Мо Фань і Лінлін розділилися. Лінлін вирушила до поліції, щоб зібрати інформацію про жертву та розпитати поліцейських і лікарів, які займалися тією справою...
А Мо Фань тим часом просто попрямував до будинку загиблої, сподіваючись дізнатись щось нове від її родини.
Інцидент стався не так уже й давно — минуло лише два місяці. Мо Фань дістався старої вулиці, де мешканці жили просто над крамницями. Щоб потрапити до будинку, довелося протиснутись вузеньким провулком і знайти вхід.
Будинок мав два поверхи. Його фасад виходив на вулицю, де розташувалося кілька закусочних і затишний, витончений бутік.
На другому поверсі красувалися вазони з квітами, а стіни були обвиті зеленим плющем — усе це додавало кольору старому будинку. Здавалося, тут було доволі затишно жити...
Позаду був невеличкий дворик, прикрашений виноградною аркою. Гілки винограду тихо погойдувались на вітрі.
Це місце цілком пасувало б для тихого, щасливого сімейного життя. Але на балконі другого поверху та в саду все ще стояли купи речей, що використовуються під час похорону. Мо Фань не розумів, чому вони залишилися тут після двох місяців — і ці деталі наче зіпсували загальну картину.
— Перепрошую, це будинок Лю Сян? — спитав Мо Фань.
— Так, усе вірно. Доброго дня, а ви… — на порозі з’явилася вродлива дівчина. Вона усміхнулася чемно, та в її погляді світилась якась приглушена печаль.
— Я… Ти... Ти!!! — Мо Фань аж застиг на місці, як тільки придивився до неї краще. Він витріщився на дівчину, вказав на неї пальцем — і не зміг видушити з себе жодного слова.
Дівчина розгублено подивилась на нього — явно не розуміла, чому він так реагує.
Мо Фань відступив на кілька кроків назад. Він був шокований. Дівчина, яка його зустріла… була тією ж самою, про яку Хо То сказав, що вона мертва!
Перед приходом він бачив її фото — тому одразу її впізнав. Та й довідка про смерть була в нього на руках. Було зазначено, що тіло кремували!
Але ж вона стоїть тут — жива і неушкоджена!
Невже легенди правдиві? Що ті, чию кров висмоктав вампір, воскресають у повний місяць — і самі стають вампірами?..
У дівчини було бліде, майже безкровне обличчя. Її губи, навпаки, здавались напрочуд м’якими й рожевими, додаючи їй якоїсь беззахисної вроди, що викликала у Мо Фаня мимовільну ніжність. Але що, як це лише майстерна маска вампіра? Жіночого вампіра... То виходить, вона мала б цікавитись гарними хлопцями — такими, як він?
— Я Лю Жу, сестра Лю Сян. Ми близнючки, — нарешті пояснила дівчина, наче зрозумівши його подив.
— Угх... — Мо Фань скривив губи. Ну й фантазія в нього пішла. Йому точно варто менше дивитись американські серіали!
— Близнючки… Ох і лячно ж мені стало, — зітхнув він.
Дівчина засміялась, побачивши, як Мо Фань полегшено перевів подих. Потім додала:
— Ви, певно, друг моєї сестри?
— Мм, так. Я почув про неї... — кивнув Мо Фань.
Він не став розкривати, що є мисливцем. Більшість звичайних людей, навіть магів, не знали, що в місті, окрім людей, існує ще щось інше. Не було сенсу їх лякати. Тож зазвичай під час розслідувань він із Лінлін використовували фальшиві імена та прикриття.
— У будинку трохи безлад, давайте поговоримо тут, у крамниці, — сказала Лю Жу. Вона не запросила Мо Фаня всередину — не дуже розумно було б пускати незнайомця, коли вдома сама.
Мо Фань кивнув. Він одразу зрозумів, що Лю Жу — доволі кмітлива дівчина. Але якою ж була її сестра?.. Та, що загинула в самому розквіті сил…
У невеличкому кафе Мо Фань замовив для Лю Жу склянку соку, а собі трохи їжі. Через поспіх він геть забув пообідати, а розслідування не чекало.
— Я помітив, що у вас на подвір’ї досі стоять речі з похорону. Минуло вже два місяці — чому їх досі не прибрали? — спитав Мо Фань.
— Більше нікого немає. Родичі трохи допомогли з похороном, а потім поїхали. І я теж поїхала — спробувати відволіктись від горя. Щойно вчора повернулась… Ще не встигла все прибрати, — м’яко відповіла Лю Жу, в її голосі вчувалася тиха печаль.
— Ви з сестрою жили тільки удвох? — уточнив Мо Фань.
— Так. Наші батьки померли ще давно. Сестра кинула навчання і пішла працювати, щоб я могла вчитись далі… — голос Лю Жу тремтів.
Мо Фань подивився на дівчину. І тих кількох речень вистачило, щоб уявити, як вони жили, підтримуючи одна одну. Напевно, вони -були дуже близькі.
— Я допоможу потім прибрати. Тобі самій із цим не впоратись, — щиро запропонував Мо Фань.
Лю Жу похитала головою — видно було, що не хоче обтяжувати його. Вона глянула на нього й обережно спитала:
— Я тебе раніше не бачила. Ти колега моєї сестри?
Мо Фань уже підготувався до такого питання, тож відповів:
— Не колега, але її офіс був зовсім поряд із моїм, от ми й розмовляли інколи.
— А, то це ти… Вона якось згадувала про тебе. Казала, що ти завжди був добрий до неї, — промовила Лю Жу.
Мо Фань зрозумів, що вона говорить не про нього, а про справжнього знайомого її сестри — тож просто підіграв. Лю Жу, хоч і здавалася засмученою, вже пережила найгірший етап. Тож Мо Фань одразу перейшов до справи:
— То твоя сестра померла від серцевого нападу?
— Напевно… Так сказали лікарі, — відповіла Лю Жу.
— Але я чув, що її вкусило щось. У неї виявили сильну анемію на той момент, — сказав Мо Фань.
— У моєї сестри й раніше були проблеми зі здоров’ям, іноді траплялася анемія. Не думаю, що в цьому було щось дивне, — мовила Лю Жу.
— Я натрапив на старого, який відвозив твою сестру до лікарні. Він наполягав, що щось бачив. Мені теж стало цікаво — востаннє, як я бачив її, вона здавалася здоровою. Я був шокований, коли дізнався, що вона померла від серцевого нападу. Щоправда, кілька днів перед тим вона виглядала схвильованою. Я запитав її — і вона згадала щось про переслідувача. Вона нічого не говорила тобі про це? — обережно спрямував розмову Мо Фань.
Лю Жу зосередилася, намагаючись пригадати. Минуло трохи часу, перш ніж вона опустила голос і, ледь стримуючи сльози, сказала:
— Про переслідувача — ні, нічого такого. Але сестра справді була настороженою перед тим. Два місяці тому погода була ще теплою. Якось я повернулась додому зі школи й відчинила вікна, а вона раптово злякалась і швидко зачинила їх.
— Виходить, щось таки сталося ті дні… — пробурмотів Мо Фань, підправивши окуляри на носі.
Щоб виглядати більш переконливо в образі детектива, він навіть спеціально придбав ці окуляри, звісно ж...
