Західне озеро, дамба Су…
Вітер мчав над водою, і в його подихові чулося… наче хтось плакав.
Мо Фань і Лінлін чули все — від початку до останнього звуку, включно з криком сірого орла, який до останнього подиху намагався врятувати Ван Сяоцзюня.
Орел таки доніс хлопця назад, до Західної Фортеці… Але в їхніх серцях не настав спокій.
Під опікою Мо Фаня і Лінлін Чорний Тотемний Змій повністю пробудився. Поки двоє занурювались у глибоку скорботу за втраченим Ван Сяоцзюнем, рани, що вкривали велетенське тіло змія, зникли без сліду — їх замінила нова, блискуча чорна луска…
Його шкіра виглядала зовсім новою. Стара, зранена — лежала поруч, просочена водою. Хоча Тотемний Змій став дещо меншим після линяння, він більше не здавався втомленим чи знесиленим.
В кінцевій фазі линяння він почув усе — так само, як Мо Фань і Лінлін.
Він голосно зашипів — немовби хотів вивести людей із заціпеніння, вирвати їх із полону жалю.
Мо Фань схаменувся і побачив перед собою змія в новому вигляді. Чорна, мов ніч, луска сяяла — в ній проступала велич стародавнього тотемного звіра. Його гігантська постать знову випромінювала беззаперечне панування!
Чорний Тотемний Змій висунув язик і глухо зашипів. Його очі втупилися на захід — наче він уже відчував, де перебуває його ворог.
Так, усе правильно — Чорний Тотемний Змій був підставлений радником Лоу Мяном. Він ледь не став цапом-відбувайлом за епідемію чуми!
— Ти хочеш помститись? — запитав Мо Фань, уловивши у зміїному погляді бурю гніву.
Тотемний Змій розумів людську мову. Повільно, граційно він піднявся з води, здійнявшись настільки високо, що міг дивитися згори на все озеро...
Він роззявив пащу й випустив рев — рев істоти, яка вижила там, де всі вірили в її смерть. Це був крик повелителя, що повернувся! Крик помсти для тих, хто хотів його знищити. Він повідомляв: їхній кошмар лише починається!
Аура Тотемного Змія здійнялась над озером, вдарила хвилями об береги.
— Ти вже закінчив линяння? — здивовано запитав Мо Фань, дивлячись з висоти на оновленого змія.
Ще зовсім недавно він трохи остерігався цього змія, та зараз… зараз він відчував у ньому той самий гнів, що й палахкотів у ньому самому.
Радник Лоу Мянь був надзвичайно сильним. У його руках залишалась остання надія міста — Трава Червоного Сокола. Якщо він дістанеться карантинної зони й вручить її, його авторитет стрімко злетить — і тоді добитися справедливості для Ван Сяоцзюня й сірого орла стане майже неможливо.
Мо Фань і Лінлін уже палали бажанням розірвати Лоу Мяня на шматки — і саме в цей момент Тотемний Змій завершив своє переродження!
— Ти хочеш сказати, що готовий слухатись мене? — Мо Фань вловив у своїй душі особливий, безмовний голос змія. Він показав на себе — з розширеними очима.
Відповідь змія була твердою. Він пам’ятав, що Мо Фань допоміг йому, коли той був на межі смерті.
І тому він був готовий стати вогнем гніву у серці Мо Фаня. Спопелити чуму, змову і того, хто це все спричинив.
— Добре. Тоді ходімо і вб’ємо цього виродка! — з диким викликом вигукнув Мо Фань.
Радник, кажеш?.. Він використав свою силу й владу, щоб влаштувати підступну змову… Тепер — прийшов час платити!
Але тепер Чорний Тотемний Змій завершив линяння. Правитель повернувся. І вже ніхто не зможе врятувати життя цьому покидьку!
— Лінлін, скажи, де він, — звернувся Мо Фань до дівчини поруч.
— Він зараз у невеликій долині між Західною Фортецею і карантинною зоною. Майже дістався міста, — відповіла Лінлін.
Вона спеціально позначила просторовий браслет, тому могла без труднощів визначити місце перебування радника Лоу Мяня. Той намагався прокрастися назад до міста після того, як скоїв непробачний злочин…
Він полював на Ван Сяоцзюня, коли той повертався — а тепер настала його черга скуштувати тієї ж долі!
— Чудово. Великий друже, вирушаємо! — вигукнув Мо Фань, стоячи на голові Чорного Тотемного Змія, і вказав рукою на захід.
Чорний Тотемний Змій був повністю вкритий чорними лусками, схожими на броню. Він вирвався з озера в небо, немов нічний дракон, що злітав у височінь…
Інші літаючи істоти поступово набирали висоту після стрімкого махання крилами, та не він. Чорний Тотемний Змій одразу піднявся в хмари. Коли він дістався до хмар, над Західним озером з’явився водоспад, що наче лився в небо. Місцеві мешканці дивилися на це диво з приголомшеними обличчями.
Постать Тотемного Змія поступово сховалась у барвистому тумані, коли той злітав угору.
Та туман не лише приховував його велетенське тіло — він тягнув його в бік міста Ханчжоу. Це була особлива здатність змія — плисти крізь хмари в тумані!
Вони стрімко пролітали над хмарочосами сучасного мегаполіса. Мо Фань і Лінлін сиділи на голові Чорного Тотемного Змія, з пришвидшеним серцебиттям. Таких польотів їм ще ніколи не доводилося відчувати...
Швидкість Звіра Рівня Правителя була приголомшливою. Вони швидко залишили позаду сяюче місто, яке почало губитися в нічному краєвиді.
Далі попереду, під сірим небом, нависала хмара білих фігур — армія Білих Магічних Соколів.
Після затяжного бою армія цих створінь нарешті була готова прорвати кордон безпечної зони та проникнути на людську територію. Вони вже майже досягли міста.
Та Чорний Тотемний Змій повністю ігнорував Білих Магічних Соколів. Його крижаний погляд був спрямований униз, на долину. Так само, як і Мо Фань, він шукав радника Лоу Мяня.
— Він прямо під нами, але здається, що він зустрічається з кимось… їх досить багато, — вигукнула Лінлін, дивлячись на дані з маленького ноутбука.
— Їх більше, ніж нас, нам варто було б... — почав Мо Фань.
Та не встиг він договорити, як Чорний Тотемний Змій розсіяв туман і з усієї сили ринувся вниз, згорнувшись у кільця, , просто на простору рівнину!
«Більше, ніж нас»?
Він — тотемний звір! Чорний Змій рівня Правителя, що дістає небес!
Чорний Тотемний Змій вважав, що в усьому світі є дуже мало супротивників, гідних його сили — і це вже точно не якийсь там міський радник!
