Мо Фан згадав, що тренування на озері Дунтін припадало на початок року, а зараз уже кінець — і тільки тепер він повертається до університету. Він мимоволі згадав усе, через що йому довелося пройти за цей час.
Спершу він бився з Гігантською Ящіркою з кровною лінією дракона, потім натрапив на вбивцю генерала, нещадного, мов сам диявол. Після цього жив у диких умовах, як печерна людина, кілька місяців — і навіть влаштував психологічну гру з Вогняною Ящіркою Сюаньву та Гігантською Отруйною Сколопендрою. І наостанок — всього лише збирався навідати дівчину в місті Ханчжоу, а в результаті потрапив у ще гірший безлад...
Якби він зараз не їхав назад до Університету Перлини у своїй формі, то подумав би, що став ходячим катаклізмом, який приносить хаос скрізь, де з’являється.
Чомусь здається, що на Марсі було б безпечніше, ніж на Землі…
Та годі вже думати про це. Пора б повертатись до квартири…
Він витяг ключ, захований під горщиком з рослиною, і спритно відімкнув двері.
— Сестро Му, чи не забагато собі дозволяє той Чжоу Шу Мін? — бурчала Ай Туту. — Ще й без сорому заявив перед усіма, що ти станеш невісткою їхнього клану Чжоу! Я розумію, що він сильний, але як він сміє ставити тебе в центр уваги без твого дозволу? Він що, не розуміє, що роль тиранічного директора давно вже не в моді? Та я ще не бачила нікого настільки нахабного й самовдоволеного, якщо не рахувати того ідіота короля демонів!
Му Нуцзяо сиділа на дивані, її витончене тіло трохи занурилось у подушки. Вона відкинула голову назад, дозволяючи волоссю спокійно сповзати вниз уздовж спинки дивана — мов гордий лебідь, що витягує шию.
Вона ніжно потерла чоло, виглядаючи втомлено. Але нічого не відповіла на тираду Ай Туту.
Здається, відчувши щось, Му Нуцзяо раптом повернула голову до входу й насупилась.
Двері повільно відчинилися. Крізь шпарину зайшов юнак із широкою усмішкою. Він глянув на вітальню, потім спокійно зняв взуття й поставив його на полицю, повісив рюкзак на гачок і зняв куртку.
Його рухи свідчили: він добре знає це місце. Він поводився тут, як удома.
У вітальні Му Нуцзяо та Ай Туту витріщилися на новоприбулого. Кілька секунд вони просто мовчки дивилися на хлопця, який щойно увірвався в їхню квартиру.
— Сестро Му, я що, зараз привида бачу? — приголомшено промовила Ай Туту.
Вона швидко глянула у вікно. Сонце било прямо в кімнату, вона була залита денним світлом. Хіба привиди вільно розгулюють опівдні?
Му Нуцзяо мовчки дивилась на хлопця. У її погляді переплелись найрізноманітніші почуття.
— То який там козел гірший за мене? Панночко Ай Туту, не соромтесь, скажіть його ім’я. Я урочисто... прокляну його до смерті від вашого імені, — байдуже мовив Мо Фань, усміхаючись так, ніби нічого й не трапилось.
— Ти, ти, ти... — Ай Туту тикала в нього пальцем, не знаходячи слів. Вона проковтнула слину, намагаючись зібрати думки, перш ніж нарешті змогла вимовити: — Ти ж... ти ж помер!
Мо Фань розсміявся:
— Багато хто виживає після стрибка зі скелі, то чому б і мені не вижити? До того ж, як я міг залишити маму з донькою на самоті? Я ж не з тих, хто дозволяє комусь іншому скористатися моментом, поки мене немає.
— Хмф, ми — сестри, а не мама з донькою! — відрізала Ай Туту. — І взагалі, не відволікайся! Ти привид чи людина? Якщо ти живий — чому всі кажуть, що ти мертвий? Якщо ж привид — як ти посмів підглядати за нами навіть після смерті? Ти — монстр! Попереджаю, я пробудила Елемент Душі. Ще крок — і я зітру тебе з цього світу!
