42.
Першої ночі з котом Сю Джов проговорив, із єдиним слухачем, аж до третьої години ранку.
Темою розмови був «Дзян Лін», а далі вона поділялася на два підрозділи: «Який Дзян Лін чудовий» і «Чи не ненавидить мене Дзян Лін».
Сю Джов наполегливо підкреслював необхідність дотримуватися ідеологічного курсу «Дзян Лін — красива та добра людина», глибоко досліджуючи питання «Чи справді Дзян Лін мене не зневажає», сміливо висуваючи гіпотези, обережно перевіряючи їх, аналізуючи з погляду фактів.
Слід послідовно поєднувати зусилля, посилювати особисту відповідальність і прагнути до нових вершин на шляху «любові до Дзян Лін».
Після такої пристрасної промови Сю Джов навіть сам собі плескав у долоні цілих три хвилини.
А потім сповнений надії подивився на кота.
Кіт: «……»
Щось булькоче... не зрозуміти.
43.
Кіт хотів спати.
А от Сю Джов — ні.
Він насильно розбудив кота, качався по ліжку, безупинно теревенив:
— Що ж мені робити, як ти думаєш, він ненавидить мене за те, що я навмисне йду за ним?
— А може, він взагалі мене не помічає, адже я в школі як примара.
— Або він уже давно мене ненавидить? Бо всі мене недолюблюють... тоді дивно було б, якби він мене не зневажав, правда?
— Хоча... Дзян Лін — не такий, як усі. У моєму серці він — мов ангел.
— Кіт, ти знаєш, хто такі ангели? Це ті, що блін-блін...
Кіт позіхнув — йому набридло.
Він поклав лапку Сю Джов на щоку, злегка натиснув. Теплі м’якенькі подушечки лапи торкнулися шкіри.
Кіт був задоволений, ще раз позіхнув, згорнувся клубочком і притиснувся до грудей хлопця. Його хвостик торкнувся щоки Сю.
Мовляв: «Не парся. Спи.»
Сю Джов кліпнув очима, відчувши, ніби хвіст кота провів і по його серцю, змітаючи всі тривоги. Дрімота поступово накрила його.
— Добре, кіт, — прошепотів він, обіймаючи пухнастика. — На добраніч.
44.
Розмова до ночі мала наслідки: наступного дня Сю Джов був на грані смерті від недосипу.
Його і без того бліде обличчя стало ще блідішим, із величезними чорними колами під очима.
Він виглядав, ніби привид, сповнений втоми й відчаю.
Похитуючись, увійшов до класу, кинув книжку на парту й опустив голову на неї.
Гамір під час ранкових занять заважав спати, але подумавши про кота, він натужно розплющив очі, дістав з кишені телефон, який простояв ніч на зарядці та ледве увімкнувся, і в напівзавислому стані замовив купу корму, лежаків, лотків і іграшок для кота.
На котові не було жодного нашийника, а в чаті житлового комплексу ніхто не згадував про зниклого кота. Очевидно — бездомний.
Сю Джов вирішив: буде його.
От тільки вдома не було нічого потрібного для кота.
Ранок був шаленим — навіть туалет для нього він зробив із картонної коробки, в яку насипав трохи землі з квіткового горщика.
«Сподіваюся, він зрозуміє, що це туалет», — подумки молився Сю.
А з їжею все простіше — перед виходом він відкрив консерву...
Раптом він сів прямо.
Він ЗАБУВ налити коту води!
45.
Стривожений думкою, що кіт зневодниться за півдня, Сю Джов втік із уроків і помчав додому.
Він стрімко відчинив двері, оглянув вітальню — кота не видно.
«Невже втік на другий поверх?» — подумав він.
Тільки-но збирався піднятися, як із першого поверху, з ванної, пролунав звук зливу води.
Сю застиг на місці.
46.
Хтось є в домі?!
Батьки — у відрядженні. Звідки хтось у туалеті? Злодій?!
Сю схопився, крадькома попрямував до кухні, щоб узяти ніж.
Та щойно доторкнувся до ручки, як двері ванної відчинилися.
Сю затамував подих, готовий до найгіршого — і побачив…
47.
...котика.
Вийшов собі звідти мов нічого й не сталося.
Сю ошелешено глянув на саморобний котячий туалет, який так ніхто й не використав.
Він був у шоці.
48.
Але ще більше його приголомшило те, що кіт спокійно рушив до їжі.
А потім, вишенька на торті, дістав паперовий стаканчик, підставив під кулер, лапкою натиснув на кнопку й налив собі води.
