Удар Блискавки!
Лю Їлін не встиг навіть викликати свого захисного артефакту. Потужна енергія шалено прорвалася крізь його тіло — наче сотні вугрів одночасно почали повзати по ньому, вриваючись через рот аж до стравоходу, пронизуючи внутрішні органи електричним шоком. Навіть печінка та легені ніби скуштували блискавку.
Він не встиг навіть закричати. Його тіло миттєво побіліло, а обличчя скривилося в муці.
Попри біль, в його очах застигло ще й здивування — Як цей хлопець підкрався так безшумно? Чому його тіло покрите тінню? І як, чорт забирай, Донфан Мін, найсильніший серед Магів середнього рівня, був розгромлений менш ніж за п’ятнадцять хвилин?..
— Я ж попереджав, — з усмішкою мовив Мо Фань, б’ючи Лю Їліна ногою в груди. — Щоразу, коли бачитиму тебе, битиму без вагань.
Лю Їлін лежав нерухомо. У нього на обличчі залишився чіткий слід від 42-го розміру взуття. Бруд з підошви смердів, як лайно. Волога консистенція навіювала відчуття, що його обличчя майже занурилось у вигрібну яму...
Приниження! Таке гнітюче приниження!
Лю Їлін зненавидів Мо Фаня до глибини кісток. Навіть якби він здер з нього шкіру й вирвав жили — цього було б замало, щоб вгамувати лють.
Та Мо Фаню було байдуже, кого ображати. Він не боявся навіть мерзоти з Чорної Церкви, то хіба Лю Їлін — звичайний студент — міг його злякати?
— Якщо ти думаєш, що це найбільше приниження у твоєму житті — то дарма. Повір, далі буде гірше, якщо тільки посмієш подумати про помсту. Чесно кажучи, я й сам не знаю, в яке лайно тоді вступив. Околиці цього клятого Білого Міста облаштували на колишній птахофермі, а я поспішав і не мав часу витирати підошви. Та знаєш, твоє чисте й бліде обличчя підійде не гірше! — Мо Фань обтрусив пил зі своїх плечей і пішов геть.
Після того як Лю Їліна вивели з гри, Тан'юе перейшла у наступ.
Зрештою, вона була Магом Високого Рівня — її швидкість формування зоряних візерунків значно перевершувала швидкість супротивників.
Палаюче полум’я створило довкола неї вогняне кільце, що звузилося і обхопило її праву руку.
— Вогняний Кулак: Дев’ять Палаців! — впевнено вигукнула Тан'юе, активуючи третій рівень Вогняного Кулака. З її руки вибухнув потік розпеченої лави.
Стовпи полум’я були яскраво-червоні навіть у нічній темряві. У формі дев’яти палаців вони формували вогняну сітку, в проміжках між якою вирував шалений вогонь. Із неба сипався дощ з полум’я, випалюючи землю.
Лю Чжунмін та його напарник страждали від пекельного жару. Їхні захисні артефакти не витримували температури, не кажучи вже про силу самих стовпів. Якби Тан'юе не стримувалася, обох давно б спалило живцем.
Волосся Тан'юе було зібране в пучок. Її бліде обличчя відбивало спалахи вогню. Вона виглядала змученою, але непохитною.
Після того, як Дев’ять Палаців згасли, поле бою знову оповила тиша. Їм вдалося нейтралізувати чотирьох стажерів і кандидатів до Магічного Суду, та думки Тан'юе були вже про Королівську Варту.
— Ходімо. Вони вже близько, — сказала вона, глянувши на Тотемну Сферу, яку несла з собою.
— Угу, — кивнув Мо Фань.
Оскільки Зірковий Вовк був поранений, їм нічого не залишалося, окрім як знову використати Тінь Ухилення, щоби дістатися гори.
Гора була вже зовсім поруч. Ховаючись у темряві, вони розчинилися в тінях і зникли в глибині лисої вершини.
Невдовзі після цього до місця “злочину” примчали Королівські Вартові, осідлавши дивних синіх птахів з крилами понад десять метрів у розмаху.
