Група Мо Фаня встигла пройти лише трохи, як попереду, крізь хмару піску, з’явилася інша команда, що стрімко наближалась.
Коли незнайомці підійшли ближче, стало видно, що це також мисливці — молоді, зухвалі, судячи з усього, не прості чаклуни. Їхня впевненість і зовнішній вигляд видавали в них доволі талановитих магів.
Та щойно вони помітили тіло Піщаного Ревучого Тигра, вирази на їхніх обличчях одразу затьмарились.
Серед них наперед вийшла засмагла чаклунка з різкими рисами обличчя. Вона роздратовано підступила до Мо Фаня і різко ткнула пальцем:
— Як вам не соромно! Ми цілий день вистежували цього Тигра, поранили його — а ви просто скористались моментом, коли ми на мить його загубили! Хіба не знаєте, що мисливці не мають добивати чужу здобич?!
Голос засмаглої чаклунки був пронизливим і різким, аж неприємно було слухати.
— Тьотю, той Тигр на нас кидався, коли ми його побачили. Ми що, мали дозволити йому нас з’їсти, бо ви, бач, перші його помітили? — невдоволено відповів Чжао Ман’янь.
— Яка я тобі тьотя?! Мені ще й тридцяти нема! — розлютовано вигукнула чаклунка.
— О, та характер у вас точно такий, як у тих тітоньок, що танцюють на площі й сваряться, коли хтось займає їхнє місце, — з сарказмом додав Мо Фань, долучившись до словесної дуелі.
Обличчя чаклунки перекосилось від обурення — здавалося, вона ось-ось кинеться бити цих нахаб.
Але їхній ватажок, кремезний чоловік з чорною бородою, ступив уперед і зупинив її. Він не хотів провокувати конфлікт — усе ж таки, вони зараз на території демонічних звірів, тож мисливці мали б допомагати одне одному, навіть якщо ситуація несправедлива.
Тим паче, що саме вони серйозно пошкодили Тигра — той уже не мав колишньої сили, натрапивши на цю групу мисливців…
— От чому він так легко здох, — мимоволі вимовив Чжан Сяохоу.
Ще під час бою він помітив, що Тигр вкритий ранами й синцями. Він тоді подумав, що звір бився з кимось іншим. І дійсно — це була ця група мисливців. А коли Тигр зрозумів, що не витримає бій, то втік і випадково натрапив на загін Мо Фаня.
— Браття, ми довго билися з цим звіром. Якби не ми — ви б його так просто не здолали. Тому пропоную: дайте нам оглянути тіло, можливо, там є рідкісні кістки, шкіра чи кров — поділимо все навпіл, — спокійно запропонував бородань.
Але Мо Фаню це зовсім не сподобалося.
Вони прослідили здобич, потім її втратили, і тепер хочуть половину?!
Та ви з глузду з’їхали.
Піщаний Ревучий Тигр був доволі відомим звіром — його тіло навіть без рідкісних матеріалів могло коштувати сто-двісті
тисяч юанів. А з рідкісними — ще більше.
Мо Фань був поступливим у багатьох речах, але коли мова заходила за гроші... В цьому аспекті Мо Фань не поступиться і юанем.
— Нахабство! І ще себе мисливцями сміють називати, хм! — обурилася Лінлін.
— Маленька, з ким ти там так розмовляєш? Це взагалі-то наша здобич! Ану злізь, я тебе навчу, як поводитись із дорослими! — засмагла чаклунка знову зірвалась, вказуючи пальцем на Лінлін.
— Ми діємо за правилами, встановленими спільнотою мисливців. Яке ж це нахабство? — бородань нахмурився.
— Вас що, не вчили поважати старших?! — рішуче відповіла Лінлін.
— Старших?! Ха-ха-ха! Та ви ж діти! Втікли зі школи й граєтесь тут у героїв! Якби ми не поранили Тигра раніше — від вас би залишились одні кісточки. Маєте ще нам дякувати! Ревучий Тигр — це не якась там хатня кішка, щоб його вбити одними балачками! — презирливо кинула засмагла чаклунка.
Вона страшенно дратувала бурмочучи без угаву. Тож Лінлін дістала свій значок Мисливця і показала його їй.
Засмагла чарівниця широко розплющила очі — її рот не встиг загальмувати вчасно.
Вона дивилася на Лінлін із недовірою, переводячи погляд туди-сюди між нею та значком Мисливця.
Значок Мисливця був подібний до магічного артефакту — його можна було прив’язати лише до душі мага. Підробити його було неможливо.
А вся ця компанія була лише групою Досвідчених Мисливців, яким іще довго доведеться збирати очки, щоб дістатися до рангу Мисливця-Майстра.
До того ж, Союз Мисливців суворо наказував членам нижчого рангу поважати старших. Вони не мали права сперечатися з ними за здобич, а тим більше зневажати.
На обличчі засмаглої магеси з’явився вкрай цікавий вираз — вона просто не могла підібрати слів.
Висловлювання лідера з чорною бородою також повисли в повітрі — його обличчя застигло, втративши колишню самовпевненість.
Якщо ця маленька дівчинка вже була Мисливцем-Майстром, то ким тоді були інші члени її групи? Вони явно недооцінили цих людей.
Тепер було зрозуміло, чому Піщаний Ревучий Тигр за такий короткий час, поки вони втратили його з поля зору, перетворився на мертвого звіра!
Після такого ганьби бородатий лідер і засмагла магеса поспіхом втекли разом зі своєю командою.
Вони самі були винні — жадібно вимагали частку здобичі, хоча самі й прогледіли свою жертву. Просто їм не пощастило натрапити на такого монстра, як Лінлін.
Це був лише дрібний епізод. Загін продовжив свій шлях уздовж пульсуючих піщаних дюн.
Пустеля була не такою вже й безкрайою. Після понад доби подорожі, безмежні піски змінилися на кам’янисту, виснажену землю.
Імовірність натрапити на Піщаного Ревучого Тигра на такій місцевості значно зростала. Хоча група намагалася обходити їх стороною, іноді доводилося вступати в бій — уникнути цього було неможливо.
Присутність Чжан Сяохоу стала надзвичайно корисною. Його військовий досвід давав про себе знати — він спритно відволікав Піщаних Ревучих Тигрів, коли ті з’являлися на шляху, і таким чином давав команді можливість просуватися далі без зайвих сутичок.
Битися одночасно з трьома Тиграми було аж занадто небезпечно, тож більшість часу Чжан Сяохоу бігав серед скель, агрячи на себе тупих хижаків і залишаючи товаришам безпечний прохід.
Завдяки цьому подорож минала доволі спокійно, і зрештою вони дісталися до Плинної Піщаної Річки.
Плинна Піщана Річка, по суті, була висохлою долиною, що тягнулася від навколишніх височин. Під впливом вітрів вона перетворилася на неймовірно широку ущелину. Навіть на карті Плинна Піщана Річка виглядала як довгий змій піщаного кольору, що в’ється крізь однойменний регіон. Її довжина сягала половини всього Ганьсу, а в найвужчому місці вона залишалася понад десять кілометрів завширшки!
