Після того як вони перетнули кілька пагорбів, Тан’юе дістала Тотемну Сферу.
Життєва енергія всередині неї майже вичерпалась, тож вона мала якнайшвидше випустити Небесного Змія.
Щойно вона вийняла сферу, з неї вирвався густий туман.
Туман мав синьо-чорний відтінок. Мо Фань навіть відступив на безпечну відстань, щоб краще за всім спостерігати, та на диво — туман стрімко розповсюдився і до його позиції. Лічені секунди — і все навколо огорнула непроглядна імла, через яку вже нічого не було видно.
У пітьмі Мо Фань раптом відчув, як щось повзе перед ним.
Холодне відчуття... щось наче впиралося в нього, змушуючи поступово відступати назад.
Мо Фань торкнувся цього — пальці намацали слизьку, холодну луску. Він одразу ж зрозумів: Небесний Змій почав розтягувати своє тіло. Мо Фань миттєво кинувся до виступу на скелі вище.
Забравшись нагору, він озирнувся вниз. Усе під ним було занурене в синьо-чорний туман, що поглинув половину гори.
В тумані час від часу з’являлася гігантська постать — тверді, міцні луски блищали у слабкому світлі. Візерунки на шкірі змія на такій відстані скидалися на давні фрески, висічені просто на скелі.
Раніше він бачив цього гіганта тільки через вікно ресторану. А зараз вже нічого між ними не було. Із самих глибин душі піднявся моторошний холод. Мо Фань навіть не зважувався дивитися на нього надто довго.
За мить синьо-чорний туман розвіявся. На схилі гори лежав колосальний змій.
Його тіло обвивалося навколо скель, звисало зі стін і розпросторювалося по землі. Здавалося, гора ось-ось обвалиться під його вагою.
Мо Фань вистрибнув на скелю, аби звільнити місце Небесному Змієві. Та коли він глянув униз — уся панорама перед очима складалась лише з його тіла. Видовище було приголомшливим!
— Мо Фань, стрибай сюди. Велетень віднесе нас до печери, — Тан’юе безстрашно стояла просто на голові змія і махала йому рукою.
— Е-е-е... я, мабуть, краще супроводжуватиму його звідси, — пробурмотів Мо Фань.
Була в цьому якась гнітючий жахітливий страх — стояти на самотній скелі, а внизу, замість землі, — суцільні змії!
Хоч змій був і один, проте жахав більше, ніж ціле кубло звичайних. Саме ця неймовірна різниця в масштабі паралізувала його розум.
— Швидко сюди, інакше я попрошу велетня запросити тебе особисто, — усміхнулась Тан’юе.
І в ту ж мить, як вона це сказала, Мо Фань із блідим обличчям миттєво зістрибнув униз просто на голову змія.
Голова Небесного Змія була настільки велика, що на ній легко можна було б збудувати баскетбольний майданчик. Його гігантські очі пильно дивились на Мо Фаня. Той навіть не наважувався вдихнути на повні груди.
— Не бійся. Він знає, що ти допоміг йому в найважчий момент. Тож не образиться за те, що ти став йому на голову, — м’яко посміхнулась Тан’юе, бачачи, як той тремтить від страху.
Вона й гадки не мала, що на світі ще лишилось щось, здатне налякати Мо Фаня. Якщо ж хлопець знову почне бешкетувати, вона просто дозволить змієві показати йому, як слід поводитись.
Небесний Змій зашипів. Мо Фань одразу побачив перед собою гігантський червоний килим, що шалено розвівався на вітрі. Він ледь не впав на землю… прямо на голову змії!
— Він каже тобі «дякую», — з усмішкою сказала Тан’юе.
— Буудь… будь-ласка… — відповів Мо Фань з напруженою посмішкою.
— Поїхали, велетню. Ти вже в безпеці, — Тан’юе зручно вмостилась між очей Небесного Змія й безтурботно погойдувала ногами над його чолом.
Мо Фань просто заплющив очі — йому було не по собі.
Небесний Змій ковзав через пагорби. Гірські хребти, які здавалися людям величезними, для нього були не більше як складочками на рівній поверхні. Його тіло майже не хиталося при русі.
Сидячи на його голові, вони перетнули кілька вершин пагорбів ледь не за мить, хоча насправді змій рухався досить повільно.
Після декількох пагорбів перед ними нарешті з’явилась справжня гора.
Це й була їхня кінцева ціль. Для Небесного Змія пагорби були всього лиш камінцями на дорозі, а от ця гора була справді вражаючих розмірів — її навіть він вважав чимось значним.
Печеру було легко помітити. Вона розташовувалась приблизно на середині білосніжної гори. Небесний Змій піднявся по скельних виступах і незабаром дістався входу до печери.
Розмір печери годі було й описувати — вона без проблем могла вмістити цього велетня. Проте Мо Фань не палав бажанням заходити туди слідом. Всередині було темно, хоч в око стрель, і неможливо було визначити, чи не ховається там якась інша тварюка. Подейкували, що ця печера має безліч проходів, ніби лабіринт. Вона не лише з’єднувала декілька гір, а й вела до підземного царства. Було не перебільшенням сказати, що в ній мешкає ціла зграя демонічних звірів.
— Відпочинь, велетню. А ми вже повертаємось, — сказала Тан’юе, стоячи на виступі скелі, так що була майже на рівні з головою змія.
Небесний Змій зашипів, немов розуміючи її слова.
— О, і ще. Ти маєш дати мені трохи своєї крові, — додала Тан’юе.
Змій трохи вигнувся назад і вп’явся іклами у власне тіло, залишивши дві гігантські рани.
Він набрав у рот чимало своєї крові й підніс її до Тан’юе.
— Забагато! — замахала руками вона.
Мо Фань тільки мовчки спостерігав. Тотемний Звір виявився дуже прямолінійним. Лише з того, що він витягнув зараз, можна було б влаштувати для Тан’юе криваву ванну!
— І що ти збираєшся з нею робити? — запитав Мо Фань.
— Чума дедалі сильніше поширюється. Можливо, нам вдасться виявити її джерело завдяки цій крові й створити антидот, — пояснила Тан’юе.
Чума не давала їй спокою протягом усієї подорожі. Тепер, коли Небесний Змій у безпеці, її пріоритет — розібратись із зараженням. Основна отрута цього велетня містилась саме в крові, тож, якщо він дійсно був причетний до розповсюдження чуми, його кров може стати ключем до ліків.
— Ти з мене знущаєшся? Ми стільки сил витратили на втечу, а тепер маємо ще й повертатись? — Мо Фань вже й сам не знав, сміятись чи плакати.
— А що ти хотів? Просто заплющити очі й нічого не робити? Ми й не маємо все вирішувати самі. Незабаром прибудуть Королівські Гвардійці — вони нас і відвезуть, — мовила Тан’юе.
— …Нема якогось кращого варіанту? Боюсь, що вони захочуть звести з нами рахунки, — невпевнено пробурмотів Мо Фань.
— У нас обмаль часу. Кожна хвилина зволікання — це ще одна можлива жертва чуми. Сподіватимемось, кров справді допоможе, — з серйозністю в голосі відповіла Тан’юе.
— Якщо вона справді спрацює, це доведе, що звір винен у поширенні чуми. А тоді член Ради Чжу Мен ще більше захоче його знищити…