Ву Пінцзін суворо стиснув губи, глянувши на чотирьох скривлених від болю людей, що валялися на землі.
— Ми ж наказали вам лише затримати їх! — роздратовано вигукнув один із Королівських Вартових.
Донфан Мін, стримуючи біль у зламаних ребрах, підвівся й винувато відповів:
— Я... я думав, вони не такі вже й сильні...
— Донфан Мін, ти й справді думаєш, що такий уже непереможний? — втрутився суворим тоном суддя Магічного Суду, Лі Цзін. — Тан’юе — Маг просунутого рівня. І ти ще сподівався її подолати?
Лі Цзін був безпосереднім керівником Донфан Міна. Саме він відповідав за цей загін з чотирьох. Спочатку він розраховував, що знайти Тан’юе й Мо Фаня — це шанс здобути визнання і нагороду. Та натомість — суцільне фіаско, і тепер усіх чекало суворе покарання після повернення до Союзу Примусу.
— Його побив інший, — буркнув Лю Чжунмін, холодно зиркнувши на Донфан Міна.
Він і не збирався брати провину на себе. Він діяв за наказами. Це Донфан Мін запропонував напасти — надто вже вірив у свої сили.
— Той хлопець... він же теж Маг Середнього Рівня? — з підозрою спитав Лі Цзін, і його слова лише сильніше загнали Донфан Міна у глухий кут. Той не знав, що відповісти.
Ву Пінцзін лише глянув на цих побитих та принижених невдах і насмішкувато усміхнувся:
— Ви справді думаєте, що той хлопець поруч із Тан’юе — звичайний маг?
Він уже перевірив інформацію про Мо Фаня. Той був безпосередньо пов’язаний із катастрофою в місті Бо та знищенням одного з осередків Чорної Церкви в Магічному Місті. Така людина не може бути простою пішкою.
— Його вроджений дар — Подвійні Вроджені Елементи — посідає п’яте місце у загальнонаціональному рейтингу. Він — найсильніший студент, якого коли-небудь приймав Університет Перлини. Саме він відіграв ключову роль у зірванні двох глобальних змов Чорної Церкви. Щодо таланту — він на кілька рівнів вище за тебе. Щодо походження — ти справді думаєш, що твій Чжецзянський інститут зрівняється з Університетом Перлини? А щодо сили... Ви, нікчеми, не протрималися проти нього й п’ятнадцяти хвилин! Якщо славетний клан Донфан може похвалитися лише гординею, то вам ніколи не бачити місця в Союзі Примусу! — Лі Цзін кипів від люті.
Ще куди не йшло, якби Донфан Мін програв Тан’юе — та мала просунутий Рівень. Але він зганьбився, програвши Мо Фаню — теж Магу Середнього Рівня!
І це не вперше Лі Цзін намагався довести йому, що завжди знайдеться хтось сильніший. Та Донфан Мін був осліплений власною пихою — і тепер допустив катастрофічну помилку. Навіть Лі Цзін, старший у Союзі Примусу, більше не міг його захищати.
— Повертайся додому та лікуйся. Ти більше не маєш права називати себе частиною Союзу Примусу, — холодно мовив командир Королівських Вартових Ву Пінцзін.
Ніхто з четвірки не наважився навіть пискнути. Навіть Лі Цзін боявся просити за них.
Нарватися на гнів самого Ву Пінцзіна — ще півбіди. Але якби сам член Ради Чжу Мен звинуватив їх — тоді про кар’єру в будь-якій Магічній Асоціації годі було й мріяти.
— Я ще покажу йому, — зціпив зуби Донфан Мін. — Наступного разу він за все заплатить!
Його вже мало турбували наслідки. Найбільше його мучила думка, що він програв комусь із свого покоління.
Лю Їлін теж раніше марив помстою. Та дізнавшись, що навіть Донфан Мін був розгромлений вщент, в його душі оселився справжній страх.
Бо якщо навіть такий, як Донфан Мін, програв без шансів — то хто він сам у порівнянні з ним? Яке право він мав на помсту?
