Смак свіжої крові ще залишався на її губах. Раніше Лю Жу паморочилося в голові при одному лише вигляді крові, але тепер... вона здавалася чудовою, тягучою, солодкою — і в ту мить усі біль, ненависть і смуток, що накопичилися в її серці, зникли без сліду!
Та Лю Жу недовго перебувала в стані блаженства.
Її тіло різко здригнулося — щойно до неї дійшло, що вона щойно зробила.
Вона в паніці вирвала ікла з шиї Мо Фаня і, тремтячи, доторкнулася до них рукою, відчуваючи страх і нерозуміння.
— Боже… що я наробила?!
Лю Жу не могла повірити собі. Вона поглянула на Мо Фаня, який мовчки дивився у відповідь. У його очах не було жодного натяку на емоції.
І саме через цю байдужість її охопив жах. Їй здавалося, що його погляд протикає її наскрізь. Вона не знала, як дивитися йому в очі…
Лю Жу з зусиллям підвелася на ноги, вирвавшись з обіймів Мо Фаня. Вона зробила кілька кроків назад, а її тіло охопив глибокий розпач. У звичайній ситуації вона б уже розридалася — адже й гадки не мала, що завдасть болю тому, хто намагався її врятувати.
Але сліз не було.
Було б надто фальшиво — просто сховати обличчя в долонях і розплакатись. Її голова паморочилася, їй хотілося вирватися з власного тіла, скинути його в безодню!
Хто я тепер?
Що я наробила?..
Вампір…
Сутність, яку вона так люто ненавиділа… Тепер вона сама стала однією з них — і ще й нашкодила своєму другові!
Лю Жу більше не наважувалась дивитися на Мо Фаня. Вона різко розвернулась і кинулась геть, зникаючи серед дерев, схованих у темряві.
Вона навіть не помітила, що її швидкість зростала з кожним кроком, що за лічені миті вона пронеслась уже кілька сотень метрів...
Мо Фань, що застиг на місці, спробував кинутися навздогін, але сам був приголомшений її швидкістю.
Ще зовсім нещодавно вона була тендітною, звичайною дівчиною… Та після того, як отримала ту кров — змінилася повністю.
Колір очей, гострі ікла, привабливі червоні губи на блідому обличчі — її риси залишилися, але вся її постать була оповита таємничим туманом, який випромінював зовсім іншу, темну сутність...
Дивлячись, як її силует тане вдалині, слухаючи її зболений крик, Мо Фань відчув, як щось стискає його серце.
Вона так ненавиділа вампірів, що кидалась на них з кинджалом… А тепер стала однією з них. Мо Фаню навіть уявити було важко, який відчай вона переживає зараз.
— Мо Фань, що трапилося? — Лінлін з’явилась поруч із ним.
— Ми все одно не встигли, — відповів Мо Фань, глянувши на неї й безпорадно похитавши головою.
Лінлін одразу зрозуміла, що сталося, щойно побачила слід від укусів на його шиї та його бліде обличчя.
— Що будемо робити? Здається, той вампір щось запідозрив, і ми втратили його слід, — запитала вона.
— Я теж уже втомився. Повертаймось, — сказав Мо Фань.
Мо Фан відчував запаморочення — Лю Жу випила чималу кількість його крові. В такому стані ганятися за вампіром було б нерозумно. Він вирішив, що подумає, що робити далі, коли трохи відновиться.
На думку Мо Фаня, єдине, що він міг зараз зробити — знищити вампіра. А з усім іншим… розбиратиметься потім.
Повернувшись до квартири, Мо Фань ліг на диван, спрямувавши погляд у стелю.
Він прийняв сироватку крові, тож після недовгого відпочинку мав відновитися.
— Мо Фань, чому ти її відпустив?! — Чжао Ман'янь нервово ходив кімнатою туди-сюди.
— Я не зміг її наздогнати, — відповів Мо Фань.
— Не зміг наздогнати?! — приголомшено перепитав Чжао Ман'янь.
— Ага. Вона була надто швидкою. Я вже використав Криваві Табі, коли витягував її з клубу, — сказав Мо Фань.
— Ти постійно думаєш, що я щось зроблю їй, коли захищаю… Але ж я не сліпий. Видно ж — вона не байдужа саме до тебе. Просто боїться нав’язатися… — сказав Чжао Ман'янь.
— Потрапить мені той вампір до рук — здеру з нього шкіру, шар за шаром! — Мо Фань не знаходив собі місця від люті.
Його тіло майже відновилося, тож тепер у голові крутилася тільки одна думка — знайти вампіра!
— Мо Фань, я його знайшла! — Лінлін принесла добрі новини саме тоді, коли в Мо Фаня в животі палала лють.
Мо Фань різко підвівся з дивана, в його очах блищала смертельна рішучість.
— Якщо я не прикінчу цього покидька — то я не Мо Фань! — буркнув він і, не гаючи часу, вистрибнув із балкона, навіть не думаючи скористатися ліфтом.
Падаючи на нижній поверх, його тіло стрімко розчинилося в тінях біля озера, і щось пронеслося над поверхнею води, мов спритний нічний яструб!
Чжао Ман'янь якраз добіг до балкона й побачив, як розлючений Мо Фань приземлився на протилежному боці штучного озера. З просторового розлому під місячним світлом вистрибнула елегантна вовкоподібна істота. Мо Фань у русі спритно скочив на її спину...
Зоряне хутро істоти майоріло на вітрі, поки вона мчала геть разом із розлюченим Мо Фанем, зникаючи серед переплетіння жвавих вулиць!
— Твою ж мать! Почекай мене! — вигукнув Чжао Ман'янь услід.
Маг із головним Елементом Світла та допоміжним Води ніколи б не стрибнув з будівлі, як це зробив Мо Фань. Йому залишалося тільки викликати ліфт.
— Чорт, маг, який досі мусить їздити на машині… що за маячня! — бурчав Чжао Ман'янь.
Він завів двигун, натиснув на газ і виїхав з паркінгу. Та як тільки під’їхав до виїзду — шлагбаум перед ним опустився...
Чжао Ман'янь аж зуби стиснув. Згадавши обличчя Мо Фаня, сповнене гніву й рішучості, він знову натиснув на газ.
Шлагбаум розлетівся на друзки, впав на землю, а чорне авто рвону́ло вперед...
Він не міг ковзати в тіньовій формі, як Мо Фань, або скакати містом на Призваному звірі. Але якщо в нього не стане духу навіть просто знести цей чортів шлагбаум, щоб виграти кілька секунд — тоді можна одразу ж і перестати бути магом!
Він теж відповідав за все, що сталося з Лю Жу — за те, що вона стала вампіром. Хто знає, скільки ще часу знадобиться Союзу Мисливців, щоб когось сюди надіслати. А Мо Фань уже вирушив по сліду... тож і йому час рушати!
