— У нього все ще є браслет. У ньому — протиотрута від чуми, яку Ван Сяоцзюнь здобув ціною власного життя. Якщо він залишиться разом із радником Лоу Мянем, що ми робитимемо з зараженими? Як зупинимо армію Білих Магічних Соколів? — схвильовано промовила Лінлін.
Вони могли б виплеснути гнів і помститися, вбивши Лоу Мяня… Але тоді Ханчжоу зазнав би тяжких втрат.
Та Чорний Тотемний Змій не надто переймався. Він проковтнув радника Лоу Мяня разом із Діамантовим Щитом — настільки глибоко, що той не мав жодного шансу вибратися.
Мо Фань ще перебував у важких роздумах, коли почув шум із небес. Піднявши голову — він побачив орду Білих Магічних Соколів, які стрімко летіли в їхній бік!
Вони були вже у долині поблизу міста. Якщо перелетять через неї — одразу натраплять на житлові будинки, вулиці, школи… та головну карантинну зону, де тримали заражених. Хоч мешканців із сусідніх районів евакуювали, щоби не допустити подальшого поширення чуми, як тільки Соколи прорвуться до міста — беззахисні люди стануть для них легкою здобиччю. І ніхто не зможе їх урятувати!
Армія Білих Магічних Соколів стрімко наближалась. Крізь легкий туман Мо Фань помітив сріблясту істоту високо в небі — вона змахувала крилами і вела за собою кількох гігантських демонічних звірів просто в напрямку Ханчжоу.
— Що це за створіння?.. Оте срібне?.. — в голосі Мо Фаня зазвучав справжній жах.
— Це Срібний Володар Небес — повелитель Західного Хребта. Саме через нього Небесні Орли повстали, — пояснила Лінлін.
— Все виходить з-під контролю… Якщо демонічний звір рівня Повелителя вторгнеться в місто — хто знає, якою буде катастрофа… — сказав Мо Фань.
Катастрофа в місті Бо тоді була спричинена всього лише Темнокрилим Вовком рівня Командира — і скільки людей тоді загинуло! А що вже казати про істоту рівня Повелителя з армією, здатною затулити небо?.. Яке жахіття вона принесе з собою!
Але щоб вирішити ситуацію, їм був потрібен браслет із Травами Червоного Сокола. Навіть після того як Лоу Мяня проковтнули, він усе ще стискав його в руці — то був його останній козир. Він міг знищити протиотруту, яку Ван Сяоцзюнь приніс назад, якщо йому не подарують життя.
Що ж їм тепер робити?..
Мо Фань почувався розгубленим, наче потонув у власному безсиллі.
Чорний Тотемний Змій підняв голову й заревів у бік Білих Магічних Соколів у небі. Але ті промчали повз нього, навіть не звернувши уваги, — вони прямували прямо до Ханчжоу. Деякі з них вже почали пірнати, немов виявили ласу здобич на землі.
Звичайні люди, що не володіли магією, були зовсім беззахисні. Вони не мали жодного шансу.
Чорний Тотемний Змій розлютився. Ханчжоу був його територією. Як він міг дозволити цим демонічним звірам безкарно чинити терор на його території?!
Він змахнув тілом — і мов стріла промчав через долину, прямуючи до міста.
Його розміри були як у цілої гори. Жителі Ханчжоу бачили його величезну голову й тіло, що наближалися до міста, незважаючи на значну відстань. І всюди, де проходив Змій, лишався глибокий рів, що йшов паралельно каналам, які витікали з міста.
Вулиці наповнились криками. Люди, які ховалися в будівлях, не змогли врятуватись від пазурів білих демонічних птахів. Перші жертви вже з’явилися. На щастя, цю частину міста евакуювали однією з перших, тож ситуація була не найгіршою.
Білі Магічні Соколи сипалися з неба, немов рясний дощ. Вони розосереджувались по околицях міста. Завдяки здатності літати, навіть багато Магів були безсилі перед ними. Вони могли лише спостерігати, як ті знищують місто і безжально вбивають цивільних.
Але найстрашнішим було інше — до околиці щойно дістався гігантський змій. Охоронці більше боялися його, ніж армію Білих Магічних Соколів.
Щойно Чорний Тотемний Змій з’явився на краю міста, він роззявив пащу і випустив отруйний туман у повітря. Білим Магічним Соколам вистачило лише кількох секунд, щоби вдихнути його — і вони вмить перетворювалися на закам’янілі трупи, що падали додолу.
Його отрута була настільки сильною, що миттєво вбивала демонічних звірів. Зграї птахів одна за одною падали з неба і розбивалися об землю на криваві частинки.
Отруйна хмара накрила небо над краєм міста. Вона поступово ставала бар’єром, який окреслював територію, що належала Змієві. Ті, хто наважувався порушити цю межу, відразу помирали.
Тисячі Білих Магічних Соколів загинули в отруйному тумані. Армія демонічних звірів думала, що зможе прорватися за рахунок кількості… Але кожен, хто намагався, знаходив лише смерть!
Проте отруйний туман не поширювався в бік людей.
Мешканці міста вже були готові до жорстокої загибелі… Та замість цього побачили, як отруйний туман зупинив демонічних птахів, не давши їм дістатись до них. Вони дивились на Змія, що прямував у місто, немов гірська стіна, яка рухалась.
— Він… захищає нас? — промовила магеса середнього рівня. Позаду неї стояла група літніх людей, яких щойно евакуювали з будинку для літніх людей.
Ці дідусі й бабусі не встигли отримати наказ про евакуацію, немов їх просто забули. У суспільства не вистачало сил піклуватись про кожного. Лише ця бойова магеса, яка щойно прибігла, лишалася поруч із ними.
Старі підняли голови і побачили, як Змій своїм отруйним туманом стримує вторгнення Білих Магічних Соколів. У їхніх очах промайнула тривога, яка поступово перетворилась на подив… а потім — на світлу надію. Вони пригадали стару легенду про Ханчжоу. Колись говорили, що є істота, яка охороняє це місто. Гігантський змій, здатний оточити його, з’єднавши хвіст із головою.
Чорний Тотемний Змій стояв на краю міста. Його погляд був прикований до Білих Магічних Соколів, що почали атакувати його. Але для нього вони були ніби рій мух і комарів. Їхня кількість не лякала його анітрохи.
Він продовжував випускати отруту. Бар’єр густішав. Жоден демон не мав пройти повз!
Та раптом він різко підняв голову, ніби відчув щось.
Його блискучі очі зосередились високо в небі.
Прямо над ним летів Срібний Володар Небес!
Той теж дивився вниз — на Чорного Тотемного Змія. Він голосно й пронизливо закричав, ніби відчув загрозу. Його пронизливий крик рознісся відлунням на все місто!
