— Перемотай ще раз, — попросив Мо Фань.
Як і зазначила Лінлін, Лю Сянь раптово зупинилася на півдорозі. Та навіть коли Мо Фань вдивлявся уважніше, перед нею нікого не було видно.
Він побачив, як вона зробила ще кілька кроків уперед. Освітлення там було слабким, дівчина пригальмувала і, опинившись у тіні, зупинилася. Виглядало так, ніби вона сперлася на велику колонну, ніби їй бракувало повітря, наче в неї стався приступ хвороби.
Та після кількох переглядів підряд здавалося, ніби щось її схопило й не пускало далі.
Минув час. Лю Сянь виглядала виснаженою, немов задихалась. Її тіло напружилося, вона повільно осіла на підлогу.
За мить камера зафіксувала, як Хо То кинувся до неї у паніці. Він навіть не перевірив, у якому вона стані, лише озирнувся й з криком кинувся в інший бік, ніби щось переслідував. Голосно гукав у порожнечу станції.
А потім він підняв Лю Сянь і виніс її нагору — та не встиг довезти до медиків.
— Схоже, він таки щось бачив, — сказав Мо Фань.
— Я вже перевірила запис. Біля колони ніхто не ховався, але коли її тіло частково зникло за нею, здалося, ніби щось справді тримало її. Мо Фань, ти ж Маг Тіні. Як думаєш, чи міг хтось використати тіньове заклинання, щоб заховатися за тією колоною? Запис чорно-білий, тож важко зрозуміти, чи тіні рухалися, — проаналізувала Лінлін.
— Цілком можливо. У метро повно тіней, тож Маг Тіні міг би легко переміщатися між ними, — кивнув Мо Фань.
Ці кадри дали їм перший серйозний доказ: винний мав здібності Тіньового елементу.
Мо Фань і Лінлін відвідали чоловіка, в образі якого Мо Фань раніше з’явився — та виявилось, що це просто звичайний власник магазинчика. Він не зміг дати жодної корисної інформації.
Без нових зачіпок, їм довелося вирушити до коледжу, де навчалася Лю Жу. Можливо, вона ще зможе щось підказати. Без цього розслідування було неможливо продовжити.
Мо Фань щойно дізнався про існування цього дівочого коледжу в Шанхаї. Тут навчали майбутніх медсестер, стюардес і моделей — тож не дивно, що навколо було стільки красунь. Люди жартома називали це місце «Рай для чоловіків».
Мо Фань цілком погоджувався з цим жартом. Одні лише назви професій запускали його фантазію на повну.
Заглянувши до класу, де мала бути Лю Жу, він побачив повну аудиторію привабливих дівчат. На мить він навіть забув, навіщо сюди прийшов.
— Ти, певно, Лю Жу шукаєш? Вона повернулася в кімнату — каже, щось недобре себе почуває. Мабуть, критичні дні, — сказала одна дівчина без зайвих церемоній.
Дівчата довкола засміялися.
Одна, із пишними формами, додала:
— Та які там критичні дні — в неї вони вже втретє цього місяця. Б’юсь об заклад, вона просто підхопила щось… через свої розваги з чоловіками поза коледжем.
— Не говори так. У неї ж сестра померла.
— А що? Ми ж правду кажемо. Вона постійно пропускає заняття, і щоразу відмовляється йти до лікаря. Хто зна, що з нею.
Ставлення до Лю Жу в класі було не надто дружнім.
Хоча, подумавши, це й не дивно. Вона гарна, з приємною фігурою, має трохи сумний, ніжний вираз обличчя — такий, що хочеться пригорнути її й обійняти. Мо Фань і сам спершу подумав про неї як про дуже привабливу. Дівчата з таким виглядом нерідко викликають заздрість у своїх однокурсниць — особливо в тих, хто намагається вдавати з себе «королев».
Мо Фань вирішив провідати Лю Жу — як друг.
Більшість студентів у цей час були на парах. У гуртожитку чергувала літня жінка, але Мо Фань легко пройшов повз неї, скориставшись магією Тіні.
Кімната Лю Жу була в самому кінці коридору, ближче до лісу, який був за гуртожитком. Мо Фань не став заходити без дозволу — тож чемно постукав.
— Ти знову прогулюєш… а, це ти? — відкривши двері, Лю Жу здивовано глянула на нього. Виглядала вона блідою та змученою.
— Я хотів дещо запитати, але твої однокласниці сказали, що ти захворіла, тож вирішив навідатися, — сказав Мо Фань.
— Я в порядку, дякую за турботу. До того ж, я вже зустрілася з другом, про якого згадувала моя сестра біля свого робочого місця. Тож прошу, не турбуй мене більше, — відповіла Лю Жу насторожено.
Мо Фань здригнувся. Він не очікував, що його маску так швидко викриють.
Він ніяково усміхнувся, і вже хотів щось пояснити, як Лю Жу зачинила двері перед його носом.
Мо Фань змушено пішов геть. Ситуація виглядала похмуро — завдання здавалося майже нездійсненним. Жодних зачіпок, і навіть якби їм вдалося довести, що Лю Сянь померла від укусу якоїсь істоти, шансів упіймати вампіра не було зовсім.
Повернувшись до брами коледжу, він одразу зустрівся з Лінлін. Вона тут же запитала, як просуваються справи.
— Слухай, Лю Жу ж останнім часом погано себе почуває. А що, як... — почала Лінлін, ідеї вже крутилися в її голові.
Очі Мо Фаня заблищали.
Її однокласниці згадували про «критичні дні» — а це може бути пов’язано з анемією.
Можливо, вона не хворіє, а вампір потай висмоктує з неї кров, і вона цього навіть не помічає?
— Хо То казав, що в більшості вампірів є свої уподобання. Лю Сянь і Лю Жу — близнючки, тож цілком можливо, що фетиш цього вампіра — саме близнюки. Після старшої сестри він переключився на молодшу, — припустив Мо Фань.
— Тоді, якщо ми будемо стежити за Лю Жу, зможемо вийти на нього, — підсумувала Лінлін.
У Мо Фаня аж руки зачесались поцілувати цю розумницю — хоч якийсь промінчик надії в цьому похмурому завданні! Та Лінлін уже здогадалася про його наміри й миттєво прикрила своє почервоніле обличчя долонькою.
— Прошу, я ще планую одружитись в майбутньому, — сказала вона з глибокою зневагою.
Мо Фань лише сухо засміявся.
Вони з Лінлін чекали до ночі. Сховавшись у кущах біля паркану, сподіваючись, що "заєць сам накладе на себе руки, врізавшись у стовбур дерева", поки вони терпляче чекають..
(ПП: Ця фраза — алюзія на давню китайську притчу з "Хань Фей-цзи", яка засуджує бездіяльність і покладання на випадкову удачу)
У першу ніч нічого не сталося. Лю Жу весь час була в кімнаті, навіть їжу їй принесла сусідка.
На другу ніч у лісі щось зашурхотіло, але то був лише якийсь студент, який тайком зустрівся зі своєю дівчиною з-за меж кампусу.
— Хіба вони не можуть знайти кімнату? — пробурмотів Мо Фань з кущів, чуючи недоречні звуки зовсім поруч.
На щастя, Лінлін поруч не було. Не найкраща сцена для дівчини її віку.
У другій половині ночі Мо Фань уже майже засинав… коли раптом відчув у повітрі присутність Тіньового елементу.
Він негайно зібрався.
Рибка клюнула!
