його поштовій скриньці цього ранку. По-друге, якщо це й вона, то ця лампа так ретельно охоронялась, що вісті про її зникнення мали миттєво дійти й до Лі через його канали зв’язку; але він нічого не знав… Тому ця справа видавалась складнішою, ніж на перший погляд.
Ще трохи побалакавши з Лі, Фінеас повернувся назад до «Наутілуса». Він настільки поринув у роздуми, що забув про післяобідній чай у пані Луїзи й закрив свою крамничку вже о другій.
Він акуратно дістав з металевої місткості сьогоднішній здобуток — блакитно-білий чорнильний камінь, якому було більше ніж двісті років. Так само з обережністю Фінеас помістив його на виставковий стелаж. Товари, які привозив Лі, були добре запаковані й приходили неушкоджені, тому хоча б за це його можна було назвати надійним партнером.
Пізніше він замислився, чи варто йому спуститися і продовжити дослідження лампи. Якби це була звичайна старовинна річ, він би вже, ймовірно, працював над її реставруванням у своїй майстерні. Але зараз він був спантеличений, тому не наважувався почати щось робити.
Тієї ночі Фінеасу наснився ще один химерний сон.
Знову він побачив знайоме, але неназване море, у відображенні водної гладі якого було видно кільце місячного затемнення. Поступово цей силует набув чіткіших форм, перетворюючись неначе на величезне морське око, здатне поглинути все на своєму шляху. Після раптового спалаху він опинився у викривленому загадковому просторі, де темно-фіолетове небо прорізалось хаотичними плетіннями "галактик" поміж зоряного пилу. Найпомітнішим був повний місяць у центрі: він нагадував велике очне яблуко, його світло лилось холодним водоспадом. Фінеас ледь не задихався уві сні від відчуття пригніченості.
Під кінець сну він побачив незліченну кількість русалок і силует своєї матері, Цяо Джиюнь. Він і раніше часто бачив її в сновидіннях, але цього разу її образ був надзвичайно ясний. Він навіть чітко розгледів її сумне обличчя та сльози в її очах.
«Мамо…» — Фінеас простягнув до неї руку.
Але наступної миті сновидіння різко обірвалось.
Переклад з китайської: lillydrago
Редакт: -
Тайп: wangji