Сю Джов вже не розумів, що звучить голосніше — кулер чи шум у його власній голові.
Невже він з’їхав з глузду?
49.
А хто це там казав, що після заснування країни не можна ставати духом?*
50.
Сю глибоко вдихнув — треба зберігати спокій.
З точки зору здорового глузду — кіт не може користуватись унітазом і кулером.
Тому він опустив руку, замість ножа дістав з шафки пакет з клейким рисом і швидко розсипав його:
«Хто б ти не був — виходь з кота!»
Кіт, який щойно їв, перелякався — стрибнув сальто й опинився на дивані.
Кіт: «…Мяу!»
51.
Що? Не боїться клейкого рису?
Сю не втрачав пильності. Він продовжив:
— Силою слова наказую — відійди!
— Геть, нечиста сила!
— Авада кедавра з кавуном!
52.
Після двох годин тестувань Сю дійшов висновку — Кіт таки кіт. Просто трохи розумніший за звичайного.
Не дух. І не супергерой.
53.
Цікаво, наскільки розумний?
Сю взяв з тарілки арахіс:
— А це їси?
Кіт глянув на нього, як на дурника, і хрумнув арахіс навпіл.
Сю кивнув і підняв планку.
— Знаєш тригонометрію? Синус 30 градусів — скільки?
Кіт: «Мяу???»
— Телефони лагодити вмієш? — дістав побитий телефон.
Кіт: «Мяу???»
— Качку запечену, курку в соусі, шинку приготувати можеш?
Кіт відвернувся.
Сю зітхнув. Такий собі геній...
54.
На уроці математики Сю нудьгував. Закусивши ручку, він заповнив тест, де не знав відповідь, обирав «А», бо літера висока й струнка як Дзян Лін.
Згадавши про нього, знову почав мріяти:
«От би знову його сьогодні побачити.»
55.
І йому пощастило — мрія здійснилася.
56.
У переповненій їдальні Сю сидів у кутку, як раптом побачив Дзян Ліна з підносом, який шукав собі місце.
Йому багато хто пропонував присісти до них, та він усім чемно відмовляв.
Сю із захватом стежив за ним, не розуміючи, як однакова шкільна форма може на ньому виглядати інакше, ніж на інших.
«От би він сів біля мене... ну хоча б навпроти...
Тоді я міг би дивитися на нього під час їжі.
Є таке слово... "Очі як ласощі".»
Він подумки плескав собі за поетичність.
І тоді — сталося друге диво.
Дзян Лін обвів поглядом залу, зустрівся з його очима і зупинився.
Серце Сю пропустило удар.
Він навіть не встиг відвести погляд, як той уже йшов прямо до нього.
І... сів за його стіл.
57.
«Що відбувається?»
«Може, Дзян Лін теж не спав цілу ніч?»
Серце калатало, руки стискали прибори, тиск від соціальної тривоги душив.
«Що йому потрібно?»
І тоді Дзян Лін спокійно спитав:
— Можна з тобою пообідати?
Палички впали з рук Сю на підлогу.
58.
Обід — рідкісний момент відпочинку для старшокласників.
Усі навколо весело базікали, тільки стіл у кутку мовчав.
Дзян Лін — не балакун, а Сю — мовчун.
Навіть якщо в голові в нього 100 слів на хвилину, зовні — ні звуку.
59.
Але в його голові в цей момент бушував справжній ураган.
«Я в шоці!
Цзян Лін СИДИТЬ поруч!
Між нами менше 30 сантиметрів!
Чому він зі мною?
Не знайшов іншого місця?
Ні! Йому пропонували, а він відмовився!
Він СПЕЦІАЛЬНО прийшов сюди?
Чому?
Може, йому мене шкода?..
Так, він ж добрий! Він же — ангел!»
60.
І тут ця внутрішня буря затихла.
Дзян Лін подивився на нього — спокійно, навіть трохи тепло.
Наче між іншим сказав:
— Сю Джов, люди ж не їдять із тими, кого ненавидять, правда?
61.
Сю підвів очі, ошелешений.
Його перша думка:
«Він знає, як мене звати!»
А потім:
«Він... не ненавидить мене.»
«Після заснування країни не дозволяється ставати духом» - це популярний інтернет-мем, який використовується іронічно, щоб підкреслити абсурдність або жартівливість певних заборон чи норм. Спочатку був створений коли заснували Китайську Народну Республіку у 1949 році ,та почали випускати тупі закони, а китайці такі: можливо давайте ще тваринам заборонимо духами ставати? (натяк на міфічних істот із фольклору).
