«Ось, використай це, щоб вивести отруту, але без Цілителя його ноги вже не зцілити», — сказав старий, що сидів на дерев’яному стільчику й курив сигару.
Ван Тун передав йому автоматичну запальничку й сигару «Чжунхуа», але дід лише похитав головою. Жителі цього села не були впертими чиШ відсталими в технологіях, та задля збереження спокою в селі змушені були жити за давніми традиціями.
Старий повідомив загону, що вільних хатинок для ночівлі немає. Їм нічого не залишалося, як переночувати в сараї.
Та вони всі були солдатами, загартованими суворими тренуваннями, тож сарай видався їм доволі затишним — головне, щоб поблизу не було Нежиті.
«Зранку поговоримо. І ще одне: не бігайте куди не слід, особливо не виходьте за межі села. Я повідомлю старості, що ви тут...» — сказав старий і залишив загін.
Солдати лягли спати просто на трохи вологу підлогу сараю. Вони були надто виснажені, щоб розмовляти. Розстеливши одяг, вони відразу поснули.
Більшість із них уже звикли до крові та смерті. Цієї ночі вони були на волосині від смерті, але це не завадило їм поринути в сон.
Ніхто навіть не поставив варту.
Чжан Сяохоу прокидався кілька разів за ніч від холоду. Перший раз — коли місяць ще стояв високо в небі. Удруге — коли він нахилився. Втретє навколо вже панувала цілковита темрява, така тиха, аж моторошна, та втома знову затягнула його в сон.
Коли він розплющив очі знову — вже був день.
«Іди сюди, сучий ти син! Хто тобі дозволив мити ноги вище за течією? Я з тебе шкуру здеру!»
«Підеш прати речі? Візьми й мене, мій чоловік хоч і ледар, але одяг змінює щодня — наче вода в нього безкінечна!»
Солдатів розбудив дзвінкий гуркіт гонга. Коли вони розплющили очі, то побачили дітей, що бігали навколо, жінок, зайнятих хатніми справами, й старих, що прогулювались селом...
Цієї ночі село здавалося мертвим, та вдень воно було напрочуд жвавим — як звичайне село.
Коли всі прокинулись, до сараю збіглися діти з нежиттю й почали роздивлятись солдатів, немов заморських гостей.
«Всі вже прокинулися, йдіть до сільської зали. Староста хоче з вами побачитися», — промовив старий, що стояв на варті минулої ночі. Він усе ще виглядав бадьоро. Спочатку він відвів загін на сніданок, а потім до сільської зали.
Зала була невелика. Перед нею був маленький дворик із великим ставком, наповненим кришталево чистою водою. На дні — безліч камінців. Якщо придивитися, можна було помітити червоні літери, вирізьблені на їхній поверхні, наче чиїсь імена.
«У нашому селі, коли хтось іде — чи то молодий, чи старий — він пише своє ім’я на камінчику й кидає його в ставок. Це вбереже від перетворення на тих істот ззовні», — байдуже пояснив старий.
Перейшовши через дворик, вони увійшли до зали.
На дерев’яних стільцях сиділо кілька старців із безтурботним виглядом. Жоден із них не здавався наляканим, попри те, що вони живуть серед Нежиті.
На головному місці сидів чоловік середнього віку. Його лоб був у зморшках, усмішка — доброзичлива, та попри все він виглядав старим. Навіть доглянута шкіра не приховувала його віку.
«Я — староста цього села. Можете звати мене Фан Гу», — сказав чоловік, який назвався Фан Гу.
«Наш староста видатний, він Маг!» — похвалив його старий чоловік, що вартував вночі.
«Порівняно з експертами з армії, я — ніщо», — з усмішкою відповів Фан Гу, доволі скромно.
«Експерти? Один уже мертвий, а інший ледь живий ще до того, як сюди дісталися», — раптом випалив старий.
Фан Гу кинув на нього докірливий погляд. Старий одразу зрозумів, що сказав щось недоречне, й поспішив виправдатися, ймовірно, попрямувавши додому відпочити.
«Пробачте за це. Він просто любить поговорити. Останнім часом усе стало похмурим — Нежить з’являється ще до того, як небо повністю вкриється темрявою. До того ж ці істоти надзвичайно люті. Вам слід бути особливо обережними, незалежно від того, яке завдання виконуєте», — доброзичливо попередив Фан Гу.
«Дякуємо за пораду. Насправді ми тут, щоб врятувати розвідувальний загін. Нам наказали повернутися, щойно отримаємо будь-які новини. Якщо вам щось відомо...» — заговорив капітан Цінь Ху.
«А, ті хлопці... Вони заходили в село, попередили нас про щось і швидко пішли. Довго не затримувались. Напевно, вирушили в інші села», — одразу згадав Фан Гу.
«Вони були в порядку, коли приходили?» — запитала Ши Шаоцзю.
«Так, їх було дев’ятеро, всі були на місці.»
«Ймовірно, вони вимкнули свої засоби зв’язку, коли прибули у ваше село. Ми втратили з ними контакт саме в цій місцевості. Якщо ви знаєте, куди вони пішли далі, будь ласка, скажіть нам», — сказав Цінь Ху.
«У село не можна заходити з пристроями зв’язку. Те саме стосується й інших сіл. А щодо того, куди вони подалися... наче хтось згадував, що вони пішли до села Хуа, на захід звідси», — відповів староста.
«О, дякуємо.»
Після розмови з головою села, лисуватий старий, що сидів поруч, повільно промовив:
«Раз ви вже тут, скажу одразу — ми не хочемо, щоб армія потім ще когось присилала на ваші пошуки... До речі, дорога до села Хуа займе щонайменше два дні.»
«Ми — Маги.»
«Це стосується й Магів», — наголосив лисий старий.
Цінь Ху і Ши Шаоцзю одразу насупилися. Це означало, що якщо вони вирішать іти в село Хуа, то їм доведеться провести ніч просто неба!
Спершу їм здавалося, що ніч у дикій місцевості не стане проблемою. Але після того, що сталося минулої ночі, ризикувати більше вони не хотіли.
«Старостo, Нежить останнім часом неспокійна. Нам, можливо, й не вистачить сил дати їм ради, але ми мусимо виконати доручене нам завдання. Прошу, відкрийте нам секрет — як уникнути Нежиті… Очевидно, що ваше село в безпеці серед цієї Землі Нежиті. Я навіть чув чутки, ніби ваші люди подорожують ночами й лишаються неушкодженими. Мабуть, у вас є якийсь особливий метод, що передається поколіннями…» — серйозно звернулася Ши Шаоцзю.
«Ні. Це — таємниця села. Ми не можемо розповідати її стороннім», — відразу відмовив старий.
«До того ж, навіть якби ми й розповіли, ви не змогли б цим скористатися. Вам доведеться вигадати щось інше», — додав інший старий.
Фан Гу виглядав так, ніби щиро хотів допомогти, але на обличчі його все одно залишалась обережна маска.
Минуло трохи часу, перш ніж він нарешті заговорив:
«Таємниці нашого села ми розголошувати не можемо… Але є інший спосіб, який ви можете спробувати. Щоправда, якщо щось піде не так — опинитеся оточені живими мерцями.»
