Чжен Цзяхуей дивився на Мо Фаня з недовірою. У його очах хороший Артефакт Зоряного Пилу могли дати лише комусь справді сильному, хто доклав для цього чималих зусиль. Це була надзвичайно цінна річ. І він ніколи б не подумав, що хтось отак просто позичить йому таку коштовність. Він втупився в Мо Фаня на кілька секунд, а потім похитав головою й мовив:
— Не жартуй зі мною. Я якраз прямую на тренування.
— І де ж твоя рішучість? Ти вже останній у Вогняному факультеті. Що з того, що так старанно працюєш? Ти й поняття "дурня" ганьбиш, — відказав Мо Фань.
— Якщо я не працюватиму, то ніколи не зможу перемогти тих, хто вище за мене в рейтингу, — із серйозним обличчям відповів Чжен Цзяхуей.
— Я скажу прямо: твоя проблема — не в рівні культивації. Те, чого тобі бракує, — це ресурси. Коли ми вступали до Університету Перлини, ми всі були на одному рівні — Магами Середнього Рівня. Якщо вже порівнювати, то різниця між тими, хто нижче тисячного місця, просто мізерна. Упевнений, ти на останньому місці тільки тому, що в бою просто забуваєш, як накладати закляття.
— Звідки тобі це відомо? — здивовано запитав Чжен Цзяхуей.
Мо Фань більше не хотів витрачати час на балачки. Він витяг Артефакт Зоряного Пилу, який належав студенту на сотому місці, і просто всунув його в руки Чжен Цзяхуея.
Той довго дивився на артефакт, не розуміючи, чому хтось узагалі віддає йому таку безцінну річ.
Час поступово спливав. Нарешті настав Тиждень Викликів. Студенти Вогняного факультету потирали руки в передчутті — вони вже не могли дочекатися, щоб провчити того нахабу, що зневажив їх усіх.
Головна зала факультету була заповнена учнями. Час від часу вони кидали погляди в бік Мо Фаня. Насправді, вони були здивовані, побачивши його тут. Хіба він не боїться, що тепер на нього накинеться вся школа?
Мо Фань сидів на своєму звичному місці, позаду Хуан Сінлі та Дін Юмін. На жаль, йому так і не вдалося поглянути на ту, кого вважали богинею Вогняного факультету.
Хуан Сінлі обернулася до нього з подивом: — Тобі що, жити набридло? Сьогодні ж перший день Тижня Викликів. Усі, хто нижче за тебе в рейтингу, точно кинуть тобі виклик, а ти не зможеш відмовитися, якщо тільки не хочеш добровільно віддати свої ресурси. Багато хто вже націлився на твої привілеї. Ти, бува, не з глузду з’їхав?
— Ми ж тільки вдруге бачимося, не обов’язково так турбуватись про мене, — з усмішкою відповів Мо Фань.
— Псих! — буркнула вона й відвернулась.
На сцену вийшов Вей Жун, як завжди. Йому без зусиль вдалося знайти серед натовпу Мо Фаня. Посмішка не сходила з його обличчя — він не міг дочекатися, коли цей хлопець зганьбиться.
— У мене тут список викликів, поданих за тиждень. Вони дійсні, якщо дуелі проходитимуть на офіційній арені. Правила ви й так добре знаєте, тому зайвого говорити не буду. Почнімо, — оголосив Вей Жун.
Щомісяця студенти з верхньої частини рейтингу навмисно вступали в дуелі між собою, щоби привернути увагу. Для спадкоємців відомих кланів це був єдиний спосіб здобути популярність — нескінченні виклики.
Та цього разу ті, хто планував використовувати дуелі для зростання й слави, прорахувалися — Мо Фань вкрав усю увагу для себе.
Навколо арени, на якій мав битися Мо Фань, зібралося безліч глядачів. Щоби всі могли побачити його здібності на власні очі, декан спеціально обрав майданчик, що вміщував понад тисячу людей.