Тим часом Му Нуцзяо, здавалось, мала щось сказати. Вона ліктем підштовхнула Ай Туту.
Ай Туту розвела руки й встала перед сестрою:
— Тобі не вдасться нас чіпати! Замість цього краще приготуйся до реінкарнації...
Му Нуцзяо нарешті втратила терпіння. Вона ступила вперед і закрила Ай Туту собою.
«Сестро, я його не боюся!» — вигукнула Ай Туту.
Му Нуцзяо знітилася й тихо прошепотіла, зашарівшись:
— Ну… Туту, тобі б краще спочатку одягтись.
Ай Туту завмерла. Повільно опустивши погляд вона зрозуміла, що її чималенькі груди відкриті просто неба. Вони ще й злегка тремтіли від швидкого дихання!
— ААААААААА!!! — заверещала Ай Туту від сорому. — Збоченець! Чому ти зняв з мене одяг?!
Закриваючи груди руками, вона стрімголов кинулась нагору.
Маючи груди 4 розміру, Ай Туту виглядала в русі просто захопливо. Та краса була така видовищна, що Мо Фань відчув, як у нього починає йти носом кров.
Му Нуцзяо лише злегка постукала себе по лобі, побачивши панічну реакцію Ай Туту. Невже Ай Туту могла бути ще повільнішою?
Вже доволі давно вони з Ай Туту жили тут лише удвох. На вулиці холодно, зате в квартирі завдяки обігрівачам було тепло. Ай Туту ніколи не переймалася дурницями. Постійно скаржилася, що бюстгальтери її тиснуть, тому завжди, щойно поверталася додому, скидала з себе і їх, і одяг — і просто валялася на дивані, дивлячись серіали.
Насправді багато дівчат поводяться так само, коли вдома тільки вони. Просто жодна з них не чекала, що Мо Фань, якого вважали мертвим, раптом увірветься в квартиру. І ось вона, з’явилася перед ним майже оголеною...
— Схоже, твій стиль життя трохи стриманіший… Ти не здивована? — запитав Мо Фань, залишившись із Му Нуцзяо у вітальні.
В її очах спалахнули сором і злість. Вона ж мала радіти, що Мо Фань живий, а натомість — чомусь запідозрила, що він усе спеціально підлаштував, аби скористатися ситуацією.
— Я так і знала, — відповіла вона. — Такий покидьок, як ти, так просто не здохне.
— Ого, ти ще й уїдливою стала. А може, це від щастя? Від того, що я живий, ти вже не здатна себе стримувати? — Мо Фань примружився, граючи емоції на публіку.
Му Нуцзяо не стала реагувати на його глузування. Все одно… добре, що він живий. Навіть якщо вона зараз висловиться, він усе одно не послухає.
— Мо Фа-а-а-а-нь! — пролунав із другого поверху грізний крик Ай Туту, немов розлюченої левиці. Здалося, що вся квартира затремтіла.
Му Нуцзяо глянула на сходи, потім на Мо Фаня й мовила:
— Сам розбирайся.
Одягнувши пухнасті кімнатні капці, вона неквапно рушила вгору, залишивши Мо Фаня сам на сам з майбутніми наслідками.
— А обійми на честь зустрічі?.. — криво посміхнувся він, проводжаючи її поглядом.
Му Нуцзяо вже була на півдорозі вгору. Вона кинула на нього мовчазний погляд — і просто пішла далі до своєї кімнати.
Мо Фань дивився на витончені вигини її спини. Шкода, звісно…
Му Нуцзяо повільно зачинила за собою двері кімнати. Притулилася до них спиною, підвела голову вгору й заплющила очі — у душі стало так легко…
Минув деякий час. Її червоні губи ледь вигнулись у посмішці.
Коли вона знову розплющила очі — здавалося, що світ навколо став значно яскравішим…
