— Людська наука це як дертися на гору — тільки ми втратили опору ще сто років тому, — доктор усміхнувся. — Ми ж досі не можемо пояснити чому геомагнітне поле землі зникло на такий довгий період часу.

Після цього він був вже не таким охочим до балаканини.

— Все, йдіть вже.

Колін схилив голову та попрямував до шатлу, не промовивши більше ні слова. Попрощавшись із доктором, Ань Дже подався за ним.

Місцеперебування Лу Фена було загадкою — Ань Дже не бачив його. Він був зайнятою людиною, та, схоже, не дуже волів взаємодіяти з Ань Дже сьогодні, тож скоріш за все він вже давно поїхав.

Підтвердивши, що два останні пасажири були на борту, шатловий автобус покинув залізничну зупинку. Це був останній автобус, в який напхалося близько сотні людей. Вони виїжджали зсередини будівлі, тож було незрозуміло як там назовні. Пройшло аж три хвилини, допоки шатл не виїхав з тунелю, і шум дощу та світло іззовні не дісталися до них. Але попереду раптом розвиднілося, й по автобусу прокотилася хвиля здивованих вдихів.

Ань Дже оглянув натовп в автобусі, а потім виглянув у вікно. За ним була ще одна буферна зона, а прямо за нею височіли незчисленні сіро-блакитні будинки, що сяяли притаманними склу відблисками.

Його очі розширились у здивування.

Місяць тому, коли він вперше приїхав на базу, то відчув містичність людських будівель. Вони були вищі за більшість гігантських грибів, надзвичайно імпозантні та величні — за мірками імпозантності та величності гриба, що не бачив світу.

Але ці були інакші. Не зважаючи на те, що він вже звик до будівельних стандартів у Зовнішньому місті, почуття, наче хмарочоси нависають над ним, повернулося до нього. Житлові будівлі в Зовнішньому місті зазвичай були десятиповерхові, але тут було інакше. Коли він дорахував до тридцятого, йому довелося зупинитися, бо це зайняло так довго, що вони вже проїхали ту будівлю — а це було лише трохи більше за її половину! Також вони всі були сконцентровані у кластер та хитромудро перепліталися між собою, зачаровуючи Ань Дже.

Дощ потроху стихав — літні зливи завжди швидко приходили й так само швидко йшли. Золотаві сонячні промені пробивалися крізь хмари та відбивалися від скляних навісних стін будівель.

Якось Ань Дже чув усю історію заснування бази від Поета. Спершу геомагнітне поле Землі почало слабшати, а потім взагалі зникло, і для розв'язання цієї проблеми людство побудувало два генератори магнітного поля. Один із них і обороняло Головне місто Північної бази.

Вже пізніше, коли бактерії, рослини та тварини почали мутувати, люди почали збиратися навколо заради власної безпеки, що привело до виникнення Північної бази. Таким чином, Головне місто було започатковане значно раніше за Зовнішнє, в часи, коли багато речей ще не відбулося. Генератор магнітного поля та саме Головне місто були вершинами тодішніх технологій та будівництва.

А після того все пішло наперекосяк.

Голос механічного гіда промовив: «Шановні пасажири, через нестачу житла в Головному міста житлові райони, приналежні Маяку та Едемському саду, переповнені, тож вас буде тимчасово розселено у житловій зоні військових. Будь ласка, знайдіть адресу, що відповідає вашій ID-картці, та чекайте на подальші інструкції.

Ань Дже дістав свою нову ID-картку. Номер на ній змінився і тепер там значилося 3124043702. 3 означало людську базу, 1 — Головне місто, а решта чисел описувати точну адресу проживання.

Люди в шатлі почали перешіптуватися та виявили, що всі адреси були дуже розкидані.

— Я знаю, — сказав хтось. — Люди, що працюють в Маяку та Едемському саду, не наражаються на жодну небезпеку, тому їхня житлова зона і переповнена. А число військових часто скорочується, залишаючи кімнати вільними, куди дуже зручно запхнути нас усіх.

Інші погодилися з цією думкою. Незабаром шатл зупинився, і вони вийшли. Окрім Ань Дже, було ще декілька людей, яких заселили у 24-й будинок комплексу 04. Вони зайшли усередину та почали розбиратися, як працюють ліфти — їх не було у Зовнішньому місті — створюючи метушню.

В результаті Колін зайшов на тридцять шостому поверсі, а Ань Дже був єдиним, хто вийшов на тридцять сьомому, який був останнім, оскільки кнопок більше не було. Двоє дверей стояли одне проти одного, обидві з білими печатями на них. Ань Дже відірвав печать з двері №02, а потім приклав свою картку та зайшов.

Житло у Головному місті було значно просторішим, ніж у Зовнішньому. В цих апартаментах були спальня та гостинна, а також власна кухня та ванна кімната. У вітальні стояв простий чайний столик та невеличкий сірий диван, а на стіні навпроти нього висів чорний прямокутний об’єкт. Структура та колір цього прямокутника нагадували йому планшет, на якому він грав у майстерні боса Шао. Він підійшов до нього та натиснув кнопку унизу.

