В очах усіх загорілося полум’я надії після пропозиції Ван Сяоцзюня. Якщо вдасться створити протиотруту, чума зникне — а разом із нею і привід для нападу Білих Магічних Соколів. Вони завжди лишались у межах свого ареалу, отже, щось змусило їх зрушити з місця та вторгнутись на людську територію.
— Командире, можливо, варто спробувати план цього юнака? Навіть якщо не вийде — гірше вже не буде, — сказав старійшина Лі Тянь.
Інші командири в залі теж кивнули на знак згоди.
— Добре, Ван Сяоцзюнь, так? Якщо тобі вдасться дістати Траву Червоного Сокола — я надам тобі титул «Захисника Ханчжоу»!
Ван Сяоцзюнь віддав честь і твердо відповів:
— Я виконаю завдання!
— Ти ж розумієш, що Західний Хребет — навіть небезпечніший за саму лінію фронту. Там можна легко загинути. Ти справді готовий до цього?
Ван Сяоцзюнь трохи вагався, та потім знову випростався й віддав честь:
— Я повернуся живим!
Лен Цін глянула на рішучий погляд юнака. У пам’яті ще стояв байдужий вираз Лоe Мяня — наче те, що сталося, взагалі його не обходить. І чим довше вона дивилася на цього хлопця, тим очевиднішим для неї ставало: він, без військового звання, вартий набагато більше, ніж радник, обвішаний владою.
Її зворушила ця відданість. Вона подивилася на Лінлін і сказала:
— Лінлін, ти вирушиш із Ван Сяоцзюнем. Забезпеч, щоб він повернувся живим.
Погляд Лень Цін упав на Мо Фаня — вона знала, навіщо той прийшов. Тож звернулася до радника Чжу Меня:
— Пане раднику, Чорний Тотемний Змій не має жодного стосунку до цієї чуми. Прошу вас — відпустіть його й направте бійців, які охороняють Західне Озеро, на фронт. Інакше ми не втримаємо оборону до повернення трави.
Чжу Мень задумливо погладив бороду. Жодного підтвердження дружелюбності Чорного Тотемного Змія не було, але за словами його людей, той вже був на межі смерті. Навіть якщо зняти печатку — він вже навряд чи завдасть шкоди. До того ж, плем’я Тан Чжуна мало сильну вогняну міць. Якщо він хотів, щоб вони повністю підтримали військо, доведеться піти на поступку.
— Гаразд, — нарешті мовив Чжу Мень. — Відпускаємо.
Лен Цін уперше за весь час усміхнулася. Вона одразу обернулась до Мо Фаня:
— Принеси наказ радника Чжу Меня на Західне Озеро. Хай знімуть Печать Блискавки. Їхня нова ціль — оборона Західної Фортеці від армії Білих Магічних Соколів.
Мо Фань теж усміхнувся — усі зусилля були не марні! Вони врятували Чорного Тотемного Змія. Тепер залишалось дочекатися, коли міс Тань’юе віддячить йому... життям.
...Гм. Хіба це не занадто егоїстична думка, враховуючи, яка ситуація довкола?
Мо Фань негайно повернувся до міста й попрямував до дамби Су. Дев’ять блискавичних алебард досі стояли міцно посеред озера, пригнічуючи гігантського Чорного Тотемного Змія.
Він виглядав так само, як і раніше — згорнутий кільцем, поклавши голову собі на тіло, немов спавши. Мо Фань підійшов до Тан’юе, яка досі стояла на тому ж самому місці, пильнуючи його.
— Він ще живий, так? — запитав Мо Фань.
— Я... я не знаю... Його аура стала дуже слабкою. Якщо ми не знайдемо спосіб врятувати його... він може просто заснути вічним сном... — очі Тан’юе були червоні.
Мо Фань усміхнувся:
— А ти не помітила, що дещо змінилося?
Тан’юе ще не зрозуміла, що мав на увазі Мо Фань. Вона лише спантеличено дивилася на нього. Та вже за мить побачила, як дев’ять алебард поступово почали зникати. Стовпи блискавки остаточно розчинилися в повітрі.
Коли енергія розвіялася, озеро знову заспокоїлося.
Тан’юе з неймовірним трепетом стежила за тим, як розсипається формація, не вірячи власним очам. А потім — розридалася, глянувши на Мо Фаня. Вона й подумати не могла, що йому вдасться це зробити. Поки вона була зовсім безсила, він урятував Чорного Тотемного Змія, якого вона сприймала як рідну істоту.
Не витримавши емоцій, Тан’юе розкрила обійми й кинулася до Мо Фаня. Вона була геть розгублена, не знаючи, як інакше висловити вдячність.
А Мо Фань тільки й чекав цього моменту...
Він ніжно поплескав Тан’юе по спині, як справжній джентльмен, хоча водночас його обличчя притислося до її шиї, вбираючи солодкий аромат волосся... Його пальці повільно ковзнули вниз. У такі хвилини, коли почуття переповнюють, важко гарантувати, що фізичний контакт залишиться «пристойним». Усіляке буває. Наприклад, його руки вже лежали на її стегнах. Але жінка, охоплена потужним емоційним вибухом, навряд чи зверне увагу на такі дрібниці!
Обійми тривали довго, і Мо Фань цілком поринув у цю мить, не надто кваплячись її відпускати...
Та за деякий час Тан’юе знову зосередилася на Тотемному Змії. Печатка Блискавки була знята, і тварина більше не страждала від нестерпного болю. Але її аура залишалась вкрай слабкою. Як вилікувати подібні рани — вона не знала. Хіба що зібрати більше сотні Цілителів, які б одночасно використали свою магію зцілення...
— Пані Тан’юе, Тотемний Змій у надзвичайно важкому стані. Він втратив багато крові. Як думаєш, сироватка, створена для людей, може допомогти? — запитав Мо Фань.
— Звісно, але зважаючи на її розміри, знадобиться ціла вантажівка... Де ж ми таку візьмемо? — відповіла Тан’юе, озираючись на звіра.
Мо Фань замислився, а тоді серйозно мовив:
— У мене є спосіб дістати вантажівку з сироваткою... але, можливо, вона буде зіпсованою.
Тан’юе обернулася і розлютилася:
— Ти, йолопе! Ти хочеш дати йому ту саму сироватку, через яку виникла чума?!
— Пробач! — швидко зреагував Мо Фань. — Я просто подумав... раптом він має імунітет до цієї хвороби?
Тан’юе завмерла. Потім в її очах з’явився блиск. І раптом — вона поцілувала його в щоку.
Мо Фань розгубився. Він геть не очікував цього. Його права щока щойно втратила свою «цнотливість».
— Та не вже?! — вигукнув він. — Ти хочеш сказати, що цей хлопець має абсолютний імунітет до отрут?
Тан’юе хитро усміхнулася й показала на Чорного Тотемного Змія:
— Він — прародич усіх отрут!
Мо Фань був готовий впасти на коліна.
Це була просто випадкова ідея... і виявилось, що вони справді можуть нагодувати Змія сироваткою!
Цей Змій точно вмикає чіти!
