Мо Фань був магом "з народу" і ніколи не вступав до жодної фракції. Тож, коли Декан Сяо повідомив йому, що він отримав місце у Світовому Турнірі Коледжів, Мо Фань узагалі не виявив емоцій.
Лише пізніше, коли розпочався офіційний відбір, він нарешті усвідомив, яким неймовірним було саме потрапляння до списку резервних кандидатів. Це була можливість, якій не було ціни!
Мо Фань, який ще тільки почав підійматися в рейтингу, раптом опинився в центрі уваги й лестощів — але замість радості Мо Фань відчував тривогу.
Втім, він належав до тих, хто приймає все, як є. Попри гомін довкола, він продовжував зосереджено займатися своєю культивацією.
Після перемоги над десятою в рейтингу Дін Юмянь, він отримав змогу щомісяця культивувати в Пагоді Трьох Кроків упродовж семи днів. Його Елемент Виклику досі залишався на першому рівні, а отже, енергії, яку він міг черпати звідти, було вкрай недостатньо. Щоб прогодувати свою маленьку Полум’яну Белль, йому неодмінно слід було підняти рівень.
А коли Полум’яна Белль підросте… хіба доведеться йому ще зважати на чиїсь заздрощі чи глузування?
Він просто випустить Белль, щоб вона перекусала всіх, хто в ньому сумнівається. Ті ідіоти, які замість культивації лише обмовляють його за спиною, просто заздрять — бо сам Мо Фань заробляє на життя своїм обличчям!
(ПП: тут мається на увазі що він як модель, котра заробляє гроші своєю привабливістю)
Мо Фань не надто переймався плітками. Він поводився як зразковий студент і зосереджувався на вдосконаленні.
В університеті було чимало учнів, які вже майже ступили на поріг просунутого рівня. Сам же Мо Фань іще не досягнув цього порогу. Скільки ж ще часу йому знадобиться, щоби стати просунутим магом і відкрити доступ до могутніх високорівневих заклять?
Прийшла осінь, і в центральному регіоні Китаю подув прохолодний вітер. У радіусі сотні кілометрів навколо Стародавньої Столиці висохла вся трава. Величезні простори стали тьмяними, позбавленими барв.
(ПП: "Стародавня Столиця", ймовірно, має на увазі місто Сіань, відоме в давнину як Чан’ань)
Місто було оповите сірими, коричневими й мідними відтінками. Деякі яскравіші будівлі здавалися приглушеними, наче вкритими тонким пилом часу.
Від центру міста, де стояла Годинникова Вежа, радіально розходилися прямі вулиці. Чим ближче до центру, тим вони ставали ширшими.
Магічна Асоціація Стародавньої Столиці розміщувалась у самій Годинниковій Вежі. Місце розташування Магічної Асоціації завжди було ключовою точкою кожного міста — або, що точніше, Магічна Асоціація просто займала ключові точки міста. Саме тому вулиці навколо неї досі були повні людей.
Союз Мисливців знаходився у Барабанній Вежі, за тисячу метрів від Годинникової. Дві вежі стояли навпроти одна одної, немов два гігантські стражі, що оберігають місто…
Військовий табір розташовувався за межами міста. У передмісті Стародавньої Столиці ховалося чимало небезпек. Прославлений на весь світ Пагорб Похованих Мерців і демонічні звірі з гір Ціньлін тримали місто в постійній напрузі ще з давніх-давен.
Кажуть, де б ти не копав — у місті чи за його межами — на глибині ста метрів обов’язково знайдеш кістки.
Самі тіла не становили загрози — вони лишалися як спомин про полеглих воїнів давніх війн. Проблема була в тих, хто, навіть перетворившись на скелетів, не зміг відпустити минуле.
Мерці не мали ні пам’яті про своє життя, ані якихось моральних орієнтирів. Вони діяли, мов здичавілі звірі, підкоряючись лише інстинкту вбивати. Відчувши поруч живе створіння, вони скаженіли й нападали без упину.
Саме тому Союз Мисливців, Магічна Асоціація й армія отримали вічну місію — допомагати мерцям подолати їхні "гріхи"…
Чжан Сяохоу поспіхом залишив Шанхай. Щойно він прибув до штабу в Ліньтіні, його одразу відправили на завдання — операцію зі знищення.
