376.
Усвідомлення того, що «Сю Джов хоче зізнатися йому в коханні», трохи збентежило Дзян Ліна.
Він же ще сам тільки фліртує з Сю Джов, а той уже збирається освідчитись?
Що йому робити? Найкращим варіантом було б одразу погодитися, без вагань.
Але не можна.
Сю Джов вже й так достатньо довго його любить. Принаймні пропозиція має прозвучати від нього, і саме він повинен попросити Сю Джов прийняти його почуття.
377.
Та сьогодні Дзян Лін геть не очікував такого повороту, він абсолютно не був готовий.
У його серці виринуло рідкісне відчуття тривоги й нервовості. Він несвідомо постукував пальцями по столу, скоса дивлячись у бік кухонного острова, де Сю Джов якраз набирав колу й діставав склянки.
У голові стрімко крутились думки, як йому в цій ситуації поводитися якнайкраще.
Немає ні подарунка, ні квітів.
Хоч ніхто й не каже, що для освідчення це обов’язкове, але його перфекціонізм не дає спокою.
Це не ідеальний момент.
…Але він не хоче більше чекати.
378.
Великодушний кіт, обійшовши кабінет і трохи охоловши, неспішно повернувся до вітальні.
Підійшов до свого колишнього господаря, нявкнув — привітався.
Дзян Лін нахилив голову, дивлячись на нього. Кіт теж підвів погляд.
Кілька секунд — погляд в очі. І тут Дзян Лін немов осяяний: витяг банкноту та засунув її коту до пащі.
Погладив йому голову й тихо прошепотів:
— Збігай до квіткової крамниці, купи букет і принеси сюди.
Кіт: 0.0?
Та що ж поробиш..... довелося маленькому помічникові бігти стрімголов на амурне завдання, тьопаючи лапками вниз по сходах.
379.
Щойно кіт вийшов, Сю Джов вже повернувся, тримаючи свою дорогоцінну колекційну скляну пляшку кока-коли, витриману при ідеальній температурі 3–5 градусів.
— Ти хочеш пити з пляшки? Чи зі склянки з соломинкою?
Дзян Лін трохи розгублено зітхнув:
— Як хочеш, дякую.
…Га?
Сю Джов здивовано підняв брови: Дзян Лін виглядав дивно, мов би був… нервовий? Серйозніший навіть, ніж коли виступав у школі як представник відмінників на загальних зборах перед тисячею людей.
Невже це прояв поваги до кока-коли?
Відданий шанувальник коли, Сю Джов, одразу відчув сором за свою недостатню серйозність і став ставитися до всього з особливою урочистістю.
380.
Насправді ж Дзян Лін просто подумки переглядав свої нотатки з «теорії кохання».
Його звичка до ретельного навчання не дозволяла йому “здавати іспит без підготовки”, тож у голові він швидко пробігся по записах і сформулював текст освідчення для Сю Джов.
Ще раз прокрутив в думках— чудово: щиро, коректно, доречно.
У склянці кока-кола весело вибухали бульбашки, мов мініатюрні феєрверки. Сю Джов повільно пив свій напій, але, помітивши, що Дзян Лін нічого не каже, обережно запитав:
— А ти чому не п’єш?
Дзян Лін нарешті отямився. Зустрівся з його поглядом і відразу відчув, як половина щойно повторених фраз зникла з пам’яті.
Випрямився, прокашлявся й серйозно сказав:
— Відстав колу. Я боюся, що ти вдавишся.
Сю Джов й не подумав відреагувати серйозно, він якраз збирався вразити об’єкт кохання своїм стриманим і зрілим образом, тож з усією впевненістю відповів:
— Я не подавлюсь.
Голос був м’яким, з ледь чутним кокетливим тоном.
Серце Дзян Ліна ніби хтось лагідно торкнув м’якою котячою лапкою. У голові залишився лише Сю Джов, а підготовлений сценарій освідчення остаточно розчинився.
Та хіба це важливо?
Ідеальна мова, витончені слова і блискуча дикція — не найголовніше на цьому “іспиті”.
Головне — мати сміливість подарувати справжнє, щире почуття.
Сю Джов почув, як Дзян Лін вимовив його ім’я з дуже серйозним виразом обличчя.
Кімната затихла. М’яке світло лягло на їхні постаті, а за вікном знову почав падати дрібний сніг.