З огляду на це, майже всі місця на трибунах були зайняті. Студенти Вогняного факультету захопили половину, решту зайняли учні з інших елементів.
Вей Жун стояв на місці судді. Його присутність тут була зумовлена лише бажанням побачити, як його учні "виб’ють дурь" із зарозумілого новачка. Придушувати пиху в учнях — справа, до якої Вей Жун звик у стінах цього університету.
— Я проводитиму сьогоднішні виклики, — сказав Вей Жун, витягнув список і, швиденько пробігшись по ньому очима, додав: — Студент сотого рангу, Мо Фань, цього тижня тебе викликали на дуель двісті тридцять одна особа. Якщо підійдеш до мене, вибачишся, напишеш покаянного листа і вибачишся перед усім Вогняним факультетом — я тебе відпущу, враховуючи, що ти щойно перевівся.
— Не потрібно, — твердо відповів Мо Фань.
— Добре. Перший виклик — Чжан Юхе, сімсот тридцять шосте місце! — Вей Жун і не сподівався, що той погодиться на умови.
На виклик з-поміж учнів вийшов хлопець із трохи кривим носом. Він ішов із сяючою посмішкою, погляд ковзав по натовпу — мовби хотів сказати всім: саме він — найщасливіший на сьогодні.
Арена для дуелі була розміром майже з футбольне поле, укрита зеленою травою.
— Ти навіть уявити не можеш, скільки людей тобі заздрять. Ми гриземо землю, щоби вибороти хоч трохи ресурсів, а ти забрав усе одним язиком. Але ж, на жаль для тебе, ресурси, які ти щомісяця отримуєш, можна відібрати, програвши дуелі. Тож віддай те, що тобі не належить. Може, бодай на лікування зекономиш, — з посмішкою промовив Чжан Юхе.
Вей Жун зиркнув на обох учнів, які стояли на арені, і промовив:
— Мо Фань, щоб ти знав, Чжан Юхе, який посідає сімсот тридцять шосте місце, цілком може бути тим самим "сміттям", про яке ти говорив. Якщо не зможеш побити навіть його, тоді або приймеш мої умови, або сам залишиш Вогняний факультет. Я готовий визнати, що в нас тут є слабкі студенти… Але ми не приймаємо тих, хто водночас і слабкий, і безсовісний, як ти.
Мо Фань обернувся до Вей Жуна, який навмисно його провокував, і з усмішкою відповів:
— Містер Вей, хіба не зарано для таких слів?
Вей Жун у відповідь лише холодно посміхнувся.
Мо Фань знову зосередився на своєму суперникові — Чжан Юхе.
Суперник був лише на сімсот тридцять шостому місці. Тож не мав би стати для нього великою проблемою.
— Вей Жун, а який сенс отак чіплятись до студента? Ти не тільки поставив його на соте місце, але й поширив це по всьому факультету, щоби всі кинулися викликати його саме сьогодні. Хіба не думаєш, що навіть тим, хто в сотні, важко було б зберегти сили за таких умов? — обурився викладач Вогняного факультету з білими бровами, відповідальний за Клас Матеріалів.
— Білявобровий, ти надто м’який до учнів. Кожен, хто вступив до Університету Перлини, має свою гордість. До того ж, це особисто декан Сяо перевів його до Вогняного елементу. Очевидно, він має неабияке походження… Його постійно оточували підлабузники, він уважає себе непереможним лише тому, що має безліч ресурсів. Якщо я не дам йому тут добрячого прочухана, то колись він просто загине від кігтів демонічних звірів через свою пиху, — промовив Вей Жун, наче й справді турбувався про хлопця.
Насправді ж, Вей Жун був злий на Мо Фаня. Він лише вдавав, що піклується про його майбутнє — просто шукав привід, аби провчити зухвальця.
Як він посмів так принижувати Вогняний факультет і його викладання просто перед усіма? Та він явно втомився жити!
(ПП: ну Мо Фань реально правий на його рахунок. за пару тижнів декан навіть не зміг розпитати про нього у інших вчителів)