«…були успішно перевезені до Головного міста, яке перейшло у стан аварійного захисту. Центр єдиного фронту заявив, що база перейде у стан гібернації на п’ять-десять років, допоки нове покоління не виросте. Крім того, Маяк припускає, що серед монстрів назовні з’явилися мутанти з високим інтелектом, а вторгнення комах було колективною дією під час їхнього сезону розмноження. Щоб не допустити витоку генів, Маяк радить Центру єдиного фронту з обачністю надсилати людей назовні, не проводити операцій з високим рівнем ризику, змістити фокус робити на вироблення ресурсів та дослідження та розвиток способів захисту, а також шукати способи побороти теперішню скруту.

Наступним — науковець, пан Чень з Маяка.»

Картинки змінилася з телеведучого в костюмі на чоловіка середнього віку в білому халаті з серйозним виразом обличчя.

«Як ви всі знаєте, монстри членистоногого типу не мають переваг для виживання у зонах високого ризику, проте впродовж сезону розмноження вони потребують генетично сприятливу та багату на поживні речовини кров та плоть тварин, як матеріал для своїх яєць. За нашими припущеннями, саме це і стало причиною колективного нападу на людську базу. Врешті решт, розмноження завжди є найвищим пріоритетом для видів, і вони підуть на все що завгодно заради цього. Проте нам досі невідомо як вони створили груповий інтелект. Ми маємо острахи, що причиною цьому могло стати поглинення людських генів деякими особами».

«Яка головна думка, що ви хочете передати нашій авдиторії?» — запитав телеведучий.

«Це велика прикрість, що все Зовнішнє місто нашої бази було втрачено. Проте ми повністю знищили можливість подальшого витоку людських генів та залишили монстрів без можливості розмножуватися, що саме по собі можна вважати невеликою перемогою, — сказав науковець. — Що я хочу сказати усім, це те, що наразі не потрібно хвилюватися за безпеку Головного міста. Головне місто — це фізичне уособлення вершини людських технологій, і ступінь його захисту не дозволить жодним монстрам зовні вторгнутися. Я отримав звістку, що у нас відбувся прогрес у репродуктивній технології в Едемському саду, завдяки чому кількість новонароджених зросла за останні кілька років, тож на нас очікує період зростання населення. На нас чекає світле майбутнє…»

Науковець ще довго говорив, в основному фокусуючись на заспокоєнні людей. Коли він закінчив, телеведучий перемкнувся на когось із військових, просячи його розповісти усім про їх останні успіхи в роботі.

Ань Дже подумав про те, що передачі новин в Головному місті були набагато детальніші, ніж ті у Зовнішньому місті. Це видавалось йому дуже цікавим. Коли передача новин закінчилася, екран став сірим та заграла якась безглузда музика. Лише тоді він вимкнув його.

Вже настав вечір. За вікном у спальні почали з’являтися зорі, і величезний чорний циліндричний силует височів на відстані. Він був настільки великим, що займав чверть поля зору Ань Дже та був вищий за всі будівлі навколо, нагадуючи величезного монстра в сплячці серед міста. Слабке північне сяйво колихалося навколо нього, і Ань Дже подумав, що можливо то і є легендарний генератор магнітного поля.

Він ще трохи постояв, дивлячись на нього, а потім вийшов з апартаментів, прямуючи на вечерю. Головне місто, як і Зовнішнє, мало публічні їдальні на деяких поверхах.

Раптом він помітив, що печать на дверях навпроти була знята.

Ань Дже не мав жодних намірів цікавитися ні тим, коли його сусід повернувся, ні тим, що він за людина. Цей день і так почався, що в нього волосся на руках стояло, тож він сподівався хоча б закінчити його в спокої.

Йому пощастило виконати своє бажання, і він спокійно дожив до наступного ранку. Йому на перемовник прийшло повідомлення, в якому всіх цивільних, переміщених із Зовнішнього міста, просили зібратися біля входу в Едемський сад.

Минулого вечора Ань Дже роздивлявся карту Головного міста в «Довіднику про базу», тож він знав, що постійне населення Головного міста числило двадцять тисяч дорослих, сімдесят відсотків з яких належали до військових, а інші тридцять були вченими-дослідниками та цивільним персоналом. На околицях міста стояли військові об’єкти: військові бази, посадкові поля, тренувальні табори, — та житлові зони, коли центр міста був його ядром і містив найважливіші установи.

Першим був Центр єдиного фронту — військові — що був відповідальний за керування усіма військами та ресурсами. Другим був Центр наукових досліджень, і займався він як раз тим, що і сказано в назві. Оскільки його символ нагадував спрощений маяк, тож всі й називали його «Маяком». Кожен з двох центрів мав власну величезну будівлю, і вони поєднані мостами-коридорами. Відповідно, ці дві будівлі разом називали «вежами-близнюками».

А офіційна назва третьої була доволі довга — «Центр репродукції, виховання та освіти». Він мав дві місії. Першою було постачати базі харчові продукти (Ань Дже подумав, що скоріш за все саме там люди вирощують картоплю), а другою — вирощування дітей. Людські діти росли та отримували першу базову освіту саме там. А оскільки таку довгу назву було незручно вимовляти, центр був більший відомий як «Едемський сад».

Майбутнє місце роботи Ань Дже було саме в Едемському саду.

Він дивився на вежі-близнюки вдалині, а потім перевів погляд на Едемський сад. Насправді він був доволі схвильований щодо своєї майбутньої роботи, бо ще ніколи не бачив людських малят. Його спора була маленькою, білою і дуже м’якою. Він не знав, чи людські діти такі самі.

Чи може робота з людськими дітьми допомогти йому набратися досвіду та підготуватися до вирощування його власного дітища?

…Схоже, що ні.