— Я просто хотів сказати… Я тебе кохаю.
У ту мить, коли слова злетіли з вуст, Сю Джов ніби не одразу збагнув, що сталося. Минуло кілька секунд, перш ніж до нього дійшов сенс.
Його світ наче хтось поставив на паузу.
Він відчував, як бульбашки коли лоскочуть йому язик, як вухо заповнює гучне серцебиття. Здавалося, сам світ перекладає для нього ці слова.
Його долоня, притиснута до холодної склянки, обпікала.
Він не міг повірити в почуте — очі поступово розширювались від подиву.
І тоді він справді вдавився.
381.
Напружена, майже відчутна атмосфера ніжності та двозначності була раптово перервана приступом кашлю. Тож Дзян Лін мусив, поплескуючи Сю Джов по спині, продовжити зізнання, яке було перервано.
— Тобі вже краще? Може, води?
Сю Джов похитав головою. Він глибоко вдихнув, але щойно вирівнявся, як зрозумів — через те, що Дзян Лін нахилився, щоб йому допомогти, тепер він сидів зовсім поруч. На вузенькому двомісному дивані двоє опинилися так близько, що подітися вже нікуди.
Його обличчя миттєво налилося фарбою, а голова порожніла, і він заговорив що попало:
— З цією колою щось не те! Я раніше ніколи не захлинався…
Дзян Лін засміявся й поклав теплу долоню на його щоку, змусивши того подивитися на нього:
— Сю Джов, я серйозно. Я справді дуже тебе кохаю.
382.
Минуло багато часу або, можливо, лише кілька секунд, а Сю Джов все ще сидів із розширеними очима, схожий на розгублене кошеня.
Він запнувся:
— З-з якого часу?..
Він так довго його таємно любив. Він максимум вважав, що вони вже на стадії флірту, можливо, Дзян Лін дійсно симпатизує йому. Але коли ж це стало «дуже кохає»?! Це ж як бездомне кошеня, що шукає риб’ячу кістку в смітнику, і раптом отримує на голову п’ятидесятикілограмового тунця!
А може, він усе не так зрозумів? Може, Дзян Лін мав на увазі «люблю»*?.. Може, він справді прибулець з іншої планети, бо взагалі не розуміє людської мови…
— Якщо вже треба визначити точку відліку… — Дзян Лін злегка насупився, зосереджено подумав і продовжив: — Тоді, здається, це було ще при першій зустрічі.
— Тому я і сів поруч із тобою. Ти одразу здався мені милим, і з того часу я постійно звертав на тебе увагу.
Дзян Лін усміхнувся. Це була щира, тепла усмішка:
— Це було кохання з першого погляду.
Сю Джов знову замовк.
Він приклав пляшку з холодною колою до щоки, бо голова знову спорожніла, а серце от-от вибухне.
Ко-ха-ння. З пер-шо-го по-гля-ду.
О, то вони обидва були закохані?.. Таємно?
383.
Кіт, який не діставав до картки зчитування в ліфті, змушений був спускатися й підніматися сходами.
Дзян Лін попросив кота принести букет, але той зміг донести лише одну квітку — більше не влізало.
Проте вибрав він її дуже ретельно — найсвіжішу й найгарнішу.
Тож, вхопивши квітку, кіт не оглядаючись побіг назад.
Ззаду ще й донісся крик продавця: щось на кшталт «Кіт вкрав квітку!», «Гроші дали!», «Здачу забули!»
Кіт: 0v0
Та він біг так швидко, вітер так шумів, що він нічого не почув. Тільки вушка трохи поворушив і подумав: мабуть, люди просто милуються його граційним силуетом.
384.
— То… ти будеш зі мною зустрічатися?
Дзян Лін подивився в очі співрозмовнику.
І саме в цю мить частина його забутої теорії про кохання нарешті пригадалась.
Тож Сю Джов почув, як він м’яко, ніжно, взявши його за руку, сказав:
— Прошу тебе.
385.
Кіт спритно проліз у кімнату крізь прочинені двері, легко стрибнув на стіл і поклав перед Сю Джов квітку.
386.
Сю Джов кілька секунд дивився на білу еустому, потім — на кота, а тоді — на Дзян Ліна.
Йому здавалося, що він сп’янів від коли, усе це було надто схоже на сон. Але такий реальний.
Світ цього вечора став схожим на кота — пухнастим, м’яким і милим.
