Пронизливий голос безпросвітньо верещав біля самого вуха Мо Фаня...
Ай Туту давно вже пішла до себе, але її бурмотіння мало якийсь чарівний ефект — воно ніяк не хотіло стихнути.
Мо Фань розвалився на дивані й полегшено зітхнув.
Напевно, начальник Джанкун щось розповів своїм людям. Хай ті й не були впевнені, що він вижив, принаймні знали, що він не загинув, як оголосили публічно.
Багато хто, мабуть, хвилювався за нього весь цей час.
І, чесно кажучи, це було приємно. Виявляється, знати, що тебе хтось чекає — це насправді чудово. Життя самотника — не що інше, як самообман. Кожному хочеться відчувати, що він комусь потрібен. Якщо твоє існування не змінювало нічого для інших, особливо для тих, кого ти любив, то можеш вважати себе мертвим — або ж просто знайди нове місце, щоб почати все з нуля.
Наступного ранку шлях до університету був устелений опалим з вечора листям. Деякі з листочків плавали по поверхні озера. Справжня осіння ідилія…
Добре відпочивши, Мо Фань у гарному настрої рушив до Університету Перлини разом зі своїми двома прекрасними сусідками!
Типові дорами про тиранічного генерального директора завжди мають один і той самий шаблон: з одного боку — дівчина з юним личком і величезними грудьми, з іншого — витончена, благородна красуня. А головний герой іде пихато-домінантною ходою, з такою самовпевненою, гордовитою усмішкою, що навіть шкільні хулігани йому вклонилися б. У його погляді стільки зарозумілості, що кожен, хто наважувався стати йому на заваді, неодмінно потрапляв би під одну зі ста витончених тортур, які він заздалегідь прокручував у своїй уяві...
Мо Фань був переконаний, що вже майже живе в такому сюжеті. Єдина відмінність — красуні поруч із ним ніяк не хотіли підхопити ролі. Замість того, щоб обіймати його з обох боків, вони трималися одна за одну й ішли попереду.
— Сестро Му, он же Лінь Яньюй, підручний того Чжоу Шуміна! — вигукнула Ай Туту, вказуючи вперед.
Хлопець виявився з гострим слухом — тут же обернувся й подивився на Ай Туту з Му Нуцзяо. Потім його погляд упав на Мо Фаня, який ішов досить близько до них.
— О, в пані Ай новий шанувальник? Радив би вибрати когось гарнішого. Ти серйозно вважаєш, що він зможе тебе задовольнити? — з єхидною посмішкою мовив він. — Або, може, це твій новий охоронець? Тоді переконайся, що він досить сильний. Бо якщо старший брат Чжоу Шу Мін вирішить його знищити, вистачить і одного удару.
Хлопець був одягнений з претензією на елегантність, але в розмові вів себе нахабно. Йому, схоже, було байдуже, що Ай Туту називають «маленькою відьмою».
Тон у нього був той ще… Слово «дівчисько» миттєво спливло в голові Мо Фаня, і він подумки вже причепив ярлик йому на лоб.
(ПП: сісі - сленгове слово, це принизливий термін для чоловіка, який не є традиційно маскулінним, і демонструє ознаки крихкості)
Хвилинку… та цей придурок щойно його ображав!
Мо Фань відразу відчув, як в ньому закипає злість. Він рішуче наблизився й став прямо перед тим, хто був нижчий від нього на пів голови.
— Що ти там сказав?! — спитав він, дивлячись прямо в очі.
Хлопець не злякався. Навпаки, підвів голову й глумливо відповів:
— Ти розізлився, бо я назвав тебе шісткою? Давай вгадаю — з якої ти там знатної родини…
Не давши тому договорити, Мо Фань схопив його за елегантний метелик і гаркнув:
— Роззуй свої собачі очі й глянь на це обличчя — як ти посмів сказати, що я не красень?!
