— Тобто ти хочеш сказати, що смерть моєї сестри — це не нещасний випадок? — у голосі Лю Жу відчувалося щось складне, важке, з гіркотою недовіри й тривоги.
Мо Фань кивнув і додав:
— Той старий — досвідчений маг, тож я певен, що він не брехав. До того ж… ти справді віриш, що в твоєї сестри була серцева хвороба?
Лю Жу надовго замислилася, а потім повільно заговорила:
— Насправді, в неї справді було слабке здоров’я. Але про хворобу серця я дізналась тільки після її смерті… і, якщо чесно, сама тоді не могла в це повірити.
— Це й мене здивувало. Тож якщо ти пригадаєш щось дивне щодо сестри — щось у її поведінці, чи когось, хто крутився біля неї, — обов’язково скажи мені. Особливо, якщо то був чоловік, — сказав Мо Фань.
За словами Хо То, тільки вампіри-чоловіки нападали на жінок. Вони завжди деякий час переслідували свою жертву, а потім навіть вступали в прямий контакт. Тож Мо Фань припускав, що будь-хто, хто намагався зблизитися з нею перед її смертю, був потенційно підозрюваним.
— Якщо хтось і намагався зблизитись із нею, то це, гадаю, був ти, — з іронією сказала Лю Жу.
Мо Фань ніяково розгубився. Виходило, що той, під кого він видає себе, справді залицявся до її сестри…
Та все ж це був важливий слід. Його слід перевірити. Можливо, вдасться знайти щось корисне.
— Окрім мене, може, був ще хтось? — перепитав Мо Фань.
Лю Жу похитала головою. Потім поглянула на годинник і сказала:
— Уже пізно. Мені пора до школи. Якщо щось ще згадаєш — приходь до мене в Жіночий Коледж Цін’юань.
Мо Фань розумів, що не слід тиснути більше запитаннями, тож провів її поглядом.
Коли Лю Жу зникла з поля зору, фігура Мо Фаня розтанула в тіні, і він, мов чорна хмара, пронісся над заростями винограду, безшумно проникнувши до кімнат Лю Жу та Лю Сянь.
Помешкання мало виразно дівочий вигляд — рожеві, блакитні, світло-сині тони.
Ліжка, столи, полиці й навіть стіни були прикрашені ляльками. Мо Фань уважно шукав бодай якийсь слід. Його око, звикле помічати найменші деталі, ковзало по кожному куточку… але окрім колекції жіночої білизни, нічого цікавого він не виявив.
— Схоже, доведеться дізнатися, чи Лінлін знайшла щось корисне, — пробурмотів він.
Невдовзі Мо Фань уже сидів поруч із Лінлін.
— Тіло кремували вже давно. Якби зберегли — було б просто визначити, чи напад був справою вампіра. Хто б міг подумати, що ці приховані створіння вже проникли до нашої країни? Хіба не церкви мають стежити за ними?! — роздратовано буркнула Лінлін.
— То що ти дізналась? — спитав Мо Фань.
Лінлін відкрила ноутбук, перегорнула кілька сторінок і, зібравшись із думками, сказала:
— Усі документи стверджують, що вона померла від серцевої недостатності. Нічого підозрілого. Свідоцтво про смерть теж чисте. Якби не Хо То, який наполягав, що став свідком її смерті, я впевнена, що про жодних демонічних звірів і мови б не йшло. Не дивно, що ніхто не хотів братися за цю справу.
— Це справді складно. У нас майже немає зачіпок. А якщо вампір вибрав випадкову жертву серед тисяч містян — знайти його буде майже неможливо. Справжній головний біль, — погодився Мо Фань.
— Я вже отримала записи з камер спостереження на станції метро. Ще не встигла їх переглянути. Сподіваюсь, нам пощастить і ми знайдемо там хоч якусь зачіпку, — сказала Лінлін.
— Якщо ж узагалі нічого не виявиться, доведеться знову поговорити з її сестрою, Лю Жу, — відповів Мо Фань.
— Гадаю, це справді єдине, що нам залишиться.
Мо Фань і Лінлін запустили відеозаписи з камер спостереження на станції, де раптово загинула Лю Сянь.
Щоб нічого не пропустити, вони навіть вирішили самі навідатися на станцію пізно ввечері, пройти тим самим маршрутом, яким ішла Лю Сянь у день своєї смерті.
Уночі станція була майже порожньою.
На вході сходи, що вели вниз, до метро, були зовсім безлюдні. Під тьмяним освітленням усе здавалося лячно-порожнім. У повітрі бриніло якесь зловісне відлуння, а десь у глибині гулко брязкотіло металом.
— Мо Фань, ти помітив? У цей час майже всі лінії вже не працюють. Останній потяг вирушив п’ять хвилин тому. А це означає, що всі пасажири мали зайти до вагона ще п’ять хвилин тому. Лю Сянь теж, мабуть, знала розклад… То навіщо ж вона тоді заходила в метро? — запитала Лінлін, тримаючи ноутбук.
На екрані транслювалося кілька кадрів з різних камер. У чорно-білому відео Лю Сянь повільно спускалася донизу на підборах. Навколо неї не було жодної живої душі.
Лінлін точно повторювала її кроки, ідучи тією ж траєкторією, що й дівчина у відео, і навіть наслідуючи її жести. Це була звична методика поліції під час розслідувань — нею користувалися і в мисливських агентствах.
— Справді… потяг уже пішов, а вона все ще заходить у метро. Навіть не схоже, що вона поспішала встигнути, — промовив Мо Фань, указуючи на Лю Сянь, яка була як викапана копія своєї сестри Лю Жу.
— Значить, її хтось заманив туди, — зробила висновок Лінлін.
— Цілком можливо. Перевірмо записи з камер, що знімали околиці станції перед її входом. Там є крамнички, світлофори. Можливо, вдасться побачити, хто з нею контактував перед тим, як вона зайшла вниз, — сказав Мо Фань.
— Щось мені раптом моторошно стало. Якщо вампіри здатні зваблювати своїх жертв — простим людям нема чим себе захистити, — мовила Лінлін.
Мо Фань згадав про Чарівного Павука, якого вони зустріли в занедбаному місті Цзіньлін. Той теж умів впливати на розум жертви. Якщо цей вампір умів ховатися серед людей і харчуватися ними, то цілком імовірно, що в нього були схожі методи маніпуляції.
— Цей вампір набагато розумніший за тих демонічних звірів, із якими ми стикалися раніше. Якщо Лю Сянь і справді загинула від його рук, то це ще й означає, що він умів фальсифікувати причину смерті. Якщо діагноз — серцевий напад, то ніхто з мисливців навіть не візьметься за справу. А отже, вампірові нема чого боятись. У місті мільйони людей — не дивно, якщо час від часу хтось помирає від… «нещасного випадку»…
(ПП: Лайт, це ти?)
— Мо Фань, дивись! Вона раптом зупинилась! Наче в когось врізалась! — вигукнула Лінлін.