Сю Джов відкрив рота, хотів щось сказати і знову закрив. Йому здавалося, що в роті гарячий солодкий чай із молоком.
Він тільки кліпав очима, дивлячись на Дзян Ліна. Нарешті, довго не вагаючись, кивнув і серйозно сказав:
— Гаразд, гаразд. Давай зустрічатися.
387.
То ось так об’єкт твого таємного кохання стає твоїм хлопцем?
Сю Джов зробив великий ковток крижаної коли, намагаючись отямитись. Але ж він навіть не встиг зізнатись у своїх почуттях!
Все пішло зовсім не так, як він собі уявляв.
Квітка, яку кіт приніс, лежала в його долоні, а пелюстки ніжно торкались шкіри. Його серце стало таким же м’яким.
Але він подумав: добре, що результат виявився саме таким, як хотілося.
388.
Надворі сніг мів надто сильно, вже вечоріло, і в прогнозі погоди казали, що сніг припиниться лише за годину. Тож Сю Джов залишив свого колишнього об’єктa таємного кохання, а тепер нового хлопця, на вечерю.
Кіт був вкрай незадоволений, він вважав, що колишній господар прийшов його забирати. Тож миттю шмигнув у фіранки й вирішив не вилазити, поки Дзян Лін не піде.
У кімнаті залишились лише вони вдвох. Сю Джов, ще не звиклий до нового статусу, відчував себе не на місці: ніби був не вдома, не знав, куди подіти очі. Пальцями тер кухоль з колою, а в голові проносилися уривки думок, як шалені коментарі в чаті.
Вони вже зустрічаються? А що тепер треба робити? Він же не мав досвіду — ніколи не думав, як саме починати романтичні стосунки!
У фільмах, здається, після зустрічі поглядів герої одразу беруться за руки, обіймаються, цілуються… Ні-ні-ні, так не можна!
Рука Сю Джов здригнулася, кілька крапель коли розлились на пальці.
Він поспішно потягнувся за серветками і випадково торкнувся руки Дзян Ліна. Вони обидва підвели очі і Сю Джов чітко побачив у чорних очах хлопця своє відображення.
Погляди зустрілися.
Одна секунда. Дві. Три... І що тепер має статись?
Сю Джов почервонів і втік.
389.
Він утік прямо на кухню, голосно брязкаючи посудом, намагаючись створити ілюзію, що дуже зайнятий.
— Ти, ти що хочеш на вечерю? — спитав, не озираючись.
Дзян Лін теж підійшов ближче, обійшов стіл-острів і став поруч, закочуючи рукави:
— Мені все підходить. Давай я тобі допоможу.
Сю Джов мовчки трохи відсунувся, бурмочучи:
— А, добре, тоді… помиєш овочі, гаразд?
Він відкрив холодильник і дістав коробку з салатом, а коли обернувся, то побачив, що Дзян Лін знову був зовсім поруч. Їх погляди знову перетнулися, серце Сю гепнуло так, що він поспішно всунув салат хлопцеві до рук і сам одягнув фартух у жовту клітинку, взявся гортати кулінарну книгу.
Та він не встиг перегорнути й дві сторінки, як його знову підвели до раковини. Дзян Лін не пояснив нічого, просто поставив його поруч і виглядав цілком задоволеним, почав мити листя салату.
І ось вони знову опинились надто близько один до одного.
Сю Джов завжди підозрював, що його органи відчуття стають надто чутливими, коли Дзян Лін поруч: ніби міг відчути його тепло, уловити аромат.
Він почав несміливо відсуватися… але зробив лише півкроку, як Дзян Лін це помітив.
Той повернув голову, його чуб злегка розсипався, а губи були стиснуті в рівну лінію, але виглядав він зовсім не сердитим.
Дзян Лін простягнув до нього руку, але, мабуть, побоявся намочити, тож просто ледь поворушив пальцем, кличучи ближче.
— Ти що, біля мене не можеш дивитись у кулінарну книгу? — підняв брову. — Побудь трохи ближче, добре? Ми ж тепер зустрічаємось, чи не так?
390.
…А?
Сю Джов завмер на місці на три секунди, трохи витріщив очі, а в середині ціле стадо оленів лупцювало серце.
Ну як це так, перший день стосунків, а Дзян Лін уже поводиться так природно, ніби все життя цим займався!
