Чорний Тотемний Змій був неймовірно могутнім — без сумніву, найсильніше створіння, яке Мо Фань будь-коли бачив. Темнокрилий Вовк, Бритвохвостий Дракон, Гігантська Ящірка Сюаньву та Отруйна Сколопендра видавались просто комахами поряд із ним. І якщо бодай хтось із них зміг би вижити після однієї порції зміїної отрути — це вже було б вражаюче!
На щастя, Чорний Тотемний Змій не мав ані злоби, ані жадоби помсти. Навіть після катувань з боку членів Ради та вигнання від людей, він не зненавидів людство. Інакше, якби він об'єднався із Срібним Володарем Небес і напав на місто Ханчжоу… це місце, скоріше за все, давно лежало б у руїнах. Адже навіть з одним Срібним Володарем Небес вони ледь справлялися — а той був розбитий Змієм ледь не в одні ворота. Якби Тотемний Змій став їхнім ворогом, йому б і армія не знадобилась — він знищив би місто самотужки!
Та, здобувши перемогу, Чорний Тотемний Змій не став переслідувати Срібного Володаря Небес. У того було чимало способів врятуватися, тож гонитва була б марною. Натомість, тотемний звір гордо підняв голову і видав потужне ричання!
Його голос прокотився на велику відстань. Відлуння розносилося не лише лісом на заході, а й долинами, річками й гаями в інших напрямках!
Цей рик був як проголошення перемоги — він розбив владу Володаря Західного Хребта, Срібного Володаря Небес. І водночас — як попередження для всіх демонічних звірів: він живе в цьому місті, й кожен, хто насмілиться вторгнутись, зазнає його гніву!
Простіше кажучи, він заявив: Ханчжоу — його територія!
Цей величний і гордий вигляд Чорного Тотемного Змія нагадав Мо Фаню про настінні малюнки в святині на озері.
Лише той, хто бачив силу цього змія на власні очі, міг збагнути, наскільки він сильний насправді. Він був мов божество, що захищало прекрасне місто впродовж багатьох століть!
Коли Білі Магічні Соколи разом із Срібним Володарем Небес зникли вдалині, сигнал тривоги, який паралізував усе місто, нарешті було знято.
Люди в зонах евакуації почали повертатися на свої місця. Захист Західної Фортеці було відновлено. Багато місць відкликали Бойових Магів Небесних Орлів для створення оборонних периметрів, щоби впевнитися, що місту Ханчжоу більше нічого не загрожує.
Найбільша проблема в усьому цьому зіткненні — це були самі Небесні Орли...
Володар Західного Хребта ще ніколи не покидав своїх володінь, тому армія навіть не підозрювала, що Небесні Орли, які походять з того ж виду, що й Білі Магічні Соколи, можуть зрадити.
А між тим, Небесні Орли були головною повітряною ударною силою військових. Коли вони перейшли на бік ворога — небо миттєво стало відкритим для демонічних птахів. Вони з легкістю обходили всі наземні бар’єри.
На щастя, Чорний Тотемний Змій знищив загрозу ще до того, як вона прорвалась у саме місто. Інакше… навіть уявляти страшно, скільки життів могло бути втрачено через ту помилку!
Натовп повернувся до Західної Фортеці. Але навіть після відступу Білих Магічних Соколів ніхто не наважувався розслабитися.
На північ від Західного Хребта простягався великий ліс, де постійно вешталися демонічні звірі. Не виключено, що, скориставшись цією ситуацією, вони спробують вторгнутись. Тож після бою оборону лише посилили — щоб жодна потвора не скористалась моментом!
— Дивно, зазвичай демонічні звірі щось таки влаштовують, бодай щоб дати нам відчути тиск… Чому ж цього разу вони мовчать? Хіба армія Білих Магічних Соколів не мала бути їхнім першим ударом? — запитав генерал Юнь Фен, стоячи на найвищій спостережній вежі фортеці й уважно вдивляючись у лінію горизонту.
— Гадаю, Чорний Тотемний Змій їх налякав? — озвався Тан Чжун.
Змій не просто так проричав кілька разів. Усі помітили, що демонічні звірі на заході стали вкрай тихими, а фортеці на сході, півдні та півночі взагалі були вражені — звірі відступили більш ніж на десять кілометрів від їхніх територій!
Член Ради Чжу Мен, який досі остаточно не оговтався, зітхнув із полегшенням, хоча на обличчі в нього лишався складний вираз.
— Чжу Мен… — почав було старійшина Лі Тянь.
Та Чжу Мен махнув рукою:
— Не хвилюйся. У моїй Стратегії Усунення Загроз Чорного Тотемного Змія більше немає. Як не крути — він нас усіх урятував. І цим виправив ту жахливу помилку, яку ми допустили. Навпаки — я йому вдячний!
Його погляд мимоволі ковзнув до Небесного Змія, що, обвившись, лежав поблизу периметра Західної Фортеці.
Чорний Тотемний Змій, ніби відчувши, що про нього згадали, поворушився і підняв голову в бік спостережної вежі.
Його гігантська морда втупилася просто в натовп на вежі… і раптом він відкрив пащу.
Член Ради Чжу Мен миттєво напружився — навколо нього заграли проблиски магії.
А тим часом Чорний Тотемний Змій просто виплюнув щось із пащі.
Цей клубок, залитий шлунковим соком, перекотився просто до їхніх ніг. Мо Фань затиснув ніс — йому ця постать здалась якоюсь знайомою...
— Це схоже на людину... — промовив Тан Чжун з розгубленим обличчям.
Обличчя Чжу Мена миттєво спалахнуло гнівом. Він підняв руку й гримнув:
— Ти посмів з’їсти людину?! Навіть якщо мені доведеться покласти своє життя — я здійсню правосуддя!
Але при цьому він не зробив і кроку. Йому й на повну силу не зрівнятися із Тотемним Змієм — а зараз, коли він поранений, і поготів.
Мо Фань не стримав усмішки, побачивши, як той напружився:
— Не хвилюйтесь, це ж усього лише Член Ради Лоу Мянь!
Усі одразу придивилися до істоти, що лежала перед ними, облита кислотою. Та раптом зашевелилась. Більша частина її шкіри та м’яса була роз’їдена — вона повзла по землі, стогнучи від болю, і вчепилася руками в ногу Чжу Мена.
Колись шанований Член Ради нині виглядав як напівперетравлений потворний монстр. Дехто навіть відчув жалість… але Мо Фань, Лінлін та Лен Цін були одностайні: він це заслужив.
— О, брате Лоу Мянь, дозволь запитати: чому браслет, який ми передали Ван Сяоцзюню, зараз у твоїй руці? — з крижаною посмішкою запитав Чжу Мен.
Лоу Мянь почав благати про пощаду, повзав біля ніг Чжу Мена, та безрезультатно. Зрештою він з останніх сил поповз до Тан’юе. Він знав, що Тотемний Змій її дуже поважає. Одне її слово могло врятувати йому життя.
Тан’юе повільно присіла й глянула йому в обличчя — спотворене, роз’їдене кислотою.
Коли всі подумали, що вона збирається його пожаліти… вона просто вихопила браслет із його руки й холодно промовила:
— Ця слава, здобута ціною життя хороброї людини, не належить тобі.