Ай Туту аж п’яти захотілося зламати, почувши слова Мо Фаня. Вона щиро бажала відшмагати його до смерті просто на місці.
А в Му Нуцзяо вуста здригнулися від безсилого розчарування. Вона вже навіть не намагалася його виправляти.
— Раджу прибрати руки, — голос Лінь Яньюя раптово став холодним. — Інакше доведеться піднімати їх зубами й благати цілительок у лазареті зростити тобі кістки наново.
Він дозволив Мо Фанові потягати себе за краватку, але очі його раптом заблищали крижаним світлом. Вся його манірна «м'якість» миттєво зникла, поступившись місцем справжньому, крижаному погляду…
— Дуже зарозуміло. Спершу ти принизив мене. Зазвичай я б уже повалив тебе на землю й витер об тебе ноги. І більше тобі шансу виправитись не дам.
Атмосфера між ними стрімко загострилась. Здавалось, якби це було видно неозброєним оком, усі навколо побачили б, як дві галактики з шаленою силою стикаються між собою.
— Запам’ятай добре, що ти сказав! — холодно мовив Лінь Яньюй.
У цей момент ззаду підійшов досить кремезний чоловік.
Від нього віяло справжньою зухвалістю. Натовп одразу розступився, але в очах багатьох з'явилася насолода — мовляв, зараз буде цікаво.
— Яньюй, що тут трапилось? — чоловік наблизився й справді нагадував шкільного забіяку. Водночас він не забув чемно кивнути Му Нуцзяо з усмішкою, ніби все тримав під контролем.
Схоже, він збирався перебрати ініціативу на себе.
— Брате Дунфан, ти й сам бачив… Я терпіти не можу, коли хтось чіпає мій комір! — вигукнув Лінь Яньюй.
— Все буде добре, коли ти звикнеш до цього, — з посмішкою відповів Мо Фань.
Він і справді був ще тим покидьком. Щойно той натякнув на свою «заборонену зону», Мо Фань одразу рвучко смикнув його за метелика і забрав собі, немовби зірвавши квітку.
Лінь Яньюй миттєво розлютився, але чоловік на прізвище Дунфан швидко вхопив його й потягнув убік.
— Ти вже труп! — вказуючи пальцем, проричав Лінь Яньюй. Лють у ньому вирувала, сягнувши нового рівня.
Мо Фань просто кинув метелика на землю і глянув на нього з викликом:
— Такий метелик для чоловіка — занадто модний. Гей, дівчисько, я ж намагаюсь допомогти.
Обличчя Лінь Яньюя миттєво витяглось.
Він уже відкрив рота, щоб щось сказати, та Мо Фань перебив:
— Тільки не кажи, що тебе ще й бісить, коли тебе називають дівчиськом…
— Клянусь, я тебе вб’ю! — Лінь Яньюй кинувся вперед. Якби не натовп, він би вже наклав закляття.
Чоловік на ім’я Дунфан одразу схопив його й потягнув геть…
Усі навколо приголомшено ахнули.
Лінь Яньюй ніколи не боявся роздмухати скандал у людному місці. Чому ж раптом його так легко відпустили?
Може, цей тип, що його принизив, має якусь надзвичайно потужну підтримку?
— Дивно… Вони справді просто так пішли? — озвалася Ай Туту, з надією в голосі. Їй хотілося продовження видовища.
— Мо Фане, ти знайомий із Дунфан Міном? — Му Нуцзяо пильно глянула йому в очі, наче щось запідозрила.
Мо Фань байдуже знизав плечима й спокійно відповів:
— Не пам’ятаю. Забагато їх було — тих, хто мені програв.
Тим часом неподалік Дунфан Мін, який тягнув Лінь Яньюя за собою, спіткнувся…
На мить той самий Дунфан Мін, що остаточно втратив шанс стати Суддею Магічного Суду, вже майже кинувся назад до Мо Фаня — разом із Лінь Яньюєм, у якого вже зовсім знесло дах.