Що, знову таємно на стажування до інопланетян літав?!
Сю Джов обурений! Обурений до червоних вух і пришвидшеного серцебиття!
І… мовчки повернувся назад.
391.
Наступні пів години Сю Джов перебував у якомусь хмарному трансі.
Адже щойно почати стосунки й одразу разом готувати вечерю — це для нього вже занадто.
Він ж бо планував: через два тижні — взяти за руку, через три місяці — обійнятися. Усе поступово!
Але у своїй розгубленості Сю Джов, покладаючись на м’язову пам’ять і кмітливого помічника, спромігся приготувати три страви й суп.
Аромати заполонили кімнату, і лише коли вони сіли за стіл і взяли в руки палички, Сю Джов нарешті сфокусував погляд…
Він повільно насупив брови.
Зачекай… щось тут не те…
Піднімає погляд на Дзян Ліна:
— …Ти, здається, тримаєш… миску кота.
392.
Сю Джов мовчки дивився на миску Дзян Ліна.
Дзян Лін теж мовчки подивився на свою миску.
— Вибач, — Сю Джов одразу підскочив і почав міняти посуд.
Все, катастрофа. Перший раз коханий приходить у гості, а я йому — миску кота! Що як він гидливий? Що як образиться? Що як… їхні зародки стосунків загинуть через котячу миску?!
— Все гаразд. Це не твоя провина.
Дзян Лін не розсердився. Навпаки — навіть усміхнувся. Його обличчя розгладилося, і видно було, що справді не тримає зла.
Насправді, він просто відволікся, думаючи про Сю Джов, і взяв те, що здалося знайомим. Забув, що це котяча посудина.
Поки Сю Джов міняв миску, Дзян Лін ще й соку йому налив.
А потім обережно потріпав його по волоссю:
— Я теж нервував.
393.
Вечерю вони їли повільно, аж майже годину. Сніг за вікном вже давно перестав, вітер ущух, і під ліхтарями блищала товста, пухка ковдра снігу.
Подарунок, який Сю Джов приготував для зізнання, він таки вручив перед відходом Дзян Ліна — тепер це вже був подарунок для хлопця.
— Можливо, я не дуже гарно намалював… — Сю Джов опустив очі на товсту купу малюнків, раптом захвилювався. Але не встиг договорити, як Дзян Лін ніжно обійняв його.
І всі слова застрягли в горлі.
— Неймовірно, — тихо сказав Дзян Лін.
Він уважно переглянув кожен аркуш і дбайливо склав усе до своєї сумки:
— Мені дуже подобається.
394.
Кіт, який ховався за фіранкою, підозрював, що Дзян Лін ось-ось його схопить і забере назад.
Але несподівано… його колишній господар і новий господар посопіли трохи біля дверей і все, пішли.
Навіть не глянули в його бік!
Навіть не згадали, що він існує!
Кіт був глибоко ображений.
Кіт — злий.
395.
Кіт стрілою вискочив із укриття, готовий до вирішального бою… та вже запізно — Дзян Лін пішов.
Кіт подивився на зачинені двері, зітхнув і, махаючи хвостом, поплентався до свого котячого гніздечка.
Але не встиг, його раптово підхопив Сю Джов.
— Кіткіткіткіт!
Сю Джов тиснув кота в обіймах, м’яв, розтягував, то прикладав обличчя до пухнастого живота, то терся носом, то сміявся до стелі від щастя.
Кіт: “Безцукровий цільнозерновий хліб кричить 2.0”
Він пручався, але дарма — Сю Джов не відпускав. Більше того ще й щось безперестанку шепотів йому на вухо:
— Я зустрічаюсь з Дзян Лінем!
396.
З котом у руках Сю Джов поставив одну ногу на пуф і, з виглядом генерала, почав згадувати свою двогодинну історію кохання.
— Думаю, сьогодні я показав себе чудово. Як вважаєш, кіт?
Кіт: — Мяу.
— Хоч і був трохи нервовим, але це нормально. Загалом — я спокійний, зрілий, зібраний, емоції тримаю при собі, обличчя — непроникне!
Він договорив на одному диханні, потім кілька разів глибоко вдихнув і ствердно кивнув:
— Саме так. Мій образ витриманий ідеально.
— Як думаєш, мені й далі так діяти? Мені пасує, правда ж?
Кіт: — …Мяу?