Минув деякий час відтоді, як Чжана Сяохоу відправили до центрального регіону на навчання. Його обов’язками було спостереження, навчання у досвідчених солдатів і зосередження на вдосконаленні власного чаклунства. Хоч армія й посилала його на деякі завдання, жодне з них не було надто складним.
Та щойно Чжан Сяохоу прибув, він одразу ж отримав наказ — вирушити на рятувальну операцію, щоб знайти розвідгрупу, яка зникла в районі Сяньчи.
Ця група вирушила приблизно пів місяця тому, аби розслідувати тривожну активність у Сяньчи. Вони мали перевірити, як зросла чисельність нежиті, а також евакуювати залишки сіл у тій місцевості.
Люди, що жили в цьому регіоні, поділяли одну землю з нежиттю. Хоча вони й не були магами, у них були власні традиційні способи уникати контакту з мерцями. Деякі безстрашні племена навіть покладалися на Землю Нежиті, щоб підтримувати життя своїх поселень.
У наш час такі племена зустрічалися не рідше, ніж у минулому, деякі з них існували вже майже тисячу років. Для них нежить була не чимось надзвичайним — вона була подібна до диких звірів. Використовуючи правильні методи, навіть якщо мерці були надзвичайно лютою та нещадною силою, ці люди могли гарантувати собі безпеку.
Однак останнім часом дивна поведінка Плинної Піщаної Річки чомусь викликала тривожні зрушення. Істоти, що дрімали під землею, стали помітно активнішими за останній місяць.
Ця активність означала більше вбивств. Незвичне функціонування Плинної Піщаної Річки якимось чином порушило спокій Землі Нежиті. Багато сіл, які раніше успішно виживали серед нежиті завдяки своїм традиційним знанням, були повністю знищені. За цей період з мапи стерлися чотири таких поселення.
Магічна Асоціація та Союз Мисливців поставилися до цієї ситуації з надзвичайною серйозністю. Вони негайно направили людей для розслідування. І щойно аналіз ситуації підтверджував небезпеку — негайно починалася евакуація навколишніх сіл.
Та розвідувальна група виявила дивний вітер, що охопив район Сяньчи. Відряджені для обстеження та евакуації, вони несподівано зникли безслідно.
Хоча завдання Чжан Сяохоу й називалося рятувальною операцією, розвідгрупа вже зникла понад два місяці тому. По суті, місія його загону полягала в тому, щоб підтвердити причину смерті зниклої групи, зібрати їхні тіла та звітувати перед Магічною Асоціацією та Союзом Мисливців.
— Що думають наші командири, коли відправляють нас на таке завдання? Шукати розвідгрупу, що зникла два місяці тому… а до цього вони чим займалися?! — бурчав розвідник Ван Тун.
Команда Чжан Сяохоу складалася з дев’яти осіб. Вона не мала стандартної структури з командиром на чолі, радше це була група спеціального призначення. Кожен боєць був висококваліфікованим і здатним самостійно командувати. Ці воїни виконували особливо небезпечні місії, подібно до спецназу.
У команді було двоє розвідників — саме вони відповідали за прочісування шляху попереду, відволікання демонічних звірів і розпорошення ворожих сил. Чжан Сяохоу був одним з них, другим — Ван Тун.
Ван Тун і Чжан Сяохоу ішли попереду решти загону. Ван Тун постійно бурчав. Від самого початку він не припиняв висловлювати невдоволення Чжану Сяохоу.
— Цінь Ху, мабуть, там собі насолоджується польотом на Небесному Орлі. Йому навіть не потрібно говорити! — кинув Ван Тун, задерши голову й глянувши на білосніжного орла, що ширяв у небі.
Цінь Ху був капітаном та командиром загону, а також бойовим магом Небесного Орла. Інші мусили йти пішки, поки він літав над ними верхи на своєму орлі.
— Не ний. Якщо тобі не подобається — піди до начальства, скажи, що хочеш покинути завдання й готовий прийняти покарання. Інакше зосередься на виконанні місії, замість того щоб бурчати без упину, — відповів Чжан Сяохоу. Його настрій був дещо позитивнішим.
— Я просто люблю бурчати! Якщо я бодай день не побурчу, мені стає неймовірно ніяково! — уперто заявив Ван Тун.